Дід впіймав ще з сажалки окуня.
— Він, як бачите, лобатіший за щуку, і щелепи в нього майже рівні. Зараз побачимо, які в нього зуби,— рибалка міцно стиснув рибу за
зябра. Відкрилася паща. Верхня щелепа була всіяна дрібними зубами. Ряд таких же зубів виднівся й на піднебінні, і вздовж внутрішньої
поверхні щік, а кілька рядів губилося аж у горлі. Попалась рибка окуню в рот — вороття не буде.
Дід показав колючки й зазубринки, що на зяберних покришках, голки й гострі шипи плавників. Завдяки їм окунь стає невразливий, і марно якийсь хижак гострить зуб на нього.
— А ще цікаво, що влітку середні й малі окуні обирають собі мілкі води з мулуватим дном І водяними рослинами, де зручно влаштувати засідку на дрібноту. Восени ж вони йдуть на більшу глибочінь,— Тарас Петрович відпустив окуня.— Великі окуні тримаються глибокої води. Інколи запливають так глибоко, що від великого тиску лопається їхній плавальний міхур.
— Влітку окуні живуть невеликими зграйками, а навесні й восени, особливо під час нересту, збираються величезними косяками, іноді по кілька сотень,— взяв ініціативу Петро Степанович.— Окунь осілий і ніколи не рушає в дальні мандри, а майже цілий рік живе на одному місці. Вранці й увечері окунь плаває на відкритих місцях, а в жаркий полудень ховається в тінь. Тоді його треба шукати під навислими деревами, в корчах, серед водоростей, особливо там, де ростуть глечики й латаття, сховавшись під якими, він підстерігає здобич — від комашки до риби, яку тільки здатний проковтнути.
Дрібніші окунці полюють зграями. Вони накидаються на рибку з усіх боків, як вовки на вівцю, з тією лише різницею, що найпроворніший з окунців заковтує жертву сам. Бувають випадки, коли, захопившись переслідуванням невеличкої рибки, окуні вискакують на мілину або й на берег, стаючи жертвою своєї жадібності. Найбільше люблять вони плітку й верховодку, ще їдять ікру і раків, яких підстерігають серед каміння поблизу нірки, коли ті линяють. А коли голодні, можуть схопити і земляного черв'яка й метелика.
Нерестяться окуні на другому-третьому році життя, випускаючи довгі зеленувато-білі драглисті стьожки, в яких окремі ікринки з макове зерно сполучені купками по три — п'ять штук. Ці стьожки або прилипають до підводних рослин, або плавають на поверхні води, стаючи здобиччю багатьох водяних птахів.
— Так-так,— підтримав вченого Тарас Петрович.— На місцях нересту збираються і ворони, коршаки та інші хижаки. Тоді не лише ікра, а й сотні окунів стають їхньою жертвою.
— А хто назве цього красеня? — хитро примружив дід очі, діставши із сажалки ще одну рибину.
— Це — в'язь! — майже хором вигукнули хлопці.
— Так. Це чи не найхитріша й найобережніша риба з тієї, що я знаю. Живе в'язь на глибині й лише вечорами та рано-вранці виходить прогулятися на поверхню води. Проте тільки почує якісь хвилювання, кидається назад і долає всі перепони, що трапляються на його путі. Якщо перед ним сітка, збирає всі сили і перескакує її.
Влітку й восени в'язі живуть поодинці або невеличкими зграйками і тільки після дуже сильних морозів збираються в косяки й ховаються на глибину, де й лишаються до скресіння криги. Тільки-но береги почнуть відтавати й утворяться закраїни, як вони поспішають на мілкіші кам'янисті місця відкладати ікру.
По закінченню нересту, змучені й схудлі, в'язі знову ідуть на своє попереднє місце, ховаються на глибину. Проте на цей раз вони перебувають там не довго — за тиждень-два знову виходять на піщану мілину. Пополоскавшись там два-три дні, в'язі розбиваються на дрібні зграйки, шукають середньої глибини і там лишаються до найбільших морозів.
Дід випустив у сажалку в'язя. Той так збурив воду, що й іншої риби не стало видно.
Тарас Петрович навмання вхопив на дні іще одну рибу.
— А ось — лин! Його ви також добре знаєте.— Рибалка, міцно тримаючи, опустив його в воду і знову витягнув.— Бачите, як міняється колір: на повітрі луска вкривається темними плямами, риба немов линяє. У заводях, озерах, болотах, де лин найчастіше живе, він має темно-зелений колір, боки оливково-зелені із золотистим відливом, а живіт сіруватий; в найзапущеніших озерах лини мало не чорні.
— До речі,— втрутився в розмову Петро Степанович,— лини живуть, де мало повітря. Навіть коли кисню лише одна п'ятитисячна частина об'єму води (у звичайній річковій одна сота). Зябра в них так побудовані, що можуть добувати з води наймізернішу кількість кисню. Лин ледачий і повільний у своїх рухах, живе переважно в одному місці. Любить плавати в зарослях очерету, особливо рдесника. Тут він проводить більшу частину дня, старанно копаючись у в'язкому мулі, шукаючи черв'яків або жуючи водяні рослини. Коли ж наступає вечір, лин виходить погуляти на чистіші місця і лишається аж до світанку. Проте й тут на поверхню не показується, тримається дна. Хіба що виманить його комашня, яка в теплі ночі падає у воду.
