Якусь мить ми сиділи й мовчали — село зникло з обрію, низину з усіх боків обступало кукурудзяне поле, ми опинилися, як на дні, відгороджені зеленим полем від усього світу. Над нами плив молодий місяць, ніч була повна шерхотів, шелесту листя і ще якихось незбагненних звуків. І було відчуття, що ми одні-однісінькі на всій планеті. Я відчував, як загострюються мої почуття, вразливість, душа наче налаштовувались на якусь хвилю.
— Так ось, повернемось до трансперсональної психології, про яку ми з вами говорили, — порушив мовчанку професор. — Як казав, трансперсональна психологія, занурення у незвичайний стан свідомості і є та машина часу, за допомогою якої ми й спробуємо встановити контакт з кукурудзою, як найбільш загадковою рослиною планети Земля — про її загадковість поговоримо потім. Я залишуся в зовнішньому стані психології, щоб корегувати процес вашого занурення. Безпеку, як і обіцяв у телеграмі, гарантую.
З цими словами він дістав з торби… магнітофон. Всього лише магнітофон, а я, наївний, сподівався побачити якесь диво.
— Ляжте, прошу вас, на спину і заплющіть очі. Так… Лежіть непорушно, зараз я увімкну магнітофон, зазвучить музика і по якомусь часі ви почнете занурюватись у незвичайний стан свідомості. Ваша свідомість, власне, матеріалізована її енергія і вступить у незвичайному стані в контакт з такою ж інформаційною енергією рослин. Ще раз повторюю: треба спокійно лежати і слухати ритмічну музику, налаштовуючись на неї, прискорюючи своє дихання. Спершу дихайте глибоко і швидко, навіть прискорено, а вже потім дихання саме стабілізується. Одначе, можна так глибоко зануритись у свій внутрішній світ, що з’явиться ризик втратити контроль над власним тілом і як результат — почнуться різні рухи, навіть судоми. Тому поруч потрібна людина, котра б допомагала вам, сіттер, що з англійської перекладається, як сиділка. Роль сіттера-сиділки виконуватиму я. І останнє з моїх напучувань перед подорожжю душі: навіть втративши контроль над тілом — якщо раптом станеться таке — ви будете контролювати свідомість, тобто відчуватимете все, що з вами відбувається. До всього ж досить вам сказати "Годі!", як машина часу відразу ж зупиниться і ви спокійно вийдете з надзвичайного стану.
Залунала музика. Мелодія — я був приємно вражений — гарна і мені незнайома, бо нічим не нагадувала звичайний світ. Я почав прискорено дихати й досить швидко виникла звукова вібрація, що пронизувала все моє тіло. І раптом у відповідь на музику в мені теж почалися вібрації. Спершу вони з’явилися в пальцях рук та ніг, від них по всьому тілу заструменіла енергія. І коли вона досягла голови, в моїй свідомості запульсували якісь яскраві картини, образи чи й просто кольори. І я нарешті збагнув: почався не просто процес занурення в незвичайний стан свідомості, почалося моє перетворення… в рослину. Цього, здається, не передбачав професор Тай. А може, він свідомо це утаїв, щоб заманити мене в пастку і, перетворивши на рослину, здійснювати наді мною якісь свої жахливі досліди? Страх пронизав мене наскрізь. Ось чим обернулась моя довірливість. Як я пізно його розкусив, злочинця від науки! Але — все. Кінець. Я вже, здається, переступив через той кордон, через який ніколи не буде вороття у світ людей. Я навічно залишуся в світі рослин.
