Оці ніжні пелюстки, оці квіти — це бур'яни! Аж боляче стало і навіть образливо — піддурили! Такими скромними та хорошими прикинулись, а ось — будь ласка, шкідники бур'яновичі, будь ласка, займіть своє місце в колекції!
Таке було перше знайомство Олесі з природою в полі. Потім вона познайомилася з великою жабою і довідалась, що жабу ту звуть — кракогуз і що вона може плигнути і вп'ястися в очі. А то ще на березі є такі довгі камінчики, схожі на палець або на гостру кулю, їхня назва — пацюки. З них можна ножем наскребти білого порошку, і той порошок добре вигоює виразки.
Таких звичайнісіньких речей не знала Олеся! Зате її авторитет дуже піднісся серед, дітей, коли вона повідомила, що бачила живого слона і живісіньких білих ведмедів. У колгоспі не було зоопарку, а в місті з колгоспівських піонерів були тільки Кузька та Павлик.
Незабаром трапилась невеличка, але цікава подія, в якій узяло участь троє істот і кілька піонерів, і завдяки цій події авторитет Олесі піднісся ще вище.
Євгешка погано зачинив дверцята в загончику для гусей. Гусак Капітан Капітанич (перша істота) вийшов із свого приміщення на волю. Тут де взявся Куцак (друга істота) і, весело гавкаючи, погнав першу істоту (себто Капітана Капітанича) просто до річки, де жила третя істота, про яку довідаєтесь трохи нижче.
Євген довідався про втечу свого вихованця і побачив його вже аж на Дніпрі. Гусак плавав на воді, де дуже глибоко, до того ж дістатися до нього було майже неможливо через те, що берег у тому місці був високий і крутий. Куцак гавкав на Капітана Капітанича з кручі, а Євген на кручі ж таки безпорадно вимахував руками.
І раптом із славетним гусаком трапилось щось незрозуміле. Він перелякано скрикнув і з жахом почав бити крилами об воду. Щось невмолимо тягло Капітана Капітанича на дно. Євгешка почав гукати на допомогу. Він гукав так голосно, наче самого його тягнув за ногу водяний дідько.
Перший почув крик Євгена Бицик, який недалеко вудив рибу. Він негайно прибіг на місце події, а за ним невдовзі з'явились Олеся, Наталя й Павлик.
— Сом! — вигукнув Бицик, — його тягне сом!
Це справді був сом, третя з трьох істот, учасників цієї події. І, безперечно, це був той страшний сом, якого бачив дід Галактіон на початку цієї повісті.
— Рятуйте, рятуйте його! Капітан Капітанич! — мало не з плачем благав Євгешка.
— Стрибай у воду! Швидше стрибай! — гукнула Олеся.
— Не… не можу… Но… ногу звихнув! — аж побілів Євген від самої думки стрибнути з кручі в Дніпро.
Тим часом водяне страховище вже перемагало свою жертву. Гусак знесилювався, удари його крил об воду робилися все слабішими, ще кілька хвилин — і гордий білий птах зникне під водою.
І цієї миті блакитна майка метнулася з кручі.
— Олесю! — злякано вихопилося у Павлика. Він на ходу зірвав із себе сорочку і стрибнув за дівчиною вниз.
На цьому треба поставити крапку й закінчити розділ. Можна також поставити три зірки (ось так — ***) і далі розповідати про щось інше. Так роблять багато авторів, щоб зацікавити читача, щоб він з нетерплячкою чекав, чим же, нарешті, закінчиться подія.
Міг би так зробити і я. Адже подія обірвалася на дуже напруженому моменті — міська, недосвідчена піонерка стрибнула з високої кручі в дніпровську глибочінь, стрибнула назустріч водяному страховищу. Потоне Олеся чи ні? І коли її навіть урятує Павлик, як вони вилізуть на стрімкий берег?
Ні, дорогі читачі, події наростають такими темпами, що не вистачає часу відволікати вашу увагу. Ви зараз же довідаєтесь, чим скінчився стрибок Олесі й Павлика..
Наталя, Бицик і Єгешка, затамувавши подих, стежили за тим, що відбувається на воді. Перший переляк змінився захопленням, коли піонери побачили, як упевнено й швидко попливла Олеся. Вона пливла просто до гусака, за нею поспішав Павлик. Це була велика несподіванка — городянка пливе, як найкращий плавець!
До Капітана Капітанича Павлик і Олеся наблизились майже водночас. З кручі було видно, як обоє вони почали бити руками, й ногами об воду, щоб прогнати напасника. Незабаром звільнений гусак був у руках відважних плавців. Тоді Бицик зірвався з місця й хутко побіг берегом. Він з'явився на човні, поспішаючи на допомогу товаришам.
Ще десять-п'ятнадцять хвилин, і вони були на березі.
— Я зовсім про човен забув, — бідкався Бицик, — а він же тут недалечко був, я на ньому рибу вудив!
У гусака була трохи пошкоджена нога.
— Великий сом, друзі! — повідомив Павлик. — Я бачив, як він майнув хвостом.
— Ну, я ж… Я ж його… — гарячково зашепотів Бицик. — Невже так і не спіймаю?..
Наталі довелося лікувати дві ноги — гусячу й людську.
