Восьмуха — восьма частина кварти (близько 125 грамів).
Кварта — кухоль, десята частина відра (К.). У добу феодалізму на Україні, навіть у кінці XVIII ст., після ряду заходів уряду Російської імперії по уніфікації мір і ваги, спостерігається їх велика різноманітність. Іноді просто неможливо перевести давню міру на сучасну систему мір. "...Не тільки кожне місто і містечко, але навіть багато продавців мали свої особливі міри. Так... для міряння рідини служили: відро, відерце, кварта, яких містилося в казенному державному відрі 24. Зустрічається також міряння куфами, барилами, носатками, але ці останні були власне не мірами, а посудиною тільки приблизної величини, так, наприклад, куфа містила 18 — 40 відер" (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. — 1889. — № 7. — С. 231).
Ійон — бач.
У свинки грати — Микола Гоголь так описує цю гру: "На утрамбованій і твердій землі стають у коло; кожний перед собою має ямку, в яку тикає кінцем палиці. Посередині кола трохи більша ямка, в яку той, що перебуває за колом, гонить теж палицею м’яч. Ті, хто стоять колом, намагаються не пустити м’яча в ямку посередині. Але, відбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути її на своє місце, бо той, хто пасе свиню (гонить м’яч), заволодіє місцем, ставлячи у вільну ямку свою палицю, а хто ґавив, — буде замість нього гонити м’яч" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 512).
16. Згідно з "Енеїдою" Вергілія, Енеєві було призначено стати засновником міста Рима і могутньої Римської держави, основоположником великої династії правителів.
Як. вернеться пан хан до Криму — тобто, ніколи того не буде. Кримське ханство було ліквідоване і приєднане до Російської імперії 8 квітня 1783 р.
Нар.: Як хан долізе до Криму (Номис. — С. 109).
17. Я в правді так твердий, як дуб — порівняння бере початок у язичеській міфології. У стародавніх греків дуб — дерево Зевса, у римлян — Юпітера. Відповідно в язичників-слов’ян дуб пов’язаний з культом бога грози і блискавки — Перуна.
18. Дідона — за античними легендами, фінікійська царівна, яка заснувала місто-державу Карфаген на африканському узбережжі Середземного моря.
Мосць — величність.
Іди, небого — тут у значенні: сердешна, бідолаха.
Понеділкувати — поширений у давні часи звичай постити в понеділок.
У цей день не виконували важкі роботи й такі, що вимагали тривалого часу, наприклад прядіння. Понеділкували тільки одружені жінки. Але вже на початку XX ст. відомий український етнограф Микола Сумцов констатував відмирання цього звичаю: "...Додержання посту в понеділок... нині місцями практикується старими жінками з приурочуванням давнього звичаю до святого понеділка" (Сумцов Н. Бытовая старина в "Энеиде" Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. — Харьков, 1905. — Т. 16. — С. 155).
20. "Голе троянство" геть вибилося із харчових запасів. Вперше і востаннє за весь час їхнього мандрування Котляревський не називає наїдків, а говорить просто "чогось попоїли".
21. У цій строфі подається характеристика Дідони. Ні тут, ні далі Котляревський прямо не зображає і не називає її царицею. Перед нами — українська молодиця, вдова заможного пана середньої руки. Спосіб характеристики Дідони, як і інших персонажів "Енеїди", — це перелік рис, якостей, у даному разі тільки позитивних, які складають той характер. Перша оцінка дещо побіжна: "розумна і моторна". Потім, звернувши нашу увагу на Дідону, оповідач розгортає ширшу характеристику. Йде ряд означень: "трудяща", за ним — паралельне означення-синонім у вищому ступені: "дуже працьовита". Далі — ще позитивні риси: "весела", "гарна". Як бачимо, змальовано народний ідеал молодиці. Найважливіша прикмета того ідеалу — працьовитість. З шести означень ідеалу жінки працьовитості відведено два, одне з них у вищому ступені (єдиний у строфі прикметник вищого ступеня). Звернімо увагу: на останньому місці — "гарна". У щойно змальованих образах Венери і Юнони майже все зосереджено на зовнішності, уборах, а тут бачимо зовсім інше. Убори Дідони будуть не менш уважно й любовно виписані далі, тут же йдеться виключно про моральні якості, вдачу, життєві обставини. Дуже багато буде важити для Дідони прибуття троянців, надто великі надії пов’язує цариця та її близькі з появою Енея. Перед потенціальним женихом насамперед викладається найважливіше з народного погляду — якості молодої вдови як людини і хазяйки. Далі в усій поемі таку пильну увагу до моральних рис, особистої вдачі зустрінемо тільки один раз — при змалюванні майбутньої дружини Енея Лависі, народного ідеалу дівчини на виданні. А тепер звернімо увагу на означення "сановита", яке стоїть після "веселої", "гарної", замикаючи перелік достоїнств Дідони. Справа в тому, що воно не зовсім прикладається до українського народного ідеалу жінки, взяте з іншого смислового ряду. В "Словнику української мови" зафіксовано два значення слова сановитий: 1) який має високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Тільки тут, в одному з семи означень-похвал Дідона наближається до цариці. Воно було б на місці у ряду: "мудра" ("розумна" має більш практичний, житейський відтінок), "могутня", "милостива" і т. ін. Чому ж слово "сановита" опинилося в чужому для нього лексичному оточенні? Справа в тому, що перед нами — травестія. Взяте з іншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточенні створює певний комічний ефект. Воно заховалося в самому кінці останнього рядка характеристики і ненав’язливе, ледве помітно виглядає звідти, мов краєчок царської мантії з-під плахти молодиці. На ідеал української жінки падає травестійно-гумористичний відсвіт, весь він немов пройнятий любовно-іронічним усміхом автора. Наступне слово "бідняжка" ніби маскує, а насправді підсилює гумористичний мотив — сановита бідняжка!
