— Страшний ти чоловік, Дудко! — спросоння озвався Валько.— Немає в тебе нічого святого...
— Бачиш, якої заспівали,— підхопився на ноги Олег.— Ще скажете, що я підбив вас на браконьєрство! "Капітани"! Сидіти б вам у піонерських таборах та манку їсти, а ви вільного життя захотіли. Для справжнього мисливця таке почуття, як жаль,— зло. Ми ж не вбиваємо даремно, а тільки тоді, коли їсти хочемо! То підемо на свиню?
— Як же не послухатися такого оратора,— засміявся Валько.— Тобі б, Дудко, адвокатом бути, в судах виступати!
— Може, й доведеться,— процідив крізь зуби Санько.
— На що натякаєш? — скипів Олег.— Велике діло — п'ятьох кіз вбили. Та й хто нас тут упіймає? Завтра вранці йдемо на свиню! І ніяких розмов!
— А поки що пішли в "тир",— запропонував, позіхаючи, Олег і взяв свій арбалет.
— Тихіше! Валько задрімав,— підвівся Санько.— Ходімо!
У вільшанику пахло перепрілим листям, тепле зволожене повітря дурманило. Хлопці зупинилися перед галявиною, на якій зеленим острівцем стояло декілька високих вільх. На їхніх верхівках змостили собі гнізда сірі чаплі. Це й був "тир" "капітанів". Тут вони зводили рахунки Із зловредними, як вони гадали, птахами. А хіба чаплі винуваті, що хлопці в першу ніч перебування в цьому ліску влаштувалися на нічліг під цими деревами? Привабив їх м'який і сухий мох під вільхами, а коли встали вранці — жахнулися від обурення, так їх обробили птахи. Довелося навіть чуби в морі відмивати. Ось за це й оголосили чаплям тотальну війну.
Стріляли майстерно. Тільки одного разу Санько промахнувся. Що могли вдіяти нещасні чаплі проти могутніх сусідів? Олег підрахував, що їм залишився ще тиждень, і від зловредних птахів і сліду не залишиться.
Хлопці з першого пострілу виконали "норму".
— Давай і за Мавпу! — запропонував Санько.
— Е, ні, він сам повинен відчути насолоду від помсти над ворогом! — зупинив його Олег.
Повернулися до куреня й теж заснули.
Прокинулися "капітани" увечері від того, що їх немилосердно жалили комарі.
— Напасть! — буркнув Санько й швиденько розпалив багаття. Кинув туди хмизу, й вогонь спалахнув яскравим полум'ям.
— Чи не збожеволів? — розсердився Олег.— Хіба забув, що домовилися багаття класти тільки вдень? Ще хтось побачить!
— Не бійся, крім рибалки, ніхто не знає, що ми тут, а йому не до нас. Десь сітки ставить!
Не спалося, й хлопці розповідали різні пригоди, а як тільки стало розвиднятися, пішли в глибину лісу, де, знали вони, було лігвище свині.
Мисливці засіли в кущах таким чином, що свиня, йдучи з поросятами до озерця, ніяк не могла їх обминути. А як тільки вийде на протоптану стежку, вирішили вони, треба стріляти. Валько й Олег б'ють у голову, а Санько — під лопатку.
Вже й сонце піднялося над деревами, а свині не було чути. Валько хотів покинути засідку й подивитися, чи взагалі вона там є, але й кроку не ступив, як із заростей почувся поросячий писк.
Санькові стало моторошно. Арбалет застрибав у його руках. Олег помітив це і показав кулак.
Свиня вийшла на стежку першою.
Клац! — і стріла вп'ялася їй в шию.
Жиг! — друга стріла розколола молоду вільху.
Свиня закрутилася на місці. Її маленькі очиці наливалися кров'ю. Вона ще не бачила ворогів, але вже відчувала чужий дух і шукала їх поглядом, щоб кинутися в напад.
— Стріляй! — крикнув Валько.
А в Санька заїв спусковий гачок. Він смикнув його дужче, й стріла пролетіла мимо.
В цей час Олег встиг перезарядити арбалет, вискочив із засідки й вистрілив свині у лоб. А їй хоч би що! Хрюкнула й рвонула на мисливця.
Клац! — Валько не промахнувся. Стріла вп'ялася свині в бік. але звір цього не чув. Засліплений жагою помсти, він мчав на Олега..
