— Ну, совєти, звичайно. Мир!
— Як? Уже мир? Чому мир?.. Слухайте, не вірю! Ви можете це перевірити?.. Ах! — метушиться Арчібальд Брукс, кидаючись до вікна, бажаючи переконатися на власні очі.— Ох, ти боже мій!..
Співрозмовник Анни Бедфорд мовчить. Але він теж схвильований.
Гримить музика в літаку і пісні народів. Урочисте й радісне звучання всього світу стрясає ефір.
На дорогах війни. Німеччина.
Ідуть тисячі визволених з німецько-фашистських концтаборів військовополонених американців, англійців, французів, чехів, болгар, поляків. Ідуть військові й цивільні, чоловіки, жінки, підлітки. Проїжджають машини. Ідуть з прапорами, з почуттям вдячності Радянській Армії, що ^принесла народам Європи визволення од фашистського поневолення. Обійми, пісні всіма мовами, музика, сльози радості і всенародного захвату. Незабутні зустрічі батьків з дітьми, братів з сестрами.
Дружба народів. Яка велика річ — дружба народів! Ціною яких жертв і трудів дісталося радянському народові це свято!
Вранці 9 травня літак приземлився на Внуковському аеродромі. Коли машини в'їхали в Москву, всі вулиці були заповнені радісними людьми. Анна побачила Кремль, Василія Блаженного, Красну площу, Великий Мавзолей, і червоні зорі на баштах, і вселюдський потік радості.
Помічаючи на машині американський прапор, люди стовплюються навколо неї. Привіти американському народові і його представникам і представниці, маленькій-співробітниці посольства, нікому не відомій пенсільванській дівчині Анні Бедфорд, привіти з усіх боків. Незабаром машина змушена була спинитися, і американці пішли пішки. їм потискували руки. Молоді хлопці й дівчата дарували Анні Бедфорд квіти й підносили келихи з вином, багато хто обіймав і цілував її.
Вона чула імена Рузвельта, Лінкольна, Драйзера, Марка Твена, Уїтмена. Якісь чарівні офіцери з багатьма орденами взяли її під руки. Один навіть поцілував її, —і вона його поцілувала. Він назвав своє прізвище — Волошин, Ярослав Волошин. Якась сім'я, запрошуючи в гості двох офіцерів, тут же запросила і її, і не просто прийти, а неодмінно. Коли? Сьогодні ввечері!
— Ось вам адреса. Обов'язково! — радів кремезний літній чоловік.— Ось американка, дивіться! І як добре розмовляє по-російському, га!.. Як вас звуть? Анна? Ну, от бачите! Аннушка. Ждемо вас, Аннушко, ждемо! Зразу ж як пройдете Сивців Вражек, другий ліворуч... До побачення! Гуд бай!..
— Чудова дівчина!
— Дуже мила!
Тріпочуть прапори усіх держав. Американський прапор! Перед. будинком американського посольства співають дівчата, акомпануючи на гітарах. Квіти, усмішки, співи.
Все раює! Яке напрочуд гарне місто Москва! Які святкові хмари на небі! Які храми, башти, обличчя людей!
На балконі співробітники посольства. Прапори, шум привітань, клацання фотоапаратів, усмішки.
Навіть посол Берріман, нащо вже невесела людина, а й він усміхається. Правда, від його усмішки до раювання радянського народу дистанція величезного розміру, але все ж таки й це сходить за усмішку: вискал зубів і відповідні складки на довгому сухорлявому обличчі, і "Вікторія" з двох розчепірених пальців, як у Черчілля. Але в темних посольських очах, під тінню навислих брів тліє понуре побоювання й страх, ніби він давно вже стереже якусь проклятущу таємницю або роковане віщування. Все вийшло не так, як гадалося, все!
Військовий аташе, і прес-аташе, і два генерали ходять по кабінету з кутка в куток.
Радник посольства Кеннон, що фактично тримає в руках усі пружини антирадянської дипломатії, дивиться в вікно з неприхованим почуттям ненависті.
Входить англійський посол Френк Робінсон, рухливий, скидається на птаха, чоловік, і ще кілька послів.
— Вельми великий день в історії людства! — каже Берріман, вітаючись з англійським послом. Під цими словами Робінсон виразно чує підтекст: "Дідько б вас ухопив". Відповідає стримано:
— Так. Сталася величезна помилка.
— Мир, і росіяни в Берліні! — Кеннон підходить до англійця.— Це жахливо. Все це ваш Черчілль, ви мені пробачте. Перехитрив Гітлера й самого себе.
— В якійсь мірі. Але погодьтеся, не сам же тільки Черчілль гадав, що комунізм, виживши себе, підірветься в війні.
— Я цього не думав,— бреше Кеннон.
— Можливо, містер Кеннон, ви, не думаючи, стверджували кілька років істину, що крах Радянської держави й комунізму неминучий,— стримано зауважив англійський посол.
— Що стверджували ви, згадувати не час,— відповідає Кеннон, хвилюючись.— Але все ж таки я скажу, що тепер уже не панові Черчіллю, напевно, і не вам рятувати Європу.
— Подивіться, де лінія Східного фронту,— підтримує радника Берріман.
