— Хоч тепер ти скажеш мені, куди ми так шпарко розігналися? — запитав інспектор. — І взагалі... що за таємниця?
— Я ще й сам не знаю куди, але зараз ми про це дізнаємось.
Джо клацнув жовтим клавішем на панелі управління і почав зосереджено крутити ручку маленького коліщатка. На екрані відразу ж спалахнула голуба пульсуюча лінія. Детектив крутив і крутив коліщатко, і зрештою пунктир почав товщати, аж доки не перетворився в одну суцільну голубу лінію.
— Зв’язок з годинником встановлено, — вигукнув Джо тоном мага, що здійснив надскладний фокус.
— Сигнали передавача? —здивувався інспектор. — То ти...
— Так, це трудиться мій передавач, приліплений до ніжки годинника минулої ночі.
— Ти.. — почав було Кларнес, та Джо його обірвав:
— Загальне визнання і захоплення моїми скромними подвигами я буду приймати потім. А зараз головне: зброя при тобі? — запитав детектив, все ще маніпулюючи кнопками і тумблерами на панелі. — Цілком можливо, що доведеться братися за пістолет, хоч я особисто й не люблю стрілянини. Надто вульгарно.
Х’ю промовисто ляснув себе по кишені.
— Прекрасно, що ти не забув захопити пістолет! — вигукнув Джо. — Хоча ще раз повторюю: то неелегантна робота, коли доводиться хапатися за пукавку.
На екрані спалахнула зелена лінія — курс птахольота.
Детектив знову покрутив коліщатко, клацнув тумблером, і зелена лінія почала наближатися до голубої. Детектив вирівняв курс, і зрештою обидві лінії — голуба і зелена — злилися в одну.
— Ось тепер ми летимо точно туди, де опинився годинник.
— Але як тобі вдалося прилаштувати передавач до його ніжки? — дивувався інспектор. — Ти що — знав, що його будуть красти?
— О, це цілий розділ детективного твору. — І Джо змінив тему розмови: — До речі, як ти бенкетував учора зі своєю дружиною? Сподіваюсь, індика благополучно ум’яли?
— Довелося, хоч я потім і не спав.
— Я теж минулої ночі не спав.
— Індик був на високому рівні, — хвалився інспектор. — Жаль тільки, що ми швидко з ним упорались. Тепер доведеться заощаджувати. Виходить, що не тільки ми індика з’їли, він теж ухитрився виїсти дірку в нашому бюджеті.
— Таке життя, — не відриваючись від панелі, озвався Джо. — Хочеш жити — заощаджуй. Навіть мільйонери, кажуть, змушені на чомусь економити.
Внизу заголубіли озера. ~— Холоднющі... — здригнувся Джо, поглядаючи вниз. — Крижані потоки збігають з гір у ті озера. Купіль, скажу тобі, досить бадьора. А я до всього ж не люблю холодної води.
— Ти ночами купаєшся в цих озерах? — здивувався інспектор.
— Доводиться. — Джо помовчав. — Добре, що я колись навчився плавати. Та й колишні вправи на турніку допомогли.
Джо вів птахоліт, не спускаючи погляду з екрана, де то збігалися, то розбігалися дві лінії — зелена і голуба.
Та ось озера зникли, і внизу завиднілися дахи Чотирнадцятого району Міста.
— Здається, ми наближаємось до мети.
Голуба лінія зненацька почала уповільнювати свій стрімкий біг на екрані, зрештою, зупинилась, потовщала і запульсувала, перетворюючись спершу в бульбашку з нерівними краями, а по хвилі — в чітко окреслене коло.
— Десь тут... — детектив глянув униз, — в одній із вілл Чотирнадцятого району, і стоїть зараз годинник з привидом.
Ще через мить у голубому колі на екрані з’явилося маленьке перехрестя і почало збільшуватись.
— Під нами! — крикнув детектив і повів птахоліт по колу, уважно стежачи за екраном.
Перехрестя в голубому колі повільно пересувалося на лівий край екрана — і враз застигло, спалахнуло. Почувся сигнал зумера.
Джо виглянув з кабіни.
— Здається, в отій он віллі. — Він ще раз подивився на екран і впевнено сказав: — Так, у цій віллі, що під нами. Вона схожа... схожа чортзна на що! Ну й оригінал тут живе! Ось тільки невідомо, для чого йому годинник з привидом?
Джо знизив птахоліт на сотню метрів і завис на місці.
Детективи припали до оглядового вікна кабіни.
Вілла, що потопала в кущах і квітах, була й справді химерна. Лише придивившись, вони зрештою збагнули, що вона збудована у вигляді термітника "цукрова голова".
— Ще один любитель чи знавець термітів! — буркнув інспектор.
Вікна на віллі були відчинені навстіж, двері теж.
Всюди акуратні газони із найрізноманітнішими квітами, зелені галявки, якісь кущі, поруч озерце... На березі— купки декоративного каміння.
