І
Майже все літо провозився з хлівцем. Поставив не ген у дворі, подалі від ока людського, а на видноті, при дорозі.
Стіни тільки й того, що не облизані. Ще й полаковані. Дверцята різьблені, віконце у візерунчастій рамочці приязно світить на вулицю. А попід стріхою підбито фарбованою дошкою. Ще й стріха (очеретина до очеретини) переливається золотом.
Ох і хлівець!
Ну ж і хлівець!
Милуватись не намилуватись.
Хто не йде — оком зачепиться.
І ми зупиняли машину та милувались.
II
А другоріч проїжджаємо мимо — немає хлівця!
— А де подівся хлівець?
— Як де подівся? Добрі люди спалили.