І раптом усі троє обірвали спів, змінивши його на дикий гомеричний регіт. Таля й Ганна згиналися на своїх ліжках від сміху, а Володимир, як той сатир, із реготом перестрибував від одного ліжка до другого.
— Ось де справжня музика! Ось де безпосередня емоція! Без жодного теоретичного розумування…
Підбадьорені успіхом цього ранку, Володимир із Талею майже кожен день розпочинали "котячим концертом". Ганна забарикадовувалася подушками, а Володимир із Талею в такі хвилини, здавалося, ставали однолітками. Таля сумлінно підтримувала