«Діти Чумацького шляху» Докія Гуменна — сторінка 97

Читати онлайн роман Докії Гуменної «Діти Чумацького шляху»

A

    Вергун стояв, як салдат на муштрі, або як учень перед учителем, — не сміючи поворухнутися, — і щось нерозбір-чливе розказував:

    — і... і я працював удома ... При приході поляків ... при приході поляків ... Вот ... В общем, сущность работи ...

    Голова, сивенький, м'яко слухав його плутанину й, нарешті, перебив:

    — Чи ви член колгоспу?

    — Член.

    — Давно?

    — Ні, недавно. Кілька днів...

    — Чом досі не йшли?

    — Жінка не хотіла.

    — А оце, значить, кілька днів тому жінка захотіла? Вергун мовчить.

    — От ви податку не платите, як комуніст, а коли'б прий-шлося дати?

    — Муситиму платити ...

    — Скажіть... Чи вважаєте ви, що в селянина непроле-тарський настрій, як він не хоче йти до колгоспу? Так?

    — Так...

    т— А чом же ви не йшли? Чи ви вважаєте, що колгосп і без вас збудується? .. Хай— хтось? ..

    — Труднощі є, але треба їх знищити спільно, — відповів на це Вергун.

    — Як це спільно?

    — Сообща.

    — А паску святите? — запитав молодий у начальницько-пихатому пенсне.

    — Я не свячу ...

    — А жінка?

    — А жінка? — Павза. — Я не пам'ятаю, щоб святила.

    — А до церкви ходить?

    — Я не ходжу... Жінка теж, здається, не ходить...

    — К скажіть, — м'яко й влізливо допитувався сивий чоловічок. — Найкраще було б, щоб ця комуна згоріла? І щоб усі розійшлися по домах?

    Вергун упрів.

    — Це було... Я говорив по-дружеськи й говорив по-шутєйному... казав, що селяни так говорять... Я казав, що селяни так говорять ...

    — А ви теж селянин, — ловив сивоголовий на слові. — Виходить, ви теж так думаєте?

    — Я знаю, це написав Швець... По злобі...

    — Зовсім не Швець, — грався із жертвою сивенький.

    — То може хтось другий!

    — Виходить, ви Шевцеві також казали?

    Допитуваний був уже зовсім мокрий і розгублений, а сивуватий голова комісії не переставав допікати йому запитаннями, своїм м'яким і влазливим голосом, підкріпленим ласкавим поглядом.

    — Ось послухайте цю заяву. "Прошу комісію розглянути цю заяву і дати кінець..." — почав читати голова комісії якусь довгу скаргу на Вергуна.

    Людей найшло дуже багато, але не вельми вслухалися в те, що читає голова, що там говориться коло столу. Всім було ясно, що Вергун сьогодні з партії полетить. Тут уже йому згадають і про давню боротьбу з комуною, і про затишну садибу до річки, і про те, що він формально лише вступив до колгоспу, а й досі носа не показує на роботі.

    Ждали всі другого, — коли ж це вже Дуб'яга почне чиститись? Було багато лихих на Дуб'ягу, але багато й прихильників, бо вже нікому стільки того клопоту нема, як голові. Тут хоч і не будеш сивим, то посивієш. А справді, Дуб'яга за останні часи геть посивів. Є тому голові!

    Нарешті, Вергуна пустили з такими словами:

    — Ідіть собі додому, без вас почали революцію, без вас і закінчимо...

    Але другий вийшов ще не Дуб'яга.

    Марксель уже спав на колінах у матері. Маланка Закри-нична пішла вже додому із чоловіком, а Явдошка ладна була й до ранку сидіти. Правда, в селі це не диво, бо в Марійці здавна звикли починати збори вночі, а десь на світанку кінчати. Мальвінка сиділа поруч і озиралася на всі боки.

    Поміж рядами ходили розмови:

    — Ось побачите, ці партійці один одного покриють, та й усе буде так, як було. З такою чисткою!

    — А он Хтому ж вичистили? —Е, то ж таки людина!

    Був тут і Кармаліта, і він чекав. Чи полетить сьогодні й Дуб'яжина голова? До неї підкопувалися вже більше року. Чи полетить?

    п.

    Дуб'яга виступив сміливо й упевнено, з почуттям всієї ваги свого виступу. Адже всі чекали цього часу й хвилини. Хтось радіє ... Хай радіють! В його житті все рівне, відкрите. Його життя зв'язане з життям комуни, його біографія — буде історією комуни.

    З цього він Ґпочав.

    Не спинявся довго на досягненнях, хоч пригадував і їх. Проте, докладно описував хиби, свої помилки, провали. Він відчував, що десь є йому засідка, і знав із практики свого довгого перебування на чолі громади, що найкращий спосіб відбитися, — самому сміливо говорити про те, за що можуть ударити. Так він будував, а хто будує, той неминуче помиляється...

    Цими словами закінчив Дуб'яга свою біографію. Явдошка думала, що зараз почнуть питати про курорти, розтрати, вечірки, ложки, про чарку...

