Драма в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Іван — старий чоловік, москаль.
Софія — його дочка, молода дівчина.
Ганна — удова.
Гнат — її син, парубок.
Варка — дівчина.
Параска — дівчина.
1-а, 2-а — дівчата
Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.
Явдоха — хазяйка на вечорницях.
1-й , 2-й — старости.
Парубки, дівчата і музики.
ДІЯ ПЕРША
Хата Явдохи.
ЯВА І
Входять Гнат і Дем’ян.
Гнат. Через що ж то вечерниці забороняють?
Дем’ян. Хіба ти не знаєш?
Гнат. Не знаю, я тілько що з города приїхав.
Дем’ян . Вчора сіно у Вороного згоріло, а він скаржився старшині, що, каже, парубки заходять з дівчатами під сіно, курять цигарки, і сіно вони, виходить, підпалили.
Гнат. І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять, та ще й цигарки курять?
Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечір, як случилась пожежа, Омелька і Варку під сіном Вороного.
Гнат. Варку?! З Омельком?!
Дем’ян . Еге.
Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?
Дем’ян. Своїми очима бачив.
Гнат. Варку?
Дем'ян. Варку.
Гнат. З Омельком?
Дем’ян. З Омельком.
Гнат. Ні, то тобі так здалося...
Дем’ян. Що ж то у мене куряча сліпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобі, ще й обнявшись, а як мене побачили, розійшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже ні до кого більше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!
Гнат. Не смійся! Не дратуй мене, бо так і тьопну!
Дем’ян . Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а мені подякуй.
Гнат. Ходім.
Дем’ян . Куди?
Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.
Дем’ян . Не вигадуй біси батька зна чого! Скоро зійдуться хлопці й дівчата.
Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пір'я летітиме!
Дем’ян . То й дурний будеш? Пристань до першої дівчини — цим гірше уразиш Варку, ніж тим, що поб'єш. Хіба мало дівчат? Та перша Софія — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка... І ні з ким не знається.
Гнат. Вона така недоторка: раньше всіх додому йде і все соромиться чогось.
Дем’ян . Тим вона й недоторка така, що тебе любить.
Гнат. А ти ж почім знаєш?
Дем’ян. Та вже знаю... Вчора Софія приходила до моєї сестри, батько її хоче віддать у городі заміж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрі... а я підслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната і так, як на смерть, не хочу їхать у город.
Гнат. Та брешеш!
Дем’ян . Побий мене бог, правда! Я, брат, і сам хотів до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.
Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?
Дем’ян . Безпремінно, зайде попрощаться.
ЯВА II
Входять Явдоха і Варка.
Явдоха. Е, шкода, хлопці, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сіно Вороного: кажуть, що ви підпалили.
Варка. Я вже прийшла, щоб і кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тім боці, чи не прийме нас хто!
Гнат. Пошли Омелька, нехай він пошукає задля тебе.
Варка. Що ти кажеш?
Гнат. Та те ж саме й кажу.
Варка. Уже знову хтось набрехав?
Гнат. На злодієві шапка горить! Зараз догадалась...
Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурів? Дивіться...
Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.
Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.
Гнат. І бачили, і не вилізло!
Явдоха. Ану, заведіться! Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться.
Дем’ян . Та не виганяйте-бо нас, тітко, нехай уже цей вечір у вас посидимо. Ще ніхто не знає, що не можна, і сьогодня зберуться з музикою.
Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви мені наробите такого лиха, що оштрапують!
Дем’ян . Пропаде вечір.
Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!
Варка. Тітко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.
Явдоха. Тобі, дзиго, аби танці!.. Глядіть, щоб і вам чого не було.
Дем’ян. Більш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось іде... Дівчата, бо тоненько балакають. (Іде до вікна.) Ач! Як гиндичата, пищать.
Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобі той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стіни! (Лащиться.) Я тобі щось скажу.
Гнат. Скажеш Омелькові.
Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хіба ж ти не знаєш...
Гнат. Знаю! Не прилипай.
Варка. Тьфу!
Дем'ян (у вікно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софіє, веди перед!
ЯВА III
Входять Софія й дівчата.
Всі. Добривечір!
Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.
Гнат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?
Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.
Гнат. Чого так?
Софія. Поїду у город до батька.
Гнат (тихо). І заміж там вийдеш за шевця?
Софія (соромиться). А ти почім знаєш?
Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)
Софія. Якраз! А Варка?
Гнат. Я забув і думать про неї...
Софія. І за мене потім так само забудеш?
Гнат. Хіба ти Варка?
Варка. Що там Варка тобі нав'язла в зуби? Іди сюди, Гнате!
Гнат. Казав — учора прийде.
Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?
Гнат. Нехай їй чорт!
Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.
Варка. Чи надовго спарувався?..
Гнат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.
Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!
Дем’ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.
Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!
Варка. От же на злість зостанусь.
Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.
ЯВА IV
Входять парубки.
Дем’ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.
Варка. Повісь собі його на шию!
Гнат. Нащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!
Омелько. Кого це збираєтеся вішать?
Гнат. Та тут дівчина вішається одному парубкові на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.
Варка. Дурному вічна пам'ять!
Омелько. А нам на здоров'я.
Гнат. Тепер, може, буде и вічна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо.
Варка. Нема за ким плакать, нема кого й жалувать.
Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили.
Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.
Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобі яке до мене діло?
Гнат (сміється). Малі та дурні раз у раз на смітнику збирають черепки, й їм ніхто не заважа, — збирай і ти.
Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!
Гнат (підступа). Ану, попробуй!
Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тілько не одійдеш, то й побачиш! Чого чіпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кілок не розбира ні здорового, ні слабого!
Дем’ян . Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній раз зібралися, а згоди нема, тілько сварка.
Омелько. Чого ж чіпляється, мов скажена собака?
Дем’ян . Годі! Харитон! Давай по чарці! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.
Харитон. Підождем.
Дем’ян . Ну, так я співать почну. (Співа.)
Светить мєсяць,
Светить ясний,
Просвіщається заря...
Хлопці перебивають.
Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.
Дем’ян . Ну, давай гуртової.
Ой гиля, гиля,
Гусоньки, на став,
Добривечір, дівчино,
Бо я ще й не спав.
Ой боже, боже,
Який я вдався:
Брів я через річеньку
Та й не вмивався.
Ой вернуся я
Та й умиюся,
На свою дівчиноньку
Та й надивлюся.
Ой не вертайся
І не вмивайся —
Єсть у мене криниченька
Під перелазом,
Умиємось, серденько,
Обоє разом.
Як хор співа, входять музики, сідають наперед кону і лагодяться. Хор замовк; з посліднім акордом пісні грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Ні, Онисько!". "Тікаймо!".
Явдоха. Ой боже мій, що ж це буде?
Голос під вікном: "Ач, який гармидер підняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз мені розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать..."
Всі один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бік?", "Ходім мерщій!", "Додому!", "А ти куди?".
(Продовження на наступній сторінці)