Знімають шапки. Виникає перед ними берег, суворий і величний, на який ніколи ще не ступала нога людини і не зупинявся жоден людський погляд. Антарктида...
Тричі закривалася вона від них туманом, снігами, тричі відступали перед нею і знову пробивалися, обійшли Південний полюс навколо і ось..."
Тиша. Не ворухнуться на салінгах, на вантах. Тільки птахи кружляють над щоглами з тривожними криками та водяні струмені дзюрчать, заповнюючи прогнилі трюми.
Два кораблі стоять, зупинились поруч біля самої кромки берегового льоду, біля бар'єра. Довгий і важкий шлях пройшли кораблі-брати. Прогнило дерево, вкрилися кригою снасті, ослабли зв'язки і кріплення. Але ніщо не зломило людей. Могутність духу перемогла стихію.
На палубі "Востока" у високому радісному хвилюванні піднімається Лазарєв.
— Є така земля на світі, Фадею Фадейовичу?! Завадовський, є земля! — гучним і сильним голосом, щоб чути було всім, вітає він Беллінсгаузена.
— Є Антарктида! Спасибі.
— Спасибі... (До матросів). Спасибі, братці!
Під гучне "ура" обнімаються командири кораблів.
— "17 січня 1821 року, 11-а година ранку, шістдесят вісім градусів двадцять дев'ять мінут південної широти, сімдесят п'ять градусів сорок мінут двадцять одна секунда західної довготи!" — урочисто читає астроном Симонов.
Гарматний залп розриває тишу. І знову стає тихо.
Не чути вибуху бурхливої радості, як це було при відкритті острова Петра Великого. Кожен з учасників легендарного походу російських аргонавтів заглибився в самоспоглядання. Відчувши найголовніше в своєму житті і немов оглядаючись на пройдений шлях, кожен замислився. Навіть у Проші Касаткіна на хвилину щезло сяйво з обличчя, а на здивовані, широко розкриті очі набігли горді сльози.
— Налийте всім склянки гарячого пуншу! — наказує Беллінсгаузен.
Коли пунш роздали всім, аж до тих, що працювали безперестану в трюмах біля пробоїн і щілин, Беллінсгаузен почав свою промову:
— Матроси й офіцери! Російські люди, безстрашні і щедрі на труд і подвиги!.. Перед нами знову Антарктида, відкрита нами для людства в ім'я істини. Новий материк! Ось його берег, віднині названий ім'ям государя, який послав нас,— берег Олександра І... (Тихо до Лазарева). Михайле Петровичу, скажіть кілька слів.
Лазарев. Спасибі, мореплавці! Від імені батьківщини! Пам'ятники, створені багатьом великим людям, згладяться з обличчя землі всезнищуючим часом. Але берег в новій частині світу, відкритий нами для людства як пам'ятник ваших трудів, хай залишиться вічно нетлінним, як нетлінні в серцях грядущих поколінь народу нашого російського хай залишаться ваші імена. Хай перейдуть вони нащадкам і батьківщині нашій на славу в грядущі віки!..
Мореплавці дивляться з сльозами гордості й радості на своїх доблесних командирів, п'ють пунш і тихо вітають один одного.
Деякі, замислившись, оглядаються на північ, на далеку російську сторону, куди лежить їм путь.
А славні капітани дивляться на суворий берег Антарктиди і на її високу гірську вершину, що поступово заноситься снігом і туманом.
1952 р.