«Котилася тарілочка» Леонід Глібов

Котилася тарілочка
По крутій горі,
Забавляла любих діток
У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки
Чому не любить —
Хорошая, золотая
І як жар горить.

Прийшла баба — сама чорна
І чорний жупан,—
Заховала тарілочку
У синій туман.

Постихали співи й жарти
У дворі моїм;
Золотої тарілочки
Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,
У віконці став
І про тую тарілочку
Співати почав:

"Туманочку, туманочку!
Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
По нашій горі..."

Де не взявся із-за лісу
Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий,
На восьми ногах.

Я — на піч та у куточку
Зігнувсь, притаївсь
І, щоб птах той не надибав,—
Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,
Не найде ніде
І тонесенько виводить:
"А де дідок, де?"

Закричав горлатий півень
І прогнав мій страх,
Я зрадів — і не побачив,
Де той дівся птах.

Золотую тарілочку
Всі знають давно:
То на небі сонце ясне,
На весь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:
Із давніх-давен
Покриває все на світі,
Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,
Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах — комар.