Герасим. То ти, а то коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то інча річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, господь прийме твої труди і дасть тобі здоров'я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться!! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж, відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)
Входе Копач. Калитка цілує Параску.
ЯВА XII
Копач, Калитка і Параска.
Копач (заміча поцілунок). Старики — емпе-амуре ! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) І на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в пріятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація та ж.
ЯВА І
Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходе.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! 0-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом все моє. (Спить тихо, потім знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу, снилось що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, вставайте, Чепіга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман.
Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув — і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Підстовба зламалась, та я заніс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.
Герасим. Чорт на вас настачить, — катюги, залізо ламають! Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?
Роман. Та задержали.
Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?
Роман. У них були гості: пани якісь, офицери.
Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка заліз, що то гроші!
Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.
Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері — хазяйського сина і в хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тілько під'їхав під крильце, а він зараз зскочив з фургона і почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Тож регоче і закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж і його, це Калитчин син — хазяїн гарний... А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючити перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть — і додому,
Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами — настоящі панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко і Герасим.
Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим. Знову жид!.. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна... Всі знають.
Герасим. Невже всі? (Набік.) От тобі й чирва світить. (До Гершка.) А вас як звуть?
Гершко. Грігорій Мойсєєвіч.
Герасим. Ага! Сідайте, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?
Гершко. Боже меня сохрани, настоящій єврей...
Герасим. Грігорій Мойсєєвіч, а жид!
Гершко. Ето мода теперички... Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечке от вас... Ми з папашею у Кукліновського землю держимо... то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у папаші пару лошадей купили на середопостя.
Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Разві можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.
Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко. Єсть гендель — хотітє купить землю?
Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини та карасі — можна грошики лупить у городі.
Гершко. Ну, і ви хочете покупать цю землю?
Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.
Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму біг дасть.
Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум.
Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звесно, що він уже п'ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте єму п'ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк — і земля ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.
Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим. Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим. А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?
Гершко. Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.
(Продовження на наступній сторінці)