Нарешті вистрілив Санько й попав свині в шию. Це на якусь мить зупинило її, та тільки на якусь мить. Далі хлопці з жахом побачили, як тіло їхнього друга підлетіло вгору й гепнуло на землю. Свиня теж упала. Валько здалеку всадив у неї ще одну стрілу й аж тоді підскочив до Олега.
Той втратив свідомість. Права холоша була розідрана, цебеніла кров. Хлопці перелякано дивилися на друга і не знали, чим йому зарадити...
І хто знає, чим би закінчилося це полювання, якби на галявину не натрапили наглядач з Володимиром Івановичем та Славком.
— Ось вони! — вигукнув Славко.— Ні з місця, зброю на землю, інакше стріляти будемо!
— Стріляй! — промовив Санько.— Тепер все одно. Олег он вмирає!
Володимир Іванович розпоров ножем штанину на Олеговій нозі, й усі побачили на литці велику рану. Він швидко зняв із себе ремінець, туго перев'язав ногу, щоб зупинити кров.
— Несімо його до човна! Ви теж з нами! — наказав наглядач "мисливцям".
Ті, похнюпившись, почвалали услід. До тями Олег прийшов у човні.
— Де я, що зі мною? — заскімлив. Потім згадав про поєдинок з свинею і заплакав дужче.— Вона мені ногу відірвала, так?
— Лежи спокійно! Ціла твоя нога! — заспокоїв його Володимир Іванович.— Ось тільки як тебе швидко до лікарні відправити?
— Звернемося до прикордонників, вони вертоліт викличуть,— сказав наглядач.
— Анатолію Петровичу, а шаланда знову в затоці! — вигукнув Славко.— Ще й катер біля неї якийсь. А на ньому міліція!
— Догралися! — сказав наглядач.
...Тарас Миколайович пішов з Ірою в море, а Петько зайнявся фотоплівками. Проявив одну, другу. Виходили чудові кадри. Хлопець так захопився роботою, що шаланду вже побачив тоді, коли червонопикий відв'язував човна.
— Не руште! — закричав Петько. Стрибнув у човен і навів на браконьєра зброю, яка, знав він, була незаряджена. Звів курки.-— Стрілятиму!
— Не вистрілиш! — глузливо промовив той.— Духу не вистачить людину вбити. А вистрілиш — своє життя загубиш. Ти ж не міліціонер і не наглядач. Тільки їм дозволено стріляти. Ану, геть звідси! — Та так несподівано смикнув за ланцюг, що Петько поточився і вилетів за борт. Коли піднявся, шаланда вже відпливала від берега, тягнучи за собою човен.
— Гей, на шаланді! — пролунав раптом над затокою підсилений мегафоном гучний голос.— Зупиніть мотор!
Ні червонопикий, ні Петько не помітили, коли в затоку увійшов міліцейський катер.
Браконьєр швидко відчепив човна.
— Кому кажу, мотор зупиніть! — знову пролунала команда, і катер підійшов до шаланди.— Ваші документи! За що хлопця били?
— То він у мене стріляти хотів! — став виправдовуватися червонопикий.— Таке мале, а вже за рушницю хапається!
— Затримайте його, він браконьєр! — Петько вбрід ішов до шаланди, на борт якої уже стрибнув один з міліціонерів.
Володимир Іванович зробив Олегу перев'язку, і міліцейський катер з пораненим на борту одразу взяв курс до найближчого приморського містечка. Червонопикого і двох невдах "капітанів" під наглядом молодого сержанта помістили в комірчину.
— І як це ви тут з'явилися так своєчасно? — тільки тепер Володимирові Івановичу спало на думку запитати міліціонера.
— Служба в нас така! — засміявся той.— Батьки "капітанів" подали на розшук. А в одного у щоденнику запис знайшли, що збираються арбалети в заповіднику випробувати. Ось ми й подалися сюди.
Неподалік від них сіла чапля. Вхопила дзьобом здобич і полетіла в напрямку лісу.
— І не боїться! — провів її поглядом сержант.— Та, власне, кого їй тут боятися!
Не знав сержант, що перед ним чапля, по якій стріляв і промахнувся Санько.
Сіра чапля повільно летіла над затокою, де вже гуртувалися незліченні зграї качок, мартинів та іншого дивоптаства.