Вони вже летіли над Дніпром. По всій широчіні ріки вітер гнав потемнілі хвилі з білими баранцями на гребенях. Далеко внизу білим, птахом пронісся швидкісний "Метеор", то там, то тут, долаючи крутизну хвиль, поспішали до берега моторні човни, і було під ними стільки простору, видноколу, голубої широчіні, зелених островів із жовтими піщаними косами, що в Дениса від того видива й дух перехоплювало. А джмелеві було не до замилування дніпровськими просторами. Волохатий товстун увесь напружившись, так натужно гудів, що здавалося летів з останніх сил.
— До-опо-оможі-іть… — почувся в посвистові вітру тоненький голосок, — потерпа-аю…
— Хто терпить біду? — тривожно загудів Жжж. — Закони Джмеландії велять негайно прийти на допомогу потерпілим.
Денис глянув униз. До потемнілих хвиль з білими баранцями падала золотиста бджілка.
По його знаку Жжж круто пішов на зниження. Тільки вони порівнялися з потерпілою, Денис простягнув руку і схопив знесилену комаху за крильце. Ще мить і мокра злякана бджілка вже була в пригорщі Дениса.
— Я прилетіла попити водиці, — як у лихоманці тремтіла комаха. — А вітер підхопив мене і поніс далеко— далеко від берега…
Денис похукав на закоцюблу бджілку, зігріваючи її теплом свого дихання і золотиста крихітка невдовзі почала оживати. А коли вони вже були на тому березі, бджілка не знала, як їм й дякувати.
— Лети здорова, сестро. Та вдруге остерігайся вітру, бо він іноді буває підступним! — застеріг Жжж.
— Спасибі вам, добрі істоти. Я всім— всім розкажу, які ви хороші.
І бджілка полетіла до свого вулика.
— Ах, як чудово, що я зробив ще одну добру справу! — радів Жжж. — Тепер у мене вистачить сил і на зворотну дорогу. До всього ж я стану ще кращим і ще сильнішим!
Барвистий товстунець з подвійною рвійністю замахав крилами, на співуючи свою улюблену пісеньку:
У бджіл є найкраща Бджоландія,
А у нас, у джмелів,
є найкраща у світі Джмеландія,
Ландія, Ландія…
ПРИГОДА ШОСТА
Ось так вони й перелетіли через Дніпро й опинилися на його правому березі, на житловому масиві Червний Камінь. І сіли не де-небудь, а прямісінько на балконі Денисової квартири. На риболовній волосіні, натягнутій на балконі замість вірьовки для білизни, висіла голуба Денисова футболка.
Жжж і сів під тією футболкою.
Стихло джмелине гудіння, наче хто вимкнув мотори і Жжж стомлено склав крила за спиною.
— Славний був політ. І — відважний, — не втримався Жжж, щоб непохвалити самого себе. — Тепер всі знатимуть, що я не тільки найкращий джміль, най-найвідважніший. Ах, ах, який я радий, що я — найвідважніший джміль з усієї Джмеландії. З цією радістю і лечу додому.
— Я тебе так не відпущу, — запротестував Денис. — Ти мій гість і я тебе хочу пригостити. Ходімо зі мною.
Балконні двері були прочинені і вони зайшли до кімнати.
— Сідай, джмелику, а я зараз щось принесу, смачне-смачне.
— О— о! Я дуже люблю смачне— смачне.
Через хвилину Денис з’явився в кімнаті, тримаючи в руках глечик і ложку, Жжж хазяйновито сидів на стільці, поклавши на стіл чотирма із шести своїх ніжок.
— А вгадай, що в глечику?
Жжж хоботком потягнув повітря і збуджено загудів:
— О-о!.. Я відчуваю, що в глечику мед. Став ближче свій симпатичний глечик. І швидше давай ложку. Тільки такому найкращому джмелеві, як я, годиться такий найкращий мед. М-ммм!.. Смачнішого меду я ще зроду не куштував. Жаль, що ложка всього лише одна, а вільних лапок у мене аж чотири.
— Почекай, я зараз принесу тобі ще три ложки.
— О— о! Тоді я вже наїмся меду з чотирьох ложок, зразу!
Коли Денис повернувся в кімнату, джмеля за столом не було. Він сидів на столі.
Біля глечика з медом, і сидів не Жжж на дві голови вищий за Дениса, а звичайнісінький джміль завбільшки з Денисів мізинець. Але такий же волохатий, барвистий товстунець, якими бувають усі джмелі. І до нього з панамкою в руках, не дихаючи, навшпиньках підкрадався Денисів брат Сергій.
Не встиг Денис і крикнути, як брат уже накрив комаху панамкою.
— Є!.. Є!.. — загаласував. — Я його спіймав!
— Ану зараз же відпусти джмеля! — накинувся на нього Денис.
— А як же, спішу, аж спотикаюся! — відмахнувся Сергій. — Тебе просто завидки беруть, що не ти його спіймав. Я перший побачив джмеля на столі і тому він мій, його і засушу. Для колекції.
— Я т— тебе засушу! — Денис аж зблід від обурення. — Кажу, негайно відпусти джмеля, бо я…
— Що… ти? — насупився, брат. — Ти погрожуєш мені? Своєму старшому братові? Ой-ой! Хто ж це тебе так навчив?
Денис не відступився, хоч і добре знав, що Сергій не лише старшій за нього, а й сильніший.
— Так, це я тобі кажу, своєму старшому братові: негайно відпусти джмеля! Втретє я повторювати не буду!
Вигляд у нього був такий рішучий, що Сергій, повагавшись, все ж таки підняв панамку, — відчувши волю, джміль загудів, розправив крильця і знявся.
Він зробив коло над братами, котрі готові були вчепитися один в одного, загудів на прощання і вилетів через балконні двері. Денис вибіг за ним на балкон.
— Щасливого тобі лету, джмелину!
— Подумаєш, йому шкода стало якусь там комаху, — вийшов за ним на балкон і брат. — Тому я тебе сьогодні й не впізнаю, забіяко. І з Орелі ти втік, і блукав десь до вечора. І в квартирі не знаю як з’явився. І сам ніби змінився, ніби вже став не таким, як був.
— Ти просто не знаєш, що вони такі ж, як і ми.
— Хто — вони? — не второпав Сергій.
Денис нічого не відповів. Сергій з подивом глянув на молодшого брата, все ще не впізнаючи його, знизив плечима, але промовчав. Провів очима джмеля — той уже перетворився в крихітну золотисту цяточку.
А тоді й вона зникла.
Наче розтанула на тлі неба.
А по той бік, ге-ен удалині, де в Дніпро впадала Оріль, стояли темно-сині хмаровища.
І над ними, над усім тим краєм, над Дніпром з Оріллю, над водами і луками, над червоною конюшиною і над синіми хмарами з грозами і блискавками вставала веселка.
А Денисові здавалось, що то не веселка встає, а джмелі кружляють над своєю найкращою в світі Джмеландією.
І перед напевне ж веде Жжж — найкращий з усіх джмелів.
Мабуть, так воно й було.