Здається, після такого категоричного начальникового слова кожен мусив би скоритися. Тільки ж ледачого нічим не дошкулиш. І хоч і дуже дивно буде це всім, а мушу сказати, що вчитель вигнав старшину, — так-таки простісінько, взяв та й вигнав, бо був собі чоловік при здоров'ї та й палиця якась у руках у його була, — не диво ж, що старшина, хоч і дуже п'яний був, але ж не хотів змагатися з таким бунтівником і, вилаявшися ще раз чи двічі, вийшов геть.
Другого ж дня після цього в волості довідались, що вчення в школі нема, а вчитель поїхав у повітове місто.
— Хто ж його повіз? — допитувавсь у сторожа старшина, сердитий вельми, бо йому після вчорашнього вечора своя голова здавалася завбільшки з винницький казан.
— Та Грицько Дараган. Та ще й набор: сказав — потім оддасте, як свої відберете.
— Хм... Ну, Грицька треба буде провчити...
— А що, — питався старшина на самоті в писаря, — чи не скоїться чого з того, що він поїхав?
— Дурниця! Нічогісінько не буде! Сами побачите, — Заспокоював писар.
Учитель повернувся, а за їм наспів і наказ од земської управи. Управа, перелічивши всі вчинки волосного старшини, прикро наказувала, щоб надалі цього не було, щоб волость уволяла справедливу волю вчителеву, а також щоб "донесла", на підставі якого права старшина робив усе "вище писане".
Писар тільки всміхнувся, прочитавши те, і сказав:
— Ну, ми напишемо такий одвіт, що довго він нас пам'ятатиме!..
"Він" — цебто вчитель.
III
Тут начальству пощастило. Проходячи одного разу двором, старшина побачив школяра, що ніс до школи якусь книжку.
— А ну лиш, що воно таке? — подумав старшина й зупинив хлопця.
— А хто тобі цю книжку дав, хлопче?
Хлопець з острахом одмовив:
— Учитель.
— А дай її сюди!
Хлопець тремтячими руками віддав книжку.
— Ну, йди додому, — звелів йому старшина, а сам зараз же пішов у волость до писаря.
— А гляньте, Хомо Григоровичу, що це за книжка?
Писар розгорнув книжку.
— Хм... що воно таке? А де ви її взяли, Михайле Степановичу?
— А в школяра! Вчитель йому дав.
— Вчитель? Ану, подивимось!
І писар почав пильно з усіх боків розглядати книжку.
"Географія", — читав він заголовок. — Хм... хто його зна, що воно таке...
Потім він розгорнув посередині й почав читати:
— "Дождь происходит от паров, которые поднимаются от водяных вместилищ вверх и собираются там в виде облаков"... А, ось де воно! Ось! Чуєте, Михайле Степановичу, в цій книжці що? Не од бога дощ, а од "паров". Он що!
— То це, значить, книжка така... проти бога?
— Конешно!
— Так її й теє... і представити до начальства можна?
— А всенепременно!.. Ну, тепер, голубчику, побачимо! Тепер я вшкварю! — гукнув писар.
Але він поїхав ще порадитися до врядника. І вони вшкварили! Писар списав цілого аркуша паперу, та як списав! Я можу переказати його чудове писання тієї мовою, якою він сам його написав.
"В Н-СКУЮ ЗЕМСКУЮ УПРАВУ Н-СКОГО ВОЛОСТНОГО ПРАВЛЕНИЯ
ДОНОШЕНИЕ
Оное Волостное Правление имеет честь донести, что топливо для школы г-ну учителю всегда давалось в достаточности и ежели на каких два дня случилась приостановка, то единственно от недостачи общественных сум, которых недоставало. И на щот оскорблений, то никаких таковых оскорблений волостной старшина учителю не чинил, а наоборот всегда споспешествовал просвещения юношества и зайдя в школу как начальник отечески пекущийся о благосостоянии, чтоб узнать необходимое для школы, но г-н учитель без всякого на то внимания, поносными и дерзкими словами старшину изругал и выгнал прочь с устрашением палкою, каковую для совершенно неизвестных, но весьма вредоносных намерений, постоянно при себе имея, как бы угрожая спокойствию.
И всякия другия г-на учителя жалобы единственно от того, что он на волостного старшину и писаря злобу имеет и постоянно имеет между волостью истязание в разсуждение разных будто бы чинимых ему причепок, каковых причепок он есть причиною, а онных не существует. Сам же г-н учитель нимало в школе не учит, а лишь занимается припагандою и книжки мыслей безбожных разширяет и разныя речи относительно против властей, чему примером крестьянин Герасим Рудый и свидетелем"... і таке інше.
До цього додав ще й книжку, що старшина відняв: нехай начальство бачить.
Урядник же написав своєму начальству ще краще. Він просто казав, що вчитель хотів зчинити на селі бунт розмовами та книжками, а доводом виставляв те, що мужики почали виявляти ще більшу непокірливість, бо зовсім нехотя знімають перед урядником шапки.
Це все полинуло, куди треба...
Трохи згодом начальство шкільне завітало в школу. Воно сказало вчителеві:
— Що ви тут так погано поводитесь? Книжки якісь там, розмови...
Бідолашний учитель хотів був виправлятися й доводив, що книжку ту, яку старшина відняв, дозволила не то цензура, а й "ученый комитет" у школі, але начальство не дало йому й договорити:
— Це все добре, але ви чоловік невпокійний... Шукайте собі місця де-інде, — нам вас не треба.
Учитель мусив шукати.
Волосний старшина Пастушенко, поліцейський урядник Швидков, волосний писар Льовшин, сільський староста Губань і поштар Цупченко могли тепер пересвідчитися, шо ще існують способи скарати винного...
1 Репрезентант — представник.