Мандатор зрадів побачивши Михася, бо зараз догадався, за чим він прийшов. Значиться: Михась хоче йти до двора, а це його заслуга і за неї не мине його гарна нагорода від дідички.
— Дзінь добрий, пане Міхалє! А то ті шляхтич раз! Нема панни, котра би устоялась і відмовила своєї руки такому бравому шляхтичеві!.. Прошу, прошу сідати! — лепетав Яричовський, не даючи Михасеві прийти до слова.— Може файку позволите? прошу, дуже прошу!
Насилу посадив Михася на крісло, взяв від нього шапку і поклав на столі, тай встромив йому в руку довжезний цибух з люлькою і чим швидше став запалювати...
Михась змішався тою ввічливістю пана сендзього і не знав, що з собою робити. Він хотів, щоби з ним кожний обходився чемно, бо він шляхтич, але цього було на його молодий вік трохи забагато, та ще в таких покоях з деревляним помостом... Не міг прийти до слова, бо мандатор не давав йому промовити. Михась лише посміхався ввічливо, кивав головою на знак подяки і пикав машинально з грубого цибуха, котрий не хотів йому в роті устояти і все вихапувався.
— Що за щастя для мене, вітати у себе пана Міхала!.. То певно той інтерес, що ми говорили з собою? Ви певно надумались, панє Міхалє... от і гаразд! А бідна баронова жде на вас, як спалена сонцем трава на дощ. Бідна пані! Ті двірські сіпаки розкрадають все, як гайвороння, нема кому припильнувати! — жалувався мандатор.— Ви, панє Міхалє, будете для неї ангелом хоронителем... дай мені так Боже здоровля!
— Так так, панє сендзьо, я рішився піти і помагати нашій бароновій, але так, як ми говорили... в дворі не буду мешкати...
— Але ж певно, певно! Хто би смів вимагати, щоби шляхтич такого славного роду йшов в ярмо!
Таким говорениям й підлещуванням мандатор псував бароновій інтерес, бо Михась пізнавши свою важність, готов був ставити важкі умови... Але йому було це байдуже. Баронова дала йому необмежене уповажнення і він сподівався панської нагороди за це посередництво, то най коштує, що хоче...
— Таки зараз ходім до двора! — сказав мандатор.— Я лиш трохи інакше передягнуся.
Яричовський скочив до своїх покоїв і за хвилю вийшов цілком іншим чоловіком. Припняв чистий "півкошульок", підвязав шию аксамітним краватом, причесав чуприну і надягнув чорний, довгий сурдут. Взяв у руку високий капелюх і тростину з слоневою булавкою.
— Прошу! ходім...
З мандаторівки до двора не було далеко. Треба було перейти між двірським садом і церквою, та вже й двір.
Яричовський, йдучи не говорив нічого. Його аж душила радість, що втяв таку штуку. Коли такий недоварений молодик обійме заряд дібр, то у всьому буде його слухати, а баронова буде слухати молодика, то не один дукат з цього капне до мандаторської кишені.
Ввійшли оба на ґанок, а відтак в двірські сіни. Яричовський просив усюди Михася на перед.
Коли вже були в канцелярії, мандатор полишив Михася, а сам пішов повідомити баронову, хто прийшов. До баронової мав він вільний вступ.
— Ясна пані, твердий шляхтич! Що я намучився, заки наклонив його до цього! Але для ясної моєї дідички я увесь на услуги тілом й душею, па-мятаючи на ті добродійства...
— Ну і що ж? що ж? — питала баронова поквапно.
— Важкі умови ставить, але інтерес ясної дідички вимагає приймити їх... Але прошу, ходім, бо шляхтич готов нам утекти. Прошу лиш уважати, що я йому даю, і пробіг, прошу не вимовляти слова "економ" або "ржонца", бо шляхтич втече від того, як "за позволения" ясної пані, чорт від свяченої води.
Мандатор отворив широко двері і впустив поперед себе баронову, йдучи за нею.
Михась встав на привітання пані, вклонився і поцілував її в руку.
— І що ж, панє Міхалє? Рішилися бути в мене... то є: помагати мені в господарстві?
— Так, так, ясна пані! — перебив Яричовський.
— Пан Міхал рішився взяти майно ясної пані, під свою умілу руку...
Він побачив, як Михась трохи скривився, бо мусів догадатися, що бароновій аж виривалося з губи "економ", та боявся, щоби інтерес не розбився.
— А ясна пані — додав мандатор, обертаючись до Михася,— дає вам два "тридневі" ґрунти, розуміється увільнені від повинностей підданчих, поставить вам... то є: каже поставити вам хату і будинки потрібні, дасть удержання на двайцять штук худоби і дві парі коний, розуміється топливо і 50 срібних ринських річно.
Баронова аж видивилася на Яричовського, коли лепетав такі умови. Тим можна заплатити двох економів... Але сталося!
— Згода! — каже Михась.
Баронова подала руку і він її поцілував.
— Відколи ж зачинаємо? — спитала.