— Цікаво, цікаво, що господар цієї вілли захоплюється термітами, — замислено мовив інспектор.
— Ще цікавіше тебе чекає згодом.
Птахоліт приземлився неподалік вілли у вигляді термітника "цукрова голова", і Кларнес недовірливо запитав:
— Ти певний, що годинник тут?
— Абсолютно.
— Гм... — Інспектор якусь мить роздумував. — Тоді я викличу бригаду, так буде певніше.
— Викликай, коли вважаєш за потрібне.
Х’ю увімкнув рацію, зв’язався з черговим Кримінальної служби і передав йому свої координати.
— Агентів висилай негайно.
— Буде зроблено! — відповів черговий, і Х’ю вимкнув рацію.
Вони спустилися по трапу на галяву, і детектив жестом запросив інспектора йти за ним.
— Прошу в гості до господаря цієї надоригінальної вілли.
— А хто господар?
Агатові блискучі очі детектива враз сховалися у вузькі щілини (це вказувало, що він задоволений, як ніколи).
— А от зараз ми з ним і познайомимось...
XXV
Господарем ткї предивної вілли виявився професор ван Гофф.
— Хелоу! — недбало привітався Джо. — Скажіть, будь ласка, чи не в цій віллі мешкає професор Карл ван Гофф з двома "ф" наприкінці прізвища?
Х’ю, нічого не розуміючи, дивився то на свого друга, то на професора, з яким сьогодні вранці відвідав віллу "Двох щасливців" і переконався, що годинник зник. Але в його очах уже спалахнула здогадка, і він недобре примружився.
— Так, професор Карл ван Гофф, — високий, сухорлявий чоловік з рожевощоким обличчям насмішкувато дивився на Джо. — З двома "ф" наприкінці. А втім, містере приватний детектив, вам уже час і запам’ятати.
Професор був у спортивному костюмі, в руках тримав чималі садові ножиці і стояв біля клумби з пишними, сліпучо-білими айстрами.
— Люблю у вільний час відпочивати біля квітів, — сказав він з непідробною радістю і, нахилившись, зрізав кілька квіток, вибираючи найкращі.
— Я вам заздрю, професоре, — зітхнув Джо. — Особливо, коли є кому дарувати такі чудесні квіти.
— Суть не в тім, є кому дарувати чи немає. Головне, що квіти приносять мені душевну рівновагу, почуття тихої радості... — Професор спохопився: — Даруйте, замріявся, у вас, очевидно, свої клопоти. Які небесні шляхи, — кивнув він угору, — привели вас до моєї скромної вілли?
— Летимо, глядь, а внизу вілла професора ван Гоффа, чому б, думаємо, не заглянути в гості до нього, — торохтів детектив. — Тим більше, ваша вілла така своєрідна, хоча й дещо похмура на вигляд. Збудована, якщо я не помиляюсь, у формі африканського термітника, чи не так?
— Після загибелі Дженні я продовжую її справу, себто вивчаю термітів. І повірте, так ними захопився, так захопився...
— А ми випадково летіли, бачимо, така оригінальна будівля внизу.
На омолодженому обличчі професора майнула невиразна тінь, але тільки на мить. Бо через якусь частку секунди очі професора знову були злегка насмішкуватими, а рожево-дитяче лице стало безневинним і привітним.
— Радий вас бачити. — Він повернувся до інспектора: — Містере Кларнес, я, здається, починаю дещо розуміти. Ви знайшли годинник, ось чому ви з’явилися тут! І як я про це відразу ж не здогадався?
Х’ю глянув на Джо, і той кивнув, посміхаючись.
— Уявіть собі, професоре, знайшли. Як кажуть, недарма хліб їмо. Дещо вміємо. — Джо був надміру балакучим, що не було йому притаманним. — Кілька хвилин тому знайшли.
— Я надзвичайно радий, — розквітнув ван Гофф. — Дозвольте поцікавитись: де зараз викрадений годинник?
— Про це трохи згодом.
— Розумію, розумію, службова таємниця. Але я радий. Така оперативність, можна тільки позаздрити. Я навіть не вірив, що ваша служба така оперативна. Ви гідні похвали.
— Стараємось! — весело гукнув Джо.
— Гм-гм... — І в очах професора знову майнула тінь тривоги, але він миттю її погасив. — Тепер я з повагою буду ставитись до вашої служби. Бо раніше...
— ...ви ставились до неї дещо легковажно, — закінчив за нього детектив. — А це не зовсім безпечно — легковажно ставитись до нашої служби, містере Гофф!
— Не розумію, що ви хочете цим сказати?
— Лише те, що сказав: не варто ставитись легковажно до нашої служби. Але все це деталі, професоре, головне, що знайдено годинник, і я нарешті зможу сьогодні добряче виспатись.
— Вмираю від нетерпіння швидше на нього подивитись.
(Продовження на наступній сторінці)