Здеру, а іншим зась до них.
Голоси (регочучи).
— Бери,
Здоров! — Та не ускоч, гляди, в матню,
Бо з неї шлях один: до чорта в пекло!
Регіт.
Мамай (перехиляє боклажок),
Рятуйте!.. Пробі!..
Голоси (злякано)
Що таке, Мамзю?!
Мамай (піднімає боклага).
Ось гляньте — порожнісінький!.. А я ж
Іще й не похмеливсь...
Голоси
Застав штани!
Мамай
Не можу, братчики: небавом рада
Гетьманська, а ви ж знаєте, що й я
На ній болячка не з останніх, тож
Без них до радного не пустять кола...
(Б'є себе по лобі).
А гей ти, надовбню оден!.. А кобза!..
(Здіймає з плечей кобзу).
Хотино, гей! ану лиш націди
За кобзу в боклажок...
Голоси (обурено).
— Чи ти сказивсь?!
Чи вже останній розум свій пропив?..
— Нащо ж кому без кобзи здався ти?..
— А ми, нетяги, без Мамая?.. Тільки
І людського в нас, може, небораків,
Що пісня Мамаєва голосна!..
— Ану, кабашнице, несита пелько,
Налий йому!
Хотина
А хто платити буде?
Голоси
А щоб ти скисла, ненажеро клята!
— Скидаймось браття, в кого ще дзвенить
в кишені!..
Декотрі витягають гроші й платять Хотині.
Наймит
(бере боклажок; до Хотини).
Повен наливати?
Хотина (лічить гроші).
Повен.
Мамай
Ох, і спасибі ж вам, мої брати,
Що не дали живцем од спраги вмерти!
Як тільки бій скінчиться із ляхами,
Частую всіх на радощах, а поки —
(бере боклажок)
За вас за всіх і за козацьку славу!
(Перехиляє боклажок і п'є нахильці з нього).
Голоси
— Е, ні! до бою ще далеко, серце,-
А ти утни якоїсь нам на кобзі,
Врятованій із пазурів кабацьких!..
— Авжеж, авжеж! — А за тобою й ми!..
Мамай
(одірвавшись од боклажка).
Ффу!.. Мов на світ наново народився...
То тільки й плати, кажете, що пісня?
(Бере бандуру).
Ох, кобзонько моя співучеструнна!
Не раз нетягу рятувала ти
Від смутку клятого та від жури,-
Ой, врятувала ще раз ти від смерті,
Від наглої напасниці...
(Перебирає на струнах).
— Дзвони ж,
Гучніш дзвони препишну славу всім:
Степам безкраїм, вольній волі їхній
І славному козацтву-побратимству!..
(Б'є по струнах).
Ой із степу, степу широкого
Та не буйні вітри повівали,
Гей, повівали!
Хор
Розходилась-розгулялась бідная голота,
Бідная голота з батьком Наливаєм.
Мамай
Ой із-за лісу, лісу зеленого
Та не чорні хмари насували,
Гей, насували!
Хор
Насували-налітали славні козаченьки,
Славні козаченьки в гості до вельможних.
Мамай
Де ж те панство, панство гербоване,
Що з голоти гордо так сміялось,
Гей, так сміялось?
Хор
Положили-повкладали спати в чистім полі,
Спати в чистім полі, в полі на роздоллі!
Скінчивши пісню, Мамай знову перехиляє боклажок і п'є нахильці.
Голос Дриги
(з правого боку).
Ой гоп, рики-чики,
Куплю, мила, черевики!
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
(Виходить на сцену, пританцьовуючи; він у підраній попівській рясі).
Я милую поцілую,
Ще дві парі подарую,-
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
Вибухи гомеричного реготу. Дрига зупиняється й
посоловілими очима оглядає пияків.
Голоси
— Оце дак піп! — Якої уджигнув!..
— Розбий, Мамаю, кобзу: не складеш
І ти дотепніш!..
Дрига (йде до гурту).
Братіки мої!
Мої возлюбленії чада й вівці!
Воістину сей день, єго же... той...
(Угледівши Мамая).
Мамаю!.. й ти між нами?..
Голоси
— Звідкіля?..
— Яким це вітром принесло тебе?..
— Де пропадав з самого Могилева?..
Дрига (похитуючись).
Вразі мої возсташа... Литвинам
У руці впав бих... Мало не повис був
На древі, та Господняя десниця,
Як древле Ілію, на колесниці
Огневій восхитила мя з їх рук
І аж до вас, о чада, принесла...
Регіт.
Голоси
— А де ж вона? — Продав десь, певне, й коні
— І колесницю тую, та й напивсь!
Дрига
Воістину... Великая спокуса.-
Не воздержахся аз... продав... єй-єй...
Ось і дінари
(Виймає жменю грошей).
Голоси
— Ого-го!..-Частуй же,
Велебний отче, всіх! — А то у нас
Ні колесниць, ні коней...— Вже й хламиди
Хотині всі давно позаставляли!..
Дрига (до Хотини).
А де ж спокусниця?.. Ти тут?.. Бери!
(Дає їй гроші).
На всі усім!..
До наймита підходять хто з чим, дістають горілку, й пиятика точиться далі.
Аз немощен і слаб...