    Кармаліта думав, що почнуть із родича, члена СВУ. Принаймні, йому самому вже набрид той брат Явдощин.

    Був тут і Ригорко Безсмертний. І його заява там була в матеріялах комісії. Може правда, нарешті, вилізе наверх, що ця комуна — одна обмана! Фундатори хотять батраків мати й ними робити, а самі пануватимуть...

    Тільки голова комісії задав досить невинне запитання.

    — Який відсоток селянства колективізовано, а також — яке саме?

    — Як то, яке? — не зрозумів зразу Дуб'яга. — Яке це має відношення до мого партійного обличчя?

    — Запитання даємо ми, а не ви, і прошу відповідати точно, — м'яко заперечив голова.

    — І я ще маю запитання, — додав другий член комісії, той у пенсне з пихасто-начальницькою гримасою, що твердо оселилась у заломі уст.

    — Як у вас із партосвітою, чи підвищуєте ви свій політичний рівень? Чи знайома вам остання стаття товариша Сталіна про боротьбу з гнилим лібералізмом?

    — Я почну з останнього запитання, — сказав Дуб'яга. Кармаліта помітив у цю хвилину, що руки, закладені

    в Дуб'яги назад, помітно тремтять. Е, він таки хвилюється, хоч дуже добре держиться й твердо-впевнено відповідає.

    — Я почну з останнього, — ще раз сказав Дуб'яга. — Про статтю товариша Сталіна чув тільки, але сам не читав.

    І над собою працювати, — не маю часу. Моя робота підіймає мене вдосвіта, а кладе о першій годині ночі.

    — Записуйте, будь ласка, — кинув гримасливий начальник Соні Бенціонівні, що вела протокол.

    Але вона й так запопадливо записувала.

    — А щодо відсотку колективізації в селі й соціяльного співвідношення, то я можу сказати, але мені здається, що про це дуже добре знає секретар партійної організації, вів щодня подає зведення до району.

    — Як ви не хочете так відповідати, то скажіть: скільки куркулів і підкуркульників ховається за вашою спиною в комуні?

    — Нема й жодного, — певно усміхаючись, відповів Дуб'яга.

    — Ну, а Тиміш Чорноїван із сином Ладьком?

    — Я перший раз чую, що він — куркуль.

    — Але ви знали, що він перед вступом до комуни продав коні й розібрав січкарню? Знали, що він злісно говорив: "Таки не буде так, як комуна хоче, а так, як я хочу!" ?

    — Знав.

    •— І все таки, в комуну прийняли?

    — Він нам склав три січкарні й дві молотарки, а син його, Ладько, провадив активну боротьбу проти куркулів, і думаю, що ...

    — А мати Ладькова переховує куркульське добро своїх родичів? Ось у нас є заява, що в Чорноїванів є на схованці кожухи, кравецька машина та інші речі куркуля Сарґоли з Дрижиполя ...

    — От, якби ви дбали про свій політичний рівень, — вставив не намагаючись навіть приховати своєї зневаги той, у пенсне, — то ви б не виявляли цього гнилого лібералізму до перефарбованих куркулів, якими є сім'я Чорноїванів.

    — А тепер, — сивенький сказав, — як по-вашому? .. Пилип Закриничний теж не куркуль? Не куркуль, що в нього сто двадцять десятин землі було до революції?

    — Він ненароком втрапив у куркулі. Перед війною в чотирнадцятому році він купив цю землю й грошей за неї не заплатив. Взяв у банку позику та й революція настала, гроші лопнули. Він землю ту зразу здав державі, зосталося в нього щось десять десятин, бо має дев'ятеро душ сім'ї. Т він ту землю проклинав уже.

    — А розкажіть, як у комуну його прийняли?

    — І як воно було, що в комуну прийняли, то я теж розкажу. Прийшов він до мене радитись, бо хотів би сам організувати колектив...

    — Щоб можна було користуватися правами й вчити дітей? — єхидно вставив голова.

    — ... а я знав, що він хазяїн хороший, та й прийняв його до нас ...

    — Ви записуєте? — нахилилось пенсне до Соні Бенціо-нівни.

    Соня Бенціонівна газардно мотнула головою.

    Голова перегортав матеріяли й натрапив на заяву Ригорка Безсмертного, який писав, що в комуні зібралися колишні куркулі, щоб захопити кращі землі, а потім розділитися, а тимчасом під маркою комуни користуватися всіма благами й посісти пости ...

    — А ви знаєте, — ласкаво запитав сивенький, — які погляди Закриничного на шляхи розвитку сільського господарства?

    Дуб'яга охоче відповідав:

    — Чом не знаю? Та він десь тут сам є... Шкода, нема, вже пішов... Ми не раз із ним говорили на цю тему. Він каже: "Якби поробили скрізь радгоспи, селянам платили, як робітникам, то селянин був би робив і держава хліб мала б.... я перший робив би робітником..." — каже він.

    — Чули? — іронічно кивнув головою сивенький до начиненого пихою.

    (Продовження на наступній сторінці)