"Прощаю і благословляю тебе, мій добрий сину, що не злякавсь і гніву мого, не пожалів і себе самого оддати нещасним на поміч. Живи ж, мій сину, на землі, освічуй і огрівай самі тісні куточки, щоб і там ставало тепло та радісно".
І оставсь промінь на землі, поселився не в печерах, не в лісі, не під водою, поселився у людських серцях (бо нема тіснішого куточка, як воно) – і добре тому, хто не вгасив у собі його ясної іскринки: у того чоловіка і в очах же сонячний промінь, і в голосі дзвенить ласкою, і що не робить той чоловік, усе він робить на добро та на користь людям.
От тільки шкода, що з того часу багато літ проминуло, намножилося людей сила-сила! І вже не кождому дістається по ясній сонячній іскринці.