Зазира в вікно до мене
Білолиций з високості...
— А, здоров, старенький друже!
Ну, прошу до мене в гості!
Як ся маєш? Як озвались
На тобі останні роки?
Мабуть, добре: все ти сяєш,
Все повненькі в тебе щоки.
Конституції, запевне,
Не зазнав ти серед неба,
І тікати від погромів
Там вгорі було не треба.
І твою бібліотеку
Не являлись розглядати,
Не везли тебе, як здобич,
За міцні залізні грати.
Ні дочки тобі, ні сина
Не поклали молодими
У холодну темну яму
Люди з гудзями ясними.
Ти не знав там, повновидий,
Угорі того нічого.
Ну, а я... те все зазнав я
Та й багато опріч того.
Через те тепер лежу я,
Занедбав гаї та луки
І про ліки розмовляю,
І лежать без діла руки...
1909