Від страху, що це буде так, від образи, що мене так підло обманули, від безсилля, що вже нічого не можна порятувати, я рвонувся, щоб побігти до людей і… І тільки хитнувся та зашелестів листям. Пізно. Професор зробив свою чорну справу — віднині я вже не людина, бо не тіло у мене, а стебло, не руки, а листя, не ноги у мене, а коріння. І ним я назавжди зрісся з землею й від неї вже одержую і їжу, і воду, а в кожній клітинці мого тіла вже не кров, а зелений хлорофіл і дихаю я отруйним для людей вуглекислим газом. Віднині мене спопелятиме спека, ламатимуть буревії, нівечитимуть жорстокі люди, сіктимуть холодні осінні дощі, вбиватимуть люті морози, бо я приречений рости на одному місці під відкритим небом, бо я — рослина — беззахисна у світі людей. І ніхто не знатиме, який злочин скоїв професор Тай. У відчаї прощання із світом людей я заплакав. І плакав довго, тяжко та гірко, але — дивно — від сліз мені чомусь ставало все легше і легше, я наче оновлювався, заново народжувався, позбуваючись своїх бід і хвороб. І невдовзі відчув себе легким, майже невагомим і — поплив. Над землею, над білим світом, над зеленим полум’ям. І десь далеко внизу побачив професора Тая. Обхопивши руками коліна і поклавши на них підборіддя, він замислено і наче відсторонено дивився на мене. А я на спині лежав біля нього із заплющеними очима і слухав ритмічну музику, що линула з магнітофона…
"Якась химерія, — ще пам’ятаю, крізь сльози прошепотів я, пливучи над тим океаном (чи в тому океані). А пливучи, водночас бачив і самого себе. Мабуть, не так себе, як своє тіло — навічно покинуте там, у світі людей, тепер для мене вже недоступному. Я хотів було сказати професорові про свою роздвоєність (і лежу, і пливу водночас у двох світах — людей і рослин), але голос мій зник. Я міг тільки беззвучно плакати. Чи з горя, чи з радощів — не збагнеш. Я вже увесь був у зеленому полум’ї, а воно з усіх боків тяглося й тяглося до мене. І — о, диво дивнеє! — чим глибше я занурювавсь у те зелене полум’я, тим спокійніше ставало у мене на душі, вгамовувався, вщухав ляк, різні жахи, відчаї, я лагіднів, добрів, переповнюючись тихою радістю, наче наливався нею. Страху вже не відчував, болю теж. Зелене полум’я було приємним, лагідно-заспокійливим. Воно наче щось намагалося мені навіяти, тільки я не міг збагнути його мови. Воно проникало в кожну клітину мого тіла і єства, воно лікувало мене, рятувало, адже спалювало в мені все зле, недобре, хворе, що роками накопичувалось в мені. І я вже радів тому полум’ю, я вже тягнувся до нього, як воно тягнулося до мене, прагнув злитися з ним назавжди. І раптом хтось почав мені не то нашіптувати, не то навіювати:
— Ми — рослини… рослини… рослини… Ми — діти зеленого Всесвіту. Ти чуєш нас, брате наш? Ти — наш… наш… наш… Ти нарешті повернувся додому, до братів і сестер своїх зелених, до пращурів своїх, до світу свого зеленого… Ми — рослини… рослини… рослини.
І я вже линув над зеленим світом добра і злагоди, і було мені, як ніколи хороше і гарно, кордони моєї особистості наче зникли, свідомість безмежно розширилась, я вже відчував себе поєднаним з усім світом, з Космосом, сприймаючи себе віднині крихітною клітинкою якогось великого організму. І тоді я вперше усвідомив, що гармонія з природою, злиття із Всесвітом дає мені відчуття найбільшого щастя. І я вже відчував себе зеленим полум’ям — м’яким та ніжним на дотик, тіло моє зникло, особистість теж, свідомість стала безмежною і я багнув обійняти увесь світ, бо відчував себе часткою світу.
Я заспокоївся, сльози наче оновили мене — більше я не жалкував за світом людей. І навіть не хотів повертатися до них, у їхній жорстокий світ, де брат знищує брата, де немає гармонії і поєднання із Всесвітом, де панує насильство і зло. Хай тому світові залишиться моє тіло, бо воно мені більше не потрібне, а душа моя, звільнившись із земних пут рабства, віднині вільна і навічно поєднана із зеленим світом рослин, де всі брати, з безмежним Космосом — вічною батьківщиною всього сущого.
Зелене полум’я, що оточувало мене і в якому я наче плив, зненацька запульсувало, то там, то тут почали спалахувати іскорки. Від них йшли концентричні кола-хвилі і наче пронизували мене наскрізь. І відразу ж зазвучали голоси. Спершу невиразні, з дефектами, наче хтось здалеку пробивався до мене по телефону — через великі відстані, насичені атмосферними електричними розрядами, потім голос залунав наче в мені… Хтось когось прохав, благав, переконував. Нарешті я здогадався: благають, прохають і в чомусь переконують мене… Та ось голос нарешті подолав перепони і заговорив зі мною:
"Людино, котра хоче стати рослиною… Не роби цього… Не цурайся свого тіла… Повернися… Передай… Застережи…"
"Куди повернутися? — подумав я. — Кому і що передати? Кого і від чого застерегти?"
"До роду свого повернися… Передай своїм двоногим і дворуким братам і сестрам: їм загрожує небезпека… Велике лихо їм загрожує… Катастрофа всього роду людського…"
"Хто зі мною говорить? — вже майже крикнув я. — В чому полягає небезпека для людей?.."
(Продовження на наступній сторінці)