Лин плаває здебільшого сам і збирається в зграї тільки перед зимою,— вів далі рибалка.— Взимку, зарившись у мул, впадає в сплячку. Просинається тільки тоді, коли добре пригріє сонце. Виснажений, він, кидається шукати їжу, хапаючи все, що попадеться. Нерестяться лини в другій половині травня — на початку червня, коли вода вже добре прогріється. їхня ікра розвивається чи не найшвидше серед інших риб: днів через три-чотири з неї виходять мальки. Наші піонери створили загони "голубих патрулів" і рятують мальків із водойм, що пересихають. Відрами носять до річки й пускають на волю. Було б непогано, якби й ви о тій порі прилучилися до цієї корисної справи,— закликав він юннатів.
Потім Тарас Петрович розповів про карася.
— Це невибаглива риба. Може жити там, де, здавалося б, нічого живого не знайдеш. Заривається в мул, лише хвіст виглядає; хіба що в спеку покидає схованку і пливе до берега поласувати молодими пагонами водяних рослин. Прислухайтесь в такий час і ви почуєте, як карасі, мов поросята, чвакають, ласуючи очеретом. Взимку вони ховаються в найглибші ями, боячись морозу, а в мілких озерцях зовсім зариваються в мул. Весною вибираються звідти, але до берега підпливають лише тоді, коли з дна піднімається рослинність, а на березі зацвіте шипшина. В цей час у карасів починається нерест.
— Ех-хе-хех,— зітхнув дід.— Чимало я виловив риби, чимало врятував. Є риба пічкур, яку я ніколи не беру, якщо вона й попадеться. Що з неї? Ні наїдку, ні навару, тільки життя згубиш. А є така, на яку може ніч звести, аби впіймати. Сома, приміром. Зовні він навіть страшний. Голова плоска, широка, паща величезна, з дрібними гострими зубами. Має два довгих вуса, як у мене,— пожартував,— це на верхній щелепі, а на нижній — чотири, але коротких. Хвіст дуже сплющений, особливо до кінця, і займає половину тіла. Очі невеличкі, підтягнуті до верхньої губи. Очі жовті з чорними плямами, плавники темно-сині.
Сом не любить ні піску, ні швидкої води, а тому тримається тільки річок з мулистим, в'язким дном і тихою течією. Зарившись у мул на дні глибоких ям або сховавшись під колоду, він ворушить довжелезними вусами й заманює необачну рибу, яка думає, що то черв'яки. На полювання сом випливає увечері й полює аж до світанку. Ото наїсться й не чіпає нікого цілими тижнями. Досвідчені рибалки кажуть, що найчастіше він полює на молодику і в ущербі. Апетит у сома величезний: він не гидує нічим, бувало, що хапав за ноги-руки й людей. А що вже від нього страждає дрібнота — раки, пташки, водяні пацюки! Хапає сом навіть падаль: риб, собак, кішок. Найбільше ж любить жаб. Лежачи на дні, прислухається, де вона квакне. Потім підпливає до неї, широко розкриває пащу і ковтає. І знову на дно. Знаючи це, рибалки нерідко насаджують на гачок жабу й ловлять сомів.
Сом — хитра риба. Помітивши на гілці над водою пташине гніздо, він кружляє коло нього, прицілюється і спритно збиває хвостом у воду. А то якось бачив я, як сом полював на ворону. Ледве сіла вона на гілку куща, як сом збив її у воду і проковтнув. Попавши в невід, сом нерідко рве його на шматки. Коли це йому не вдається, ховається під спійману рибу. Нерест у сома ранній — в кінці квітня. Зрідка на початку травня: зародок розвивається досить швидко, і через тиждень-півтора з ікри виходять маленькі соменята, дуже схожі на пуголовків.
Соменята виринають з глибоких ям, де вони вивелися, і йдуть на швидкі кам'янисті перекати. Там і лишаються до осені. Коли настають холоди, вони ховаються в ковбанях, ямах, де берег підмитий, і тримаються там на дні гуртом. Річка замерзає, і вони виривають у кам'янистому чи мулистому дні ями й, опустившись туди вниз головою, лежать нерухомо один біля одного до весни. Сонний стан у них викликає, мабуть, нестача їжі й повітря і, найголовніше — холод.
Ще одним примітний сом — може передбачати погоду.
— Як?
— Спокійний і потаємний, перед негодою аж з води вискакує, наводячи жах на верховодок та інших мешканців водойм.
...Вечоріло, й треба було йти до табору. А так не хотілося — Тарас Петрович залишав на юшку. Він, діти в тому були впевнені, вмів її варити.
ВОДОЛЮБИ
Обережно — гладиш!
Стояла тиха, ясна днина. Вузькою стежкою юні ентомологи прийшли через луки до річки.
Петро Степанович знайшов красивого зелено-червоного жучка І показав дітям:
— Це райдужниця. Живе біля води, бо яйця відкладає на підводних стеблах латаття та інших таких рослинах.
— А це що? — показують дрібних темно-синіх жучків.
(Продовження на наступній сторінці)