І
Жив скупий чоловік: сто разів гівенце понюха, доки наважиться викинуть. Якось підрахував, скільки він на трамваї-тролейбуси тратить, та й ухопився за голову:
— Це ж по дві гривні щоденно... Сімсот двадцять гривень в году!
Прочитав одного разу про чоловіка мудрого, якого теж контролери-кондуктори обдирали до нитки.
Дак той чоловік що придумав: став замість дрібноти сотню возити!
Кондуктор тик-мик, а розміняти не може.
Задарма їздити став!
Узяв і собі до кишені сотнягу.
І справді: кондукторша лається, а розміняти не може.
Живою легендою поміж працівниками трамваїв-тролейбусів став.
Їздив отак, їздив, та й напав на таку ж, як сам, мудрагельку.
Що вона, зараза, зробила: повну торбу копійок наміняла! Рівно десять тисяч, до копійки копієчка.
І коли він їй простягнув свою сотню, вона йому торбу й відважила. Разом з квитком.
II
Сидить тепер, копійки ті рахує. Збивається щоразу із ліку, починає спочатку. А ви спробуйте десять тисяч копійок порахувати, не збитися. Спробуйте!