В день його похорон в Англії було оголошено національний траур. Його прах покоїться у Вестмінстерському абатстві, поруч з іншими найвидатнішими людьми Англії (сам король увів його в лицарське достоїнство).
Все життя вчений майже ніколи не відпочивав, не гарцював верхи, що було вельми престижно серед людей його кола (вищої аристократії), не грав у модні кеглі, майже не приймав гостей, спав не більше п’яти годин, старався навіть менше витрачати часу на їжу, він лише трудився, трудився, трудився, працюючи до сьомого, як кажуть, поту. Але всмак. У своє задоволення, вдовольняючи свій непомірний апетит до праці, виконуючи своє покликання — таким було його життя. (Прожив він за вісімдесят). Вчений майже не міняв своїх звичок, раз і назавжди встановлених правил. Вважається, що він був нелегкого характеру, дещо нелюдимий і потайний, але в той же час відзначався простотою і зовнішньо нічим не виділявся серед простих своїх співвітчизників, ніколи не говорив багато (навпаки, мова його була скупою), тим більше зайвого. Будучи від природи мовчуном, зосередженим у собі, він постійно думав-міркував — про свої науки, у яких він стільки зробив відкриттів.
А все тому, що беріг кожну хвилину свого часу (думання — щоденне і щомиттєве — теж було його напруженою працею), не розтринькувався на дріб’язки й суєту суєт (тому і встиг так багато зробити), на пустопорожню балаканину, що стільки дорогоцінного часу відчикрижує від нашого не такого вже й тривалого життя. Бодай і в стінах англійського парламенту, членом якого він довгий час був і який, як відомо, (а втім, як і всі парламенти світу, ради та думи) відзначався безконечною балаканиною. (До речі, в парламенті він таки виступив, але всього лише один раз, коли попрохав зачинити вікно, адже з нього тягло протягом). Вважається — принаймні, в нас, — що "визначальним у поглядах Ньютона на природу був стихійний матеріалізм. Як вчений— природознавець, він визнавав об’єктивне існування матерії, простору і часу, об’єктивність законів природи та їх принципову пізнаваність, Проте, виходячи з метафізичних позицій, Ньютон не міг пояснити причину виникнення руху і зводив її до акту "божественного першопочатку". (УРЕ, т. 7, стр. 445). Основоположники марксистської філософії, панівної в колишньому СРСРі називали це "історичною обмеженістю його світогляду".
Ісаак Ньютон не був обмеженим, він був релігійною людиною.
Ісаак Ньютон вірив у Бога (цього не дано було збагнути "основоположникам Марксової філософії"). І для того часу релігійність вчених не була чимось незвичайним — сьогодні теж багато фізиків щиро і переконливо вірять у Бога. Навіть великі.
Вважається, що брак фактичних знань про початковий період історії Сонячної системи і початковий період історії людини приводив вчених до винаходів фантастичних релігійних рішень цих питань. Мовляв, у його творчості відобразилась в якійсь мірі ситуація, що мала місце в історії розвитку всієї людської культури, коли релігія, віра в чудесні сили була викликана незнанням об’єктивних причин законів і природи суспільства".
Гм-гм… Круто сказано і головне, одним махом усіх побивахом! Хоча, можливо, тут і є якась частка рації — але лишень якась, — проте… Навіть за такої рації не треба з порогу відкидати початок, закладений Творцем у будову Всесвіту.
Ісаак Ньютон щиро і глибоко переконано вірив у Бога.
Він займався теологією та різними — важливим для нього — історико-богословськими дослідженнями.
Він вважав Бога визначальним у створенні світу, що саме Бог дав "першопоштовх" небесним тілам, а потім всі рухи у Всесвіті відбувалися за суворими фізичними законами. А Бог лише час од часу втручався в ті рухи — підправляючи небесний механізм Всесвіту, його "годинник" — якщо траплялися якісь погрішності.
Історики і вчені сходяться в одному: у своїх уявленнях І. Ньютон "залучав Бога кожного разу, коли не знаходив природного наукового пояснення походження Сонячної системи, пояснював походження початкових швидкостей руху планет. Так було і в спробах дати пояснення початку людської культури". Свої теологічні міркування І. Ньютон виклав у заключному розділі "Начал" — головної праці свого життя. Він вважав, що Бог безпосередньо спілкувався з людьми, але потім, коли закони буття були встановлені, він відсторонився від втручання у справи світобудови. І. Ньютон витратив величезні зусилля, щоб, мовляв, "підігнати історичні події під біблійні описи". Зусилля ці, звичайно, були даремні з наукової точки зору (цитата з далеких атеїстичних часів СРСРу та комуністичної панівної "безбожої" ідеології). І — дарма. Сьогодні багато вчених схиляються до думки про "божественний першопоштовх" у створенні Всесвіту і це є вельми серйозним аргументом. Принаймні, і таку точку зору не слід відкидати — вона може виявитися єдино вірною.
