«Чорнобильська Мадонна» Іван Драч — сторінка 4

У цвітній, у петрушці, у моркві...
Зручно як закидати фермерам
Перележані ядра головок.

Натреновані гуманісти
Прив'язали корову-помсту,
Чорно-білу тільну корову
До чорних стрілчастих ґрат.

Не давала корова спати
Навіть звичному персоналу,
А жінки її наші жаліли,
Напували нещасну з відра.

Корова затято мукала,
День і ніч ремиґала надсадно
І жахала набряклим вим'ям —
Тяжко їй далась демонстрація.

А потім взяла й отелилась,
Спородила ловкеньке телятко.
Чорно-білий бичок звівсь на ноги —
Назвали його Чорнобилем.

Дивилось теля на цей світ
Дуже юно й незрозуміле.
З двох сторін підходили діти
І давали поссати пальчика.

Соромно стало дорослим —
Одв'язали корову з телям,
У критий фургон завели
І на ферму відправили.

З ДОПОВІДНОЇ СКРОМНОГО АГЕНТА ФРАНЦУЗЬКОЇ
РОЗВІДКИ ПРО ПОВЕДІНКУ ПОЕТІВ У ПАРИЖІ
Японський поет Хіро Сім цікавився дуже всім
Шанували його усі ми Він приїхав із Хіросіми
Хіро Сім — японський поет схилився був на парапет
Коли Сена текла попід нами Усіма паризькими снами
Зваблювала катерами
Спалахом діорами Російський поет Фрол
Байкал їздив на цвинтар білогвардійський
Все могилу якусь шукав
І кинув грудку ґрунту московського
На могилу Андрія Тарковського
Український поет Чорний Біль (скорочено: Чорнобиль) хотів на
Набережній купити ікону
У них підлягає це під заборону
Лише двох франків не вистачило
І все у нього із рук вискочило
Матиме спокій на митниці бодай
А ікона стара була хоч молода Епоха? Доля? Смерть?
Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна?!
Тебе вкрутила в чорну круговерть
Чи вилонила з молодого лона?

Але ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.
Яка ж я йому солом'яна оборона?!
Шепоче він болісно: — Вона мені не простить...
Не простить... Чорнобильська Мадонна…

Вона вже взяла. Одного. І двох. І трьох.
І я не збрешу... Хоч помста її законна.
Може, ти ближче до неї, хоч, звісно, який ти бог.
Помста вона і є — Чорнобильська чорна Мадонна...

Хлопчина такий молодий. Благословенний вік.
Під четвертим реактором — усмішка безборонна...
— Розумієте, донька у мене.
Донечці — один рік.
Може, простить вона — Чорнобильська Мадонна?!

— Слухайте, хлопче, адреса у вас не та.
— Гріхи я не відпускаю,— шепочу я монотонне
Хлопчина ж ображено з колін своїх вироста,
Наче стоїть за ним справді Чорнобильська та Мадонна.
— Коли до Поета не можна з душею на сповідь
прийти,
То куди ж мені дітись з бідою — йти по іконах?! —
Дивилася Істина з вічної висоти,
З-під чорного рушника — Чорнобильська наша
Мадонна.

ХРЕЩАТИЦЬКА МАДОННА
У юрмищі хрещатицького дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина —
Бунт Врубеля з кирилівського дна,
Летюча йшла, жагуча і поривна.

Сахалися од тебе — що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала,
Бо молоко було в тобі гірке,
Бо всюди й скрізь дороги було мало.

Невже ці очі помстою горять?
За муки ненародженого сина?!
Вуста киплять і сиві од проклять,
Невже прокляття — суть твоя єдина?!

Кому ти будеш мстити? Чи й мені?
Чому ж тебе душа вчуває мстою,
Настояною геть на полині,
Сугестією дикого настою?!

Чи той, хто винен, сам в собі згорить —
З твоїх очей для нього іскри досить?!
А хвора кров із рани цебенить,
А крові гул палючий і гундосий...

Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку ти
Несеш — куди? Хіба в психіатричку?!
Тебе — знайти, од пекла вберегти!
А ти втекла, як в пекло, в електричку...

Спеленуте ніщо в твоїх руках.
А груди чом так спалено розпухлі,
А губи чом запалені в вавках —
Запалені на вогняному кухлі?!

Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила,
Від Ірода себе не вберегла —
Тебе накрила та нечиста сила?!

А хустка збилась так на голові,
Що лисиною світиш, Божа Мати...
Я босий слід твій бачу у траві,
Який боюсь і подихом займати.

ЕПІЛОГ
...Та стали хуртовини наступати,
Та стали вдовиченків побивати:
Що перва хуртовина
Дома попалила,
А друга хуртовина
Скотину поморила,
А третя хуртовина
У полі й у домі
Та хліб побила,
А нічого в полі й у домі
Не й остановила...
Українська народна дума
"Бідна вдова і три сини"
Вона дивиться, дивиться в душу.
Вона палить очима до дна.
А я все це дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина.

Ну чого ти, чого ти, чого ти,
Одкараскайся геть, відійди!
Вона ж стала затято навпроти
І пильнує очима біди.

Вона йде вже, прямує до тебе,
Одчинила вже двері — й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі.

Крапля совісті є ще на денці?
Вона вірить і в краплю твою:
У твоєму житті-одноденці
Я нікчемність свою впізнаю.

Над тобою схилилась, політик,
Чи впізнав ти цю матір — вдову?
Із мільярдом поганьблених діток
Вона долю несе світову.

Чи впізнав ти її, енергетик,
Атоммашна Величносте, ти,
Що з твоїх скороспілих абеток
Людську мову ніяк не знайти.

Лисомудрі пихаті лахудри —
Ваших внуків вона затуля:
Боса йде на вогонь кривомудрий,
Бо Вода вона є і Земля.

Її погляд ти чуєш, учений,
Тож тікай, лиш подумай, куди?!
Її погляд на тебе вогненний —
Його лазером ти відведи!

А мені, а мені, славослову,
Вас-бо славив, дурний вертопрах,
Відібрало розбещену мову,
І німотствую геть у віках.

Хто ж там, сиву, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя!..