Спочину, як Господь у семий день...
(Похитуючись, ніби ненароком точиться до намету і вкладається під ним на землі).
Мамай
Хоч і проноза клятий піп, а добрий,-
Тож за здоров'я чесного отця!..
Хотина (дивиться вправо).
Либонь, гетьман із старшиною йдуть?..
(До наймита).
Агов! ходімо звідціля!
(Зникають з наймитом ліворуч).
Голоси
— Гетьман!..
То що? Нехай... ми всі гетьмани тут!..
— Гетьман твій змовився з панами й нас
Із Бару вивів аж у степ...
Мамай (грізно).
Ану,
Занишкни, дурноверхий!.. Чи тебе
Питати мав?
Голос
Не вадило б і в нас
Позичить розуму для справ таких!
Мамай
Та де ж він в тебе? Ти ж давно його
Кабашниці заставив за горілку,
А рештки в оковитій утопив.
Отож мовчи та диш!..
Голоси
Авжеж, мовчи,
Бо в Северина шабля гостра, ти ж
Дрючка не маєш навіть — все пропив!..
— Та ось і він...
З правого боку виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський і Мазепа.
— Здоров будь, наш гетьмане! —
— Живе най Наливайко! — Віват! віват!..
Наливайко
Спасибі вам, мої нетяги любі!..
Гай-гай! то ви й не висихали, бачу,
А нині ж рада військова,— забули?
Голоси
— Та де забули пак! Чекаєм ради...
— П'ємо ж, щоб вивітрити хміль вчорашній
І свіжу голову на раді мати
Сміх.
Наливайко
Гаразд! та пийте й далі, скільки влізе,
А ніч — на сон, щоб свіжі і бадьорі
Були на ранок. Не ячіте лиш,
Щоб раді старшини не перешкодить.
Мамаю, й ти гуляєш, любий друже?
Мамай
Козак-душа, гетьмане славний, щира:
Коли не п'є, то воші б'є, а все
Про діло про лицарське добре дбає.
Наливайко (сміється).
В гуморі, бачу, добрім ти, то ж зовсім
Ще глузду в оковитій не втопив,
Тому бери свою ти златострунну
Й на раду з нами до намету.
Мамай (чухає потилицю).
Зараз...
Допити тра.
(Допиває з боклажка).
Наливайко
(побачивши заснулого попа).
А це... чиї це мощі?
Голоси (регочучи).
— То піп, гетьмане, Дрига упокоївсь!..
Наливайко
Таж ми його, либонь, десь загубили —
Під Могилевим ще, чи що?
Голоси
— Прибув,
Він каже, на вогнистій колесниці,
Як Ілія на небо!..
Орішевський (сміється).
Так?.. А впав,
Як та його хламида, і лежить.
Наливайко
Най спочиває з праведними. Прошу!..
Старшина йде до намету. Мамай бере кобзу й теж за ними.
В наметі сідають колом столу.
Голоси (притишено).
— Ходімо, браття, геть ізвідціля,
А то котрийсь не вдержиться й почне
Тут зіпати із перепою.— Гайда!..
Сцена на другому плані хутко пустіє. Дрига, помітивши це, підводить голову, озирається й починає підслухувати те, що говориться в наметі.
Наливайко
Мене дивує те, що досі ще
На раду не прибув гетьман Грицько.
А час би вже й почати, поки ще
Мої нетяги не перепились,
Бо з п'яними яка вже рада!
Кремпський
Шкоди
Великої не буде з того справі,
Якщо обійдеться й без них: твоє,
Гетьмане, слово перше в справі цій,
А чернь і старшина повинні слухать.
Мазепа
Полковник я і карність військову
Над всякі ради ставлю: наказав —
І всякий писка затули, хоч як
Не до вподоби той наказ.
Кремпський
Авжеж!
Їй що, голоті тій? Аби принада
Була, то битимуться, як леви:
Не раз, не двічі довели вже це.
Принади ж тої — золота, срібла,
Саєтів, сукон, зброї, коней тощо
У табори в Жолковського задосить,-
Не менш, як в тих, яких під Луцьком ми
Так потовкли і табор зжакували.
Наливайко
Це так... Але... не все в принаді тій...
Є щось іще, мої братії... Воно
Найледачішого з голоти тої
Із гайдабури в лицаря оберне,
Як обернуло нас уже давно
У месники, а потім, по звитязі,
Оберне в будівничі і творці.
Це та святая зненависть до пана
Й палка любов до волі степової
І до козацької людської правди.
Орішевський
(здивовано-врадувано).
Що чую я?.. О, жити варто ще,
Коли такі думки почути можна
Та ще й із наміром твердим у чин
Їх обернути.
Наливайко (сміється).
Побратиме мій,
Твої поради не пішли на вітер,
Хоч вітром звався я. Твою науку,
Її незмірну глибину збагнув я
І ввесь у ній поринув щирим серцем.
Кремпський
Чому не зрадиш нам, іетьмане славний,
Своєї тайни?.. З тобою попліч
Відколи вже ми ходимо в боях,
Гадаючи, що лиш лицарську справу
Сумлінно чинимо по змозі всяк.
Та бачу я, що в голові твоїй
(Продовження на наступній сторінці)