"Уява про душу виникла і отримала розвиток в той час, коли люди не знали особливостей будови свого тіла (як нібито сьогодні вже досконало відомі ті особливості — В. Ч.) і не вміла пояснювати психічні явища (як нібито сьогодні вже вміють пояснювати ті психічні явища? — В. Ч.). У людей, що знаходилися на ранніх сходинках суспільного розвитку, була, як писав Ф. Енгельс, "повсюдно поширена уява, що людські образи, які з’являються їм уві сні, є суть душі, що на час залишає тіло". (Як ніби сьогодні ми все ще досконало знаємо про механізм сна — бодай, навіть ще старанніше цитуючи при цьому Ф. Енгельса — і можемо впевнено сказати, що це таке воно врешті-решт, сон? — В. Ч.). І душа — хочте вірте, хочте — ні, — а таки залишає тіло.
"Перше відчуття тих, хто опинився в стані клінічної смерті, це знаходження поза своїм тілом, — розповідає О. Горбовський, автор надзвичайно цікавої книги "В круге вечного возвращения?". І наводить кілька розповідей тих, хто був по той бік життя.
"Я відчув, ніби в повітрі… Я подивиться назад і побачив самого себе на ліжку внизу, і в мене не було страху".
А ось це відчував молодий чоловік, котрий потрапив в автомобільну катастрофу:
"Я ніби ширяв на висоті біля п’яти футів над вулицею… Я бачив серед уламків своє власне тіло, оточене людьми, і повсюди була кров…"
Або ось ще: "Мені здавалось, що я аркуш паперу, що злетів до стелі від чийогось подиху. Я бачила, як лікарі стараються повернути мене до життя. Моє тіло було розпростерте на ліжку прямо перед моїм поглядом, і всі стояли навколо нього. Я чула, як одна з медсестер вигукнула: "Боже! Вона помре!", в той час, як друга схилилась наді мною і робила мені штучне дихання рот в рот".
За даними медичної статистики 25-28 відсотків з тих, хто повернувся до життя, пам’ятають про свій стан. Із 116 реанімірованих пацієнтів, яких дослідили американські вчені, 32 запевнили, що в стані клінічної смерті пережили відчуття подібне до перебуванню поза тілом. Як свідчать такі розповіді, душа, що залишає тіло, відчуває до нього повну байдужість (очевидно, інакше їй би було надто трудно його залишати).
"Я знала, що це моє тіло, але нічого не відчувала до нього".
"Я оглянулась назад і побачила, що моє тіло лежить без почуттів й без руху. Подібно тому, як ніби б скинувши з себе одяг, дивився на нього так і я дивилась на своє тіло, ніби на одяг…"
А ще подібні розповіді свідчать: душа після виходу з тіла іноді робить спробу заговорити з тими, хто оточує тіло і з подивом виявляє, що її ніхто
не чує й не сприймає.
Сьогодні те, що релігія— народи світу — називають душею, а "велика" наука все ще відкидає з порогу, як ідеалістичну містику, вже здобуло своє ймення — аура. Або описово — біополе людини. Як зовсім недавно виявилось, в різних людей різні біополя: у тих, хто живе дуже довго біополе щільне, і навпаки, люди з розрідженим біополем, наче розшитим, живуть не довго. (Принагідно зауважу: не лише людина, а всі органи мають свої власні біополя і довго зберігають інформацію про те, що відбувалося з ними в минулому. Цю інформацію можуть читати екстрасенси. Одяг теж зберігає наше біополе, тобто інформацію про нас. Різні речі теж зберігають інформацію про свого господаря. Наприклад, фотографії, тому екстрасенс, подивившись на фотографію людини, може сказати, що з нею — для цього він прочитав ту інформацію, яку зберігає про свій оригінал фотографія).
Як запевняє З. Гречишникова, котра успішно займається біофізичним ефектом людини ("ЛУ" від 20 липня 1989 р.) — це складна енергетична система. Власні спостереження і дослідження З. Гречишникової над біополем привели її до такого висновку: коли людина помирає, то "після її смерті її власне біополе не зникає, не розчиняється в безвісті… Протягом перших дев’яти днів над постіллю померлої людини, над її фотографіями постійно присутнє її власна біополе… Але ж на дев’ятий день, рівно в той час, коли людина померла, це її біополе зникає… На сороковий день це саме біополе померлої людини з’являється над її постіллю. Знову ж таки о тій самій порі, в ті ж самі години і хвилини, коли вона помирала. З’являється лише на добу".