Але хто — Він?
Всемогутній, Всезнаючий і Всевидячий, нам незбагненний, Той, який усе може? Та незбагненна нам істота у Всесвіті, яка знає, яке було життя в кожного з нас — за ранішніх циклів розширення Всесвіту і яка звелить кожному з нас повторити його точно — за нових, за майбутніх циклів розширення Всесвіту?
Хто через мільярди й мільярди років пам’ятатиме достеменно, як кожен з нас, землян, жив, яке у кожного було життя, аби таким його повторити?
Ось тут ми й повертаємось до ідеї Розумного Всесвіту. (Між іншим, уява про Всесвіт як про єдину розумну істоту, систему, єдиному космічному континуумі, не нова, вона має вельми шанований вік — лише у відповідності з часом видозмінюється — з огляду на фундаментальну світоглядність людини і про людину).
То хто він, РОЗУМ ВСЕСВІТУ?
— Але хто вам про це скаже, — єхидно вигукне тут якийсь добрий і дотепний читач, трохи скептик і песиміст (здоровий), а загалом чудова людина, і чудова, і ерудована, з тих, які думають. — Ви гадаєте, що хтось у Нього вже брав інтерв’ю?
Сьогодні більшість — навіть і серед безвіриників, — упевнена в існуванні Вищого Розуму і лише незначна кількість за традицією недавніх атеїстичних часів вважає, що його немає. Інша річ, що кожен розуміє Його (як і його присутність чи відсутність) по-своєму і майже завжди поверхово.
Дехто вважає, що Бог і Вищий Розум — суть різні речі, адже Бог живе в серці людини, він інтимний, а Вищий Розум існує поза серцем, поза людиною і об’єктивний, як і все реальне. Бог, вважають прихильники такого погляду, може бути у всіх різним, а Вищий Розум такий, який Він є сам по собі — об’єктивно і поза людством.
Ще інші — таких переважна більшість, — вважають, що і Бог, і Вищий Розум — одна суть, одна надприродна істота, яку кожен може називати по-різному (не забуваймо, Бог єдиний в різних релігіях, хоч і має різні ймення в тих чи тих народах і віруваннях, і в різних народів до Нього ведуть різні дороги, але в кінці тих доріг — Він).
"Додержуючись духу наука, яка нічому не дивується і вважає, що в цьому, мало вивченому нами світі, можливо все, було б правильним гадати, що і Вищий Розум — поряд з усім іншим сущим — цілком, навіть з великою дозою вірогідності може існувати, — пише один автор і тут же запитує: — Але що ми маємо на думці, говорячи про Вищий Розум?"
Автор припускає, що надцивілізації, які існують у Всесвіті, повинні вже створити у своєму розвитку якийсь "Інтернет свідомостей", який можна визначити як Вищий Розум і дещо унікально— індивідуальне, можливо — якусь особистість, єдину у Світі.
Але є й інша концепція розвитку Вищого Розуму, релігійна, коли Вищий Розум повинен бути Творцем, Креатором, Будівничим. І той, хто першим створив Світ, і є Творець, і є Вищий Розум.
І тут же автор теорії висовує на передній план все те ж питання, на яке неможливо сьогодні дати відповідь: ХТО СТВОРИВ ТВОРЦЯ? Тут, зазначає він, наша логіка безсильна. І справді. Бо далі можна й узагалі заплутатися: якщо Творця створила Природа (Всесвіт) то хто створив тоді саму Природу?
Далі автор піднімає тему, коли люди звертаються зі своїми проханнями до Вищого Розуму, і всім тоді здається, що Він "протягне руку допомоги, підкаже порадою, виховає, поведе до щасливого життя. Але неважко побачити, що Вищий Розум, ким би він не був, в принципі не стане слухати ваші звертання, що мають загалом побутовий і житейський характер, вкупі з навіть найважливішими для нас питаннями і проблемами. Нам це важливо, тому що стосується нашого життя і смерті, але байдуже іншим людям і тим більше байдуже Йому, адже Він бачить всю картину в цілому, а не когось із нас окремо. А ця ціла картина — повна копія мурашника… Треба також мати на увазі, що нас у Вищого Розуму 100 мільярдів цивілізацій — адже за оцінками вчених саме стільки сьогодні існує у Всесвіті цивілізацій, що народилися в один час приблизно з нашою і які знаходяться приблизно на нашому ступені розвитку. А є ще й ті, хто раніше з’явився. І їх значно більше. Є й ті, які тільки-но народжуються. Дивно чекати до нас якоїсь особливої уваги… Якби Вищий Розум виконував би всі побажання, що до нього звернені, життя на Землі перетворилося б у бардак. Звертання до Нього замінили б нам і працю, і війну і взагалі все. Зібрались, попрохали — знищили ворога.
(Продовження на наступній сторінці)