— Пів-Європи — попрощайтесь! — Кеннон підходить до послів менших держав, сповнений обурення.
— Дідько б його вхопив, цього німецького унтера! Все провалив!—Хутко підходить до вікна.— Радіють, дивіться...
— Од Волги до Берліна,— посол тицяє пальцем у глобус, від чого глобус починає поволі обертатися.— Техніка, солдати, офіцери — все виросло, всі майстри війни!.. Герої, визволителі. Уявляю, що робиться в Європі.
— Так, сер, усе ускладнилося. Берріман подивився на годинник.
— Ну, що ж, ходімо вітати Сталіна. Уявляю, як він повинен "дякувати" вашому прем'єрові... і зневажати його. (До Кеннона). Щасливої дороги, Кеннон.
Англійський посол. Ви?.. Кеннон. Я вилітаю в Вашінгтон. Радником посольства призначено Марроу.
У посольстві.
Начальник відділу інформації Арманд Хауорд, рекламний красунь і веселун Блейк, шифрувальниця Сесі-лія Вонг, містер Ріллард, містер Кемпбелл, містер Дар-лінгтон, підпилий лікар Уїнчелл. Метушня, сміх, пожвавлення.
Арманд Хауорд до Анни Бедфорд:
— Хелло! Міс Бедфорд!
— 01 Містер Хауорд! Як поживаєте?
— Ну! Абсолютно добре. Як летіли?
— Чудово! Почула про мир за хмарами!
— О-о!
— Боже мій, я не бачила вас три роки. Нудьгували за Америкою?
— Ні. В цьому великому світі було не до нудьги.— Хауорд одводить Анну до столика.— Тут творилися гігантські справи.
— Як я заздрю!.. А ви такий же самий.
— Я дуже радий. Ви вже представлялися послові?
— Ні. Дві години тому прилетіли.
— A-al Та-ак! Хе-хе... А Марроу?
— Хто це?
— Радник.
— Ні.
— Будьте обережні з Марроу. Не розпитуйте мене тим часом ні про що, потім узнаєте все самі. З усіх людей, яких я будь-коли бачив, це найбільший...
— Що ви кажете?
— Так. До речі, якщо вам щось сподобалось у росіян, мовчіть. Перша заповідь: зневажайте. У всякому разі, ставтеся критично... Ось він іде, гадина. Пробачте, я мушу його зустріти.
— Хелло, Хауорд! — усміхається Марроу.
— Хелло, містер Марроу! — усміхається Хауорд.
— Який чудовий день!
— Прекрасний день. Читали промову президента?
— О, надзвичайний розум! Кажуть, його дочка співає!
— Геніально!
— Чи танцює, не пригадую?
— Можливо, те й друге. Божественний танець!
— Тільки преса щось не дуже...
— Та що ви кажете? От продажні душі!
— Журналісти?
— Еге ж.
— О, такі
Усмішки, вигуки, взаємне поплескування по плечі і стільки одвертої прихильності й доброзичливості. Напрочуд приємний і який же, хай йому дідько, славний хлопець, цей Марроу! А який приємний і чепурненький проділ посеред голови, і ріст хоч і маленький, зате яка приємна округлість у всьому. Ото тільки пальці куці, наче цурпалочки, і товсті... Огидні якісь пальці гангстера, тьху!
Через півгодини Анна Бедфорд була представлена Марроу в його кабінеті. Містер Хауорд пішов. Марроу зустрічає нову співробітницю, як добрий і турботливий начальник. Нехай вона відчує, що вона може трошки подобатись йому, щось у цьому роді.
— Міс Бедфорд! Як летіли? Чудово?! О, немає нічого в світі вищого за нашу авіацію! Наша авіація плюс наша розвідка — це... світ у кишені! Но?.. Це ваш старий знайомий?
— Так, сер. Трохи. Давно ще... Зараз я бачила його один тільки раз.
— Раджу вам бути дуже обережною з цим чоловіком.
А н н а. Справді? А він так мило про вас говорив.
М а р р о у. Це не має значення. А що він говорив?
А н н а. Він говорив, що ви людина виняткова.
М а р р о у. В якому розумінні?
А н н а. Що у вас... ну... дуже добре серце.
М а р р о у. Так. Маю цю ваду. Звичайно, він каже, що я найбільший...
А н н а. Що ви? Ні, ні, сер, він нічого більше не сказав.
Марроу. Так, можливо. Так от, міс Бедфорд, не вірте цьому чоловікові і на півцента.
А н н а. Дякую вам. Мені, між іншим, теж здалося...
Марроу. От бачите... Я не кажу, звичайно, що він негідник чи йолоп. Він маніяк, а маніяків треба взагалі остерігатися.
А н н а. Дякую вам, сер.
Марроу. Він, наприклад, ненавидить росіян. Чудовий народі Правда?
Анна не знала, що сказати. В його голосі вона відчувала неприховані відтінки провокації.
Марроу. Перший клас!.. Так він їх ненавидить всіх до одного. І всіх підозріває. Ось він зараз виклав мені докладно всю вашу поведінку в натовпі, аж до найменших дрібниць,— всі ваші запитання, вигуки.
(Продовження на наступній сторінці)