І
"Мерседес" останньої моделі підкотив до монастиря, що на Московській. Підкотив, замалим не розштовхавши інші машини, та й зупинився, погірдливо чмихнувши. І тоді з салону розкішного в костюмі од Версаче, в черевиках із крокодилячої шкіри на грішну землю ступило щось... Щось таке випещене та одгодоване, що вже й на людину не схоже. Ступило та й стало одчиняти всі дверцята машини, піднімати капот, одкривати багажник, наче під'їхало не до храму Божого, а до майстерні з ремонту машин.
— Выходи, чего ждешь?
І тут із того ж салону розкішного вивалилось не менш одгодоване вже статі жіночої. У супермодному одязі та ще й обвішане золотом. А за нею уже дитя тієї ж породи бройлерной.
— Айн момент!
Та до храму й посунуло, ні на кого не дивлячись. Трапився б хтось на дорозі — переступило й не зблимнуло б.
Невдовзі й з'явилося: обіч дріботів попик з такою рідкою борідкою, що пальців би вистачило порахувати всі волосини.
— Значит так: освяти мою тачку как следует. Не жалей водицы.
Попик став бризкати щедро кропилом: на шиби, дверцята, на капот і мотор. Не забув покропити й салон.
— А колеса?
Попик, зігнувшись, покропив і колеса. Замалим не помив їх святою водою.
— Лады... Держи баксы.
Ткнув у долоню наставлену долари, вслід за сімейством сів до салону. Гаркнув мотором, поїхав на світло червоне.
Не встиг далеко й од'їхати: лопнула-вибухнула шина. "Мерседес" повело-повело та й уліпило фарою в дерево.
Вискочив як обпечений:
— Растуда ж твою мать!
І метнувся до храму: лаятись з попиком, а то, гляди, і з самим Господом Богом.
II
"Є таки Бог на світі!" — подумав я втішено.