Він навіть, подумавши, подав клопотання, щоб його перевели ближче, до марієцької семилітки.
Перед очима проходили сім'я за сім'єю. Були заяви, що їх вдовольняли за дві хвилини, відкладали вбік. Секретар читав:
Заява товариша Гоца:
"Звертаюся до вас всіх членів своїм бажанням аби зарахували меие дійсним членом своєї комуни. З боку моїх обставин рахую аби не одказали."
™ Прийняти! Він уже місяць, як працює й земля вже прирізана, — каже рільник. — Парень на всі сто!
Заява лягла вбік.
— Заява Самсона Бедрика;
"Майже дуже маю охоту вступити в вашу організацію".
— Це старий Самсон? — перепитує Кармаліта. — Та в нього баба дуже сварлива, друга Бирочка. Буде нам тут каламутити завжди.
— Він пасічник хороший!
Задумались трохи. Баба Бирочка, що то виходить із комуни, то вертається, вже всім увірилася, а тут ще й Самсо-ниха. Але пасічника треба.
— Ну, то як знаєте! — махнув рукою Дуб'яга.
— Прийняти! — пише секретар.
— Заява Катерини Скалозуб.
— А, це таgt; що на кухні допомагає? Хіба вона ще не член?
Стара бабуся вже давно жила в комуні. Ішла попри комуну, несла пуд жита, та й зайшла в комуну води напитися, а потім попросила, щоб їй хто завдав. А в цей час на вулиці хтось те жито вкрав. "То зоставайтеся в нас", — сказали їй і вона вже з. півроку живе в комуні.
З нею довго не барилися.
Але що тут робити? Василь Шевчук із сином подали заяву.
— Та там у них борба йде! — поінформував один член ради. — Жінка й другий син не хотять.
— То убідити їх, — не задумався довго Дуб'яга. — Сказати: "Ви ж хочете добиватися кращого життя! Адже мій батько мав вісім десятин, та й то пішов у ліс у землянку, а не вдалося йому, то й назад прийшов... Так і оце... Невгодно буде, то назад вернуться...
— Може ще почекаємо?
— Ну, гаразд! Хто там далі?
— Заява Гапки Петрик.
— А, це тая ... Активістка ... Курсантка!
— Ха-ха-ха! П'ятиденні курси скінчила ...
— Це може та, що про неї на вулиці співають?
Чоловіче, Грицю, Помий мені ложки, А я піду у сельбуд, Погуляю трошки ...
— Та сама! Там, кажуть, у них удома так, Грицько каже: "Ну, ти, мабуть, попорай, а я піду на збори."
"Ні, ти попорай, а я піду на збори."
"Ну, то скоренько попораймо, та й обоє підемо ..."
З того часу вони почали інакше говорити:
"Ти йдеш на збори?"
"Йду! А ти?"
"1 я йду!"
"То давай скоренько попораємо ..."
Забули всі, що ділова нарада, кожен хотів щось веселе пригадати про цю пару. Реготалися.
— І терпить? Я б нагнав таку!
— Він каже: "Жінка в кооперації, мати в КНС, а я тільки ходжу на збори та паї плачу." Що має казати?
— А вона все це мотає собі двадцять п'ять метрів на вус...
— От тобі й совєцька власть. Жінка керує державою, а чоловік хату маже ...
— Ну, як? — обвів очима всіх секретар, покликаний ощаджувати час і обривати балаканину.
— Але як же це? Чоловік не подає заяву, а вона!
— Та вона скрізь лізе! Вона на всіх операціях у дрижи-пільській лікарні була. її гонять, а вона шмиг — та й там! То таке вже вродиться.
— Як не приймемо, то вона нам комуну розтрясе...
— Треба прийняти!
— Тільки хай і чоловіка з собою бере.
— Так і запишемо, — схилився над заявою секретар.
— Канаш Йосип. Він приїхав учора одним конем.
— І правильно зробив. Батько йому не дає коня, то він забрав сам. Батько собі лишав із сином пару коней. Який хитрий!
— Прийняти!
— Ну, хто там далі?
— А це ось подав заяву голова Буряксоюзу, Петренко.
— О, чого це він надумався?
— Жінка напоролася йти в комуну. Каже: "Не хочу бути інталіґенткою" ...
Дуб'яга без надуми сказав:
— Утриматися на двадцять чотири місяці. Пішли далі.
— Ну, а що робити з цією? Жінка комуніста Маціпури.
— Це того, що подав був заяву, його прийняли, а тоді знов вийшов? — перебив член ради, Решетило.
— Нуда, він то вийшов, а от жінка з трьома дітьми... Справа була заплутана. Маціпура перед чисткою партії
подав заяву до комуни, прийняли його, жінку вагітну й двох дітей. А він після цього поїхав на хлібозаготівлю, побув у одному селі місяць і з учителькою виїхав із села. В комуні є його заява про вихід. А як тепер із жінкою з трьома дітьми? Так, де хоч, з нею дінься! Він від поля відмовився, щоб можна було служити, а хату продав. Справа була заплутана. Довго міркували.