В наші дні вже чимало спеціалістів— медиків, психіатрів, фізиків — вважають, що смерть не є кінцем буття. Що душа безсмертна ("Або іншими словами — це безсмертя матерії") переконана і З. Гречишникова. Це добре знали і наші далекі предки, але з часом ці знання розгубили. І як відлуння тих знань — звичай влаштовувати поминки померлих на дев’ять днів, на сорок днів, у першу річницю…
Ленінградські вчені зафіксували приладами, зображення самої душі. "В мить смерті, — запевняють вчені, — від людського тіла відділяється об’єкт, що має форму яйця". Правда, побачити людську душу поки що німому не вдалося — душу фіксують лише прилади. А втім, що людські очі її не бачать, це ще нічого не говорить. Людина, наприклад, не може бачити лопать вентилятора, що швидко крутиться, але це не означає, що якщо ми її — лопаті не бачимо, то лопаті в взагалі немає.
Вже відкрита перша лабораторія фізичних полів людини — в Московському інституті радіотехніки. Її працівники вірять у те, що енергетична субстанція людини є носієм життєвої сили, її пам’яттю, інтелектом і розумом. Так, наприклад, професор Іллюшин вважає, що енергетичне поле складається з "іонів, збуджених електронів, протонів, а також можливо й інших часток. Всі плазмові структури живого організму на думку вченого з’єднуються в єдине ціле".
Деякі з характеристик поля, що оточує людину допомогли виявити експерименти білоруських вчених. А ось відкриття американського доктора Бурра підтвердило факт, що біоенергополе людини є ніби матрицею, своєрідним кресленням, що формує структуру тіла. "Молекули і клітини людського тіла, — говорить доктор Бурр, — постійно перебудовуються, руйнуються і поповнюються свіжим матеріалом, що надходить з їжі. Але дякуючи контролю поля, нові молекули і клітини відтворюються по тих схемах, що й старі…" Тому й людина, кажучи іншими словами, завжди схожа на саму себе.
Медики теж схильні вважати, що одну з основ буття складає енергія. Психологічні процеси — це по суті процеси енергетичні. Є різні види енергії, в тім числі і духовні. У 60— х роках київський вчений Ярослав Береговий висунув ідею, що енергетична база є і в звичайних психічних процесах, і в мислячих. Наші відчуття, думки мають матеріальну основу і складаються з енергетичних випромінювань. Сьогодні доведено, що біополе складається з трьох нашарувань: тілесної енергії, енергії почуттів та енергії думки. Основне ж енергетичне поле — це поле почуттів і думок. При цьому при різних почуттях з організмі протікають і різні процеси. Так, наприклад, є свої основні хвилі у радощів, суму, зневаги, захоплення, нудьги, страху, гніву, подиву, тривоги тощо. Різні характери теж випромінюють різну енергію: спокійний, вольовий — хвилі спокою, упевненості; збуджений випромінює струми нервозності, сердитий — злості, добрий спокою й душевної рівноваги. Одночасно в залежності від настрою змінюється і колір біовипромінювання (це підтверджують спеціальні фотодосліди). Якщо людина в доброму настрої, з добрим початком в душі, то її випромінювання має тоді золотистий, або світло— салатний відтінок. Негативні емоції пов’язані тільки з чорним кольором. Як змінюється настрій людини, так змінюються і кольори її аури: хороший настрій — в аури світлі приємні кольори, поганий, гнітючий і колір аури відразу ж стає чорним — чи не звідси походить поговірка про чорні дні? В чорній аурі бере свій початок песимізм, як у світлій — оптимізм, віра надія… Так біополе людини стає одним з чинників її психофізичного життя.
А ось що собою, являє енергія біополя, думки дослідників розділилися — хоча в світі й існує 270 інститутів, лабораторій та установ, що займаються біополем. Більшість вчених вважають, що це особлива, невідома нам енергія, суть якої не відкрита. І не лише невідома, а й фантастична— загадкова. Тому противники біополя називають її і забобонами, і містикою з чудесами. Тоді ж як один з древніх філософів блаженний Августин влучно сказав, що "чудеса не суперечать законам природи. Вони суперечать лише нашим уявленням про закони природи". Тому й загадкова для нас біоенергія людини, як, між іншим, і сама душа та її невичерпні можливості, межі яких ми теж не знаємо.
Всі народи, починаючи з незапам’ятних часів свято вірили, що вмирає лише тіло, а душа переселяється в інший, потойбічний (що знаходиться по той бік земного життя) світ. Значно пізніше, вже з морально-виховною метою релігія поділила потойбічний світ на пекло (для покарання грішників) і рай (для ощасливлення праведників). За уявою стародавніх греків таке місце знаходиться далеко на заході, на краю нашого світу, глибоко в підземеллі. Ось там крім Тартара (пекла) є ще острів Блаженних (в міфології китайців подібний острів теж називається Блаженним) — де й знаходиться країна вічного щастя і вічних квітів. Все там щедро родить, там вічна весна і ніколи немає спекотного дня, бо завжди панують ранкові сутінки. Там і живуть померлі — безплотні примарні постаті, себто душі, що ніколи не старіють і вічно гуляють при вічному сяйві ранкової зірки.
(Продовження на наступній сторінці)