22. Звертаючись із запитаннями до троянців, Дідона перелічує різні види мандрівок людей у давні часи. Передовсім згадано чумацькі валки на Дон та у Крим. Як відомо, основним товаром чумацького промислу в ці краї були сіль і риба. Потім названо переселення з одного краю України в інший ("виходці-бурлаки"). На початку 90-х років XVIII ст. частина запорожців частково сушею, частково морем переселилася на "подаровані" царицею Катериною II землі між річками Кубань і Єя, утворивши там Військо чорноморське. Здогади, що Котляревський в мандрах троянців відбив і цей історичний епізод, не мають реальних підстав. Нарешті — мандри на прощу до Києва, Почаєва та інших місць паломництва.
23. Мана — привид, міраж. Ману пускати — дурачити, морочити.
Вирва — викуп, який бере на весіллі з нареченого брат молодої. У переносному значенні також — хабар. В три вирви — дати відкупного в потрійному розмірі, синонім до "втришия прогнати".
24. Постоли, також личаки — простонародне взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке звичайно взували з онучами, прив’язуючи до ніг мотузками чи ремінцями (волоками).
Кожух — верхній чоловічий одяг, звичайно з непокритої тканиною овечої шкури, хутром до середини, довгий, з великим коміром.
Свита — простонародний верхній одяг з домотканого сукна.
Пеня — напасть, біда.
25. Тогді Великдень був би нам! — до фразеологізму "Великдень раз у рік" Іван Франко дає таке пояснення: "Се одно з найбільших, а у нашого народа таки найбільше свято" (Ф ранко. Приповідки. — Т. 3. — С. 398).
26. Піл — широкі, грубі дошки, покладені в хаті між піччю з того боку, де черінь і припічок, та протилежною стіною. Піл служить ліжком і лавою. Ширина його — близько двох метрів, щоб упоперек могла вільно лягти доросла людина.
І їли сім’яну макуху — макуха — вижимки чи збой з конопляного сім’я, вживали як десерт або легку закуску.
27. З полив’яних мисок — з мисок, покритих зсередини поливою, особливим склоподібним сплавом.
Свинячу голову до хріну — ритуальна страва. У слов’ян-язичників дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуальної страви, трапезу. Потім поряд з дикою або на зміну їй прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньої птиці, зокрема індика. З вепром пов’язаний культ верховного бога Перуна, з домашньою птицею — культ життєдайної, плодоносної матері-землі (див.: Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. — К., 1982. — С. 52 — 53). Спосіб приготування: "Свинячу голову очистити, вимити і поставити варитися; натерти хріну, зажарити його з маслом, покласти туди борошна, розвести трішки бульйоном, покласти сметани і закип’ятити з невеликою кількістю солі; вийняти зварену голову, відділити від неї нижню щелепу і подавати" (Маркевич. — С. 162).
Локшину на переміну — говорять ще "на переміжку" — про легші страви, які подають між м’ясними.
Локшина — "замісити пшеничне тісто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нарізати вузькими смужками і зварити у воді з маслом або на молоці" (Маркевич. — С. 157).
Куліш — густа юшка з пшона. "Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою і зварити з олією, коров’ячим маслом або свинячим салом" (Маркевич. — С. 153).
Лемішка — "піджарити гречаної муки, розвести її солоним кип’ятком; скласти в горщик, поставити в піч на одну годину; подавати з піджареною на коров’ячому маслі або на олії цибулею" (Маркевич. — С. 156).
Зубці — кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим і пересіяним на сито конопляним сім’ям.
Путря — "зварити кутю з ячменю; викласти її в ночовки, обсипати житнім солодом, добре перемішати, викласти в діжечку, залити солодким квасом, поставити в тепле місце на добу" (Маркевич. — С. 157).
(Продовження на наступній сторінці)