— Вона каже: "Оце приїду з усім збіжжям і сяду посеред двору, хай де хочуть, там і дінуть. Пороли гарчку, щоб ми хату продавали, а тепер... Коли приїдемо, то знайдуть, де діти ...
— Прийняти! — гаряче сказав Кармаліта.
Не всім це подобалося. Жінка з трьома дітьми. А тут треба таких, щоб робили.
— Ще подумаємо! Відклади цю заяву до наступного засідання.
— Заява Андрія Рачка, — читав секретар.
"3 огляду те, що. я призхожу із самого бідного населення і цілком комуністичного напрямку й співчуття, то прошу зарахувати мене дійсним членом вашої комуни. Прошу вияснити і якомога скоріше повідомити про все."
— Не знаю, як ви, а я б його не прийняв, — скривився Кармаліта.
— Чому?
— Бо це, кажуть, такий ледар, що й удома не хоче нічого робити. Хоч би й тому. Крім того, п'яниця.
— Ну, то ледарів і п'яниць нам не треба, — сказав рільник.
— Ні, давайте хлопці, подумаємо. — застеріг Дуб'яга. — Це бідняк, а ми повинні воспитувати бідняцьку масу, а не відганяти...
— Прийняти! — писав секретар.
Далі йшла заява колишнього попа, а тепер бухгальтера у споживкооперації. Була це вже двадцять четверта його заява до комуни.
— Відмовити, — не думаючи, сказав Дуб'яга.
— Заява Хоми Вергуна.
— Ага, прийшла коза до воза сіно смикати! — зловтішно сказав Дуб'яга. — Як прикрутили ... А ми скажемо: "А, козі А пам'ятаєш, куме, як проти нас село настановляв?"
— Е, ні, це так не годиться! — запротестував Кармаліта. — Не слід змішувати особисті рахунки й державні справи. Я настоюю, щоб його прийняли.
— Він же йде тому, що боїться за свій партквиток, при чому тут державні інтереси? А як проти комуни боровся, то теж за державні інтереси виступав?
— Але те треба забути! Я за те, щоб прийняти.
— А вони ж не забули! Колись мед до нас носили, були найкращі приятелі, а тепер про нас кажуть, — такі не сякі, недобрі! А які ж ми? Отакі, як усі люди, та й усе! — розпалився Дуб'яга.
— Та й це думаєте так усе життя ворогувати? — насмішкувато запитав Кармаліта.
— Ще недавно жінка зустріла куму та й каже: "Слава Богу!"
А та:
"Нас ... ма, що побачились!.."
Жінка приходить додому і розказує. Що на те казати? "То нащо ж ти обзивалася? Було б не обзиватися!" "То я вже не буду".
Та й так і досі. Бачиш ти? Тепер проситься в комуну!
— А все ж, я за те, щоб його прийняти.
Дуб'язі не хотілося. Але з Кармалітою мусів рахуватися.
— То відкладімо й цю заяву. Побачимо, — знайшов він тимчасовий вихід із становища.
— Поїхали далі!
— О, це щось довге, — сказав секретар. — Заява Василя Лисенка.
"Товариші комуна Вперед.
Я своїм хистом прочитавше вашу відповідь на мій запит і дуже цим задоволений ..."
— А, це з чужого села, — згадав секретар.
— Читай-но, що він хоче ...
— Читай з середини, — додав Кармаліта.
" ... стіки я не бився і не б'юсь об хвилі несознательної селянської маси, нічого в отраслі колективного об'єднання не виходить. І бачу я, що в тім селі, де я живу, нічого не вийде, аж поки не буде сознательної маси. А я цим хочу жить, бо я цим напитан і декілька разів читав із газет про вашу комуну, де мене трогало і трогає як би мене туди прийняли. Якщо можна, товариші, то будь ласка візьміть оцей лист у своїй сім'ї і нихай розглянут а ви потрудіться і надішлете відповідь на мою адресу.
На всі упом'януті на обороті мої походження маю со-отвіствующі папери. Шануючий вашу ідею бо вона мого хисту..."
— Які там у нього походження? — поцікавився хтось.
— Та ось на початку пише: "Учасник революції в 1918 році, був два роки членом КП(б)У, з 1918 року. Член КНС, два з половиною роки був у червоній армії, був на курсах сельстроїтельства і інструктором ...
— Досить, досить, можна більше не читати, — перебив Серафим Кармаліта. — Все!
— Ні, ще не все. Ось він що дописує: "Що я маю: одну борону, два пуди хліба, бо я й сам одинокий". Ну, тепер усе.
— То як? Приймаємо? —подивився на всіх Дуб'яга.
— Відмовити! — позіхаючи, сказав Кармаліта.
(Продовження на наступній сторінці)