— Сідай, Євгене.
Євген слухняно сів.
— Яку ногу звихнув?
— Ось цю… ні, цю…
— Гаразд.
Наталя так сіпнула хлопця за ногу, що він аж гепнувся головою в пісок.
— Ну, як?
— Ой, нічого. Трохи легше.
Євгешка взяв гусака на руки і, удаючи, що й досі шкутильгає, повільно пішов у село.
— Олесю, — захоплено сказав Павлик. — Олесю!
І він далі нічого не сказав. Тільки Наталя додала:
— Та в неї ж батько водолаз! Забули? Всі моря наскрізь пройшов!
Історія з цим стрибанням не минула без наслідків. Вона наштовхнула Олесю на цікаву думку. Незабаром у Млинках не було жодного піонера, який би не знав про водну вишку. Думку збудувати в колгоспі таку вишку для стрибання в воду найпалкіше зустрів Павлик.
— Ой же, як хороше, Олесю, ти придумала! Ви стрибатимете, а я на водоході поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих!
— Ти ще спочатку зроби його! — не втримався Кузька. Та, глянувши на Олесю, замовк.
Одне тільки турбувало хлоп'ят: де дістати будівельного матеріалу? Несподівано в цьому питанні допоміг дід Галактіон;
— Ось що я вам скажу, дітворо. У колгоспі, за хатою правління, лежать добрячі обаполи. І дощок там — сила! Попросіть у Йосипа Максимовича. Він дасть. А мене за пораду на водоході вашому покатаєте…
— Чи ти клепку з голови загубив? — накинулась баба Лизавета. — На водоході! Змалився, їй-право, змалився!
— Бабо, — суворо відповів дід Галактіон. — Я шістдесят років їздив на волах. Дай хоч на старість поїду на машині!
Отже, дві речі цікавили з того часу хлоп'ят, — тільки про них і мови було, — водохід і вишка. Павлик має пожвавити темпи своєї роботи і закінчити водохід, а тим часом треба збудувати вишку. У Павликів винахід ще не всі вірили, у декого з піонерів жив у серці сумнів — нічого не вийде в Павлика, дурниці! Інша річ — вишка! Всі вчитимуться стрибати з неї і, можливо, вивчаться колись на водолазів, як Олесин батько. Кожному хочеться побувати на морському дні.
Одного Євгешку не вабили такі блискучі можливості. По-перше, стрибати страшно, по-друге, бути водолазом страшно; по-третє, хай стрибає той, хто дурніший, а він, Євгешка, принципово проти вишки.
Тим часом, коли Павлик збільшив темпи і вчетверте переробляв водохід і коли обирали делегацію до голови колгоспу, щоб він дав будівельного матеріалу, тим часом Кузька наполегливо, вперто намагався викрити хулігана. Хто вдарив Олесю каменем і відняв у неї хустину з пряниками?
Двічі бігав Кузька в ліс, обшукував мало не кожний кущ, на кожній стежці приглядався до слідів, підбирав недокурки, папірці… І, нарешті, знайшов дещо надзвичайно цікаве.
Того ж дня Кузька прибіг просто до Євгешки.
— Хулігана знайшов!
— Де? Де ж він? — спитав, трохи полотніючи, Євгешка.
Кузька урочисто витяг із пазухи старий дірявий черевик.
— Ось він, хуліган! Зараз усе тобі розповім.
І доки він розповідатиме Євгешці, я розкажу вам, як піонерська делегація ходила до голови колгоспу і що з того вийшло. Але перед цим невеличкий ліричний вступ. Коли хто не любить лірики, може пропустити це місце і читати рядків на двадцять нижче.
Голова колгоспу Йосип Максимович Макота стояв серед поля. А навколо хвилювався пшеничний океан. І не було в тому океані ані синіх волошок, ані осоту, бо |, не буває цієї капості у прополотій пшениці. З поля видно, як виблискує внизу синім лезом Дніпро, а за Дніпром майорять лілові ліси і жовті піщані коси. І не співали над хлібами дзвінкоголосі жайворонки, бо вони співають ранньою весною. Але натомість стрілами шугали ластівки і взагалі було прекрасно, навіть без жайворонків.
Найпрекрасніший був хліб. Пшениці стояли густі, стояли високою зеленою стіною. І коли зірвав Йосип Макота повний колосок і поклав собі на долоню, він переконався, що днів за п'ятнадцять неодмінно почнуться жнива, а коли сонце припікатиме отак щодня, то навіть раніше.
Макота хутко скочив на коня і погнав у колгосп, бо дві жниварки й досі стояли несправні.
На цьому кінчається лірика, бо, прибігши з поля, Йосип Макота зупинився біля кузні й гукнув:
— Швидше, хлопці, швидше, швидше! До жнив треба встигнути, треба перевірити! Ремонт, хлопці, ремонт!
І він сам почав мацати в жниварці кожний гвинтик, а жниварки стояли, піднявши вгору граблі, як ракові клешні. І ковалі дужче вдарили молотом, і міх запихкав частіше. І Василь, піонервожатий, ліг на спину біля жниварки і зацокав зубилом, щось лагодячи.
Саме цієї хвилини перед Йосипом Максимовичем з'явились делегати.
(Продовження на наступній сторінці)