Робінзон так і сидить на пеньку біля граба. Крузя в нього на колінах. Робінзон годує Крузю ягодами. Щось розповідає. Малює Крузі картину.
…Батьківське обійстя у лісі. На подвір’ї порається немолода жінка. Раптом вона радісно скрикує:
– Робінзон! Крузя!
Біжить до хвіртки. На подвір’я вступили Робінзон і Крузя. Мати кидається їм в обійми.
– Діти мої! Надовго?
– Назавжди, мамо! – каже твердо Робінзон. – Міське життя, мамо, мені протипоказане…
Крузя зосереджено слухає. Тоді малює Робінзонові свою картину.
…Село. Пізня осінь. Сльота. Розмокла, розкисла вулиця. Цією вулицею пробирається Крузя.
Сільська хата. Горять у грубці дрова. Біля плити порається жінка. Бере відро. Виходить з хати. Йде до колодязя. А пасма дощу б’ють, січуть…
Збуджене в суперечці Робінзонове обличчя.
…Сільська вулиця. Заасфальтована. Тротуар. Добротні будинки. На кожному – антена.
Просторе подвір’я. Добротний гараж. Прекрасний будинок. Інтер’єр кухні: газова плита, водопровідні крани, холодильник…
– Чим гірше від міської квартири? – питає Робінзон.
– Нічим, – каже Крузя. – Тільки, тільки…
Крузя, жестикулюючи, доводить Робінзонові. Робінзон розгублено слухає. Уявляє собі:
…Вечір у селі. Зима. Хурделиця. Світить вікнами сільський будинок. Обкутаний сніговою віхолою сарай на подвір’ї. А ген, у глибині саду, стоїть самотньо немудра дощана споруда. Чимось схожа на будку вартового. Споруда, без якої не обходяться ні в місті, ні в селі. Вітер скрипить її прочиненими дверима. І від того скрипіння Крузя й Робінзон подумки тікають у свою міську квартиру з затишною ванною і всіма іншими службами…
Ланцюг. Уривок ланцюга, на якому був прив’язаний Дракон.
Робінзон тримає його в руках. Навстіж відчинений гараж. Біля гаража капітан міліції.
– Оце, – показує Галапочка. – Шматок зостався. Біля стовпця. На решті злодюга його повів.
– Звідкіля ви знаєте, що це злодюга? – поцікавився капітан.
– Хто ж, по-вашому, міг його ще вкрасти?
– Це ми з’ясуємо.
Відкритий міліцейський газик гасає вулицями міста. Сидить у ньому знайомий нам капітан міліції. Поруч Галапочка. Газик зупиняється біля магазину "Овочі-фрукти". Капітан і Галапочка розмовляють з продавцем…
Капітан і Галапочка на ринку…
Сонячний день ранньої осені. На околиці міста, де починається вигін, стоїть міліцейський газик. Капітан і Галапочка розглядають сліди на землі.
Ось вони йдуть по цих слідах. Уже відійшли далеченько від міста. Йдуть по ріллі. На ній добре видно відбитки кінських копит. Вдалині – ліс.
Капітан приклав до очей бінокль. Уважно розглядає узлісся.
– Є! – радісно крикнув він. – Пасеться під лісом. Подивіться, це він?
Галапочка бере з рук капітана бінокль. Прикладає до очей:
– Він. Дракон.
У бінокль видно, як на узліссі пасеться Дракон. Біля вуздечки теліпається обривок ланцюга…
Капітан і Галапочка біжать по ріллі до коня.
Пасеться спокійно Дракон. Раптом почув людські кроки і людські голоси. Нашорошив вуха. Сполохано форкнув. Повернувся. І драпонув у хащі…