Воно не знало, де зосталась мати, —
Чи у степу, чи там, де бій гримів —
Таке мале, біляве і кирпате.
Хлоп’я із краю тисячі громів.
Там рвались бомби – він сміявся радо.
Ходила смерть – він грався у квача,
Дитинство, пройняте свинцевим градом,
На щастя, смерті ще не поміча…
Ми підійшли – всміхнулись тепло очі,
Примерхлі трохи в тисячі громів; —
І той, хто смерті розуміть не хоче,
Дитячим серцем друзів зрозумів…