— Від завтра,— каже Михась.
— Але ще одне, панє Міхалє. Я могла би бути вам мамою, длятого позвольте, що вам буду говорити "ти", бо так мені ліпше...
— Прошу пані, мені це нічого не повадить... Попрощалися і вийшли, Михась з мандатором.
— Але панє Міхалє, ви не забудете за мене! — каже Яричовський усміхаючись.— На тих двох ґрунтах, що я вам виторгував, доробитеся майна...
— То покажеться,— сказав Михась й пустився до Дому.
Яричовський розпрощався з Михасем, вернувся до двора.
— Я зауважив, що ясна пані не були вдоволені з цього, що я тому шляхтичеві стільки обіцяв. Але як свої діти люблю, інакше неможна було! Шляхтич дуже твердий, а його нам дуже треба. Треба нам його: раз, щоби шляхту прикоськати, а друге, треба нам сильної руки над тою голотою... А що такий шляхтич не вкраде стебла, то ясна пані можуть бути певні, бо він би скорше з голоду здох... А скільки другі економи накрадуться, то й за чотирі такі платні стане.
Баронова повірила тим резонам.
— Пане Яричовський! Прошу собі за ваш труд вибрати дві корові з моєї череди, які вам подобаються...
— От, ясна пані так для мене ласкаві!., я не варт цього. Яка ж тут моя заслуга? Такого великого дару я не заслужив. Впрочім, правду кажучи, я не в силі дві корови вигодувати...
— Ну, ну, то візьми собі ще стирту сіна з "охабу"...
— За много ласки! за много ласки! — лепетав Яричовський, кланяючись і цілуючи баронову по руках.
IV.
Михась Стефанів обняв службу зараз другої днини.
Скоро стало на світ заноситися, Михась приїхав до двора на своїм коні. Одягнений був по домашньому: в білій полотнянці, в полотняних штанах, тільки лиш на нім признаки шляхетської, що камізелька суконна, кашкет і чоботи, та ті лиш задля стремен, бо годі в стремені держати босу ногу...
В дворі ще всі спали.
Письменний двірський народ, почувши хто має стати над ними, раділи, що це буде неписьменний шляхтич. Буде можна йому перед очима не одну цифру в рапортах підскробати, тай такий неотесаний брус, ушанує їх письменність-ученість, і вони будуть орудувати ним, а не він ними... Длятого їм ані снилося вставати ранше, як дотепер вставали, від коли барон захорував.
Михась в'їхав в браму розтворену на оба крила. В цілім дворі мертвецька тишина. Лиш коні іржуть в стайні, та худоба реве в оборі, допоминаючись паші.
На двірськім подвір’ї страшенний нелад. Валяються плуги, вози, борони, повозка баронової стоїть вкрита блискучою росою. Всюди повно сміття і гною. На газоні перед ґанком ходить ціле стадо гусий і риють безроги.
Михась під’їхав під економію. Був це довгий будинок, де містилася уся письменна двірня.
— Гей! Встаєте ви там, чи ні? — крикнув Михась,— чи може вас яка хороба заморила?
Ніхто не обізвався. Михась під’їхав під саме вікно і вдарив прутом по рамі.
— А хто там крики робить? — запитав з середини якийсь голос.
— Виходи но, паничу, то побачиш!
Панич справді виліз з постелі і виглянув крізь вікно. "Еге, то той неотесаний брус на службу приїхав!" — подумав собі пан Гоздецький писар провентовий, і став поволи одягатися. "Треба його відразу взяти з гори, то буде мати морес..."
Михась чекав під дверми, а в йому аж кипіло спересердя.
Гоздецький одягся в блюзку і вийшов за поріг.
— Чого крики робиш і не даєш людям спати? — каже з докором.
— А ти чому не вийшов собачий сину, коли тебе кличу? То вас сонце до роботи будить в самі горячі жнива...
Гоздецький ще не вспів стямитися з зачудування на таке зухвальство неотесаного бруса, як Михась потягнув його з усієї сили по плечах, здоровим вербовим прутом. Писар запищав з болю й лютости і скочив до Михася. Михасеві кінь подався на бік.
Тоді Михась зліз з коня, піймав пана писаря за шиворот, простяг на землю і став періщити лозиною там, де треба.
— То ти, гунцвоте, до мене з кулаком? Знаєш чим я тут? Ось маєш! ось маєш!
Гоздецькій став кричати ґвалту. Повибігали другі офіціялісти на двір. Михась покинув Гоздецького і став періщити тамтих куди попало.
— А ви дармоїди! То баронова на то вас годує, щоби ви випарювалися в білий день під периною? Чому брама не замкнена? чому вози не поховані? чого тут чужа безрога та гуси гостюють? — А за кожним словом дісталась комусь верболоза.
В дворі счинився ґвалт. Збудилася баронова, казала покоївці чим швидше одягтись і вибігла на ґанок.
— Що тут діється?
Михась помітив баронову, прийшов до неї, вклонився і поцілував руку.
(Продовження на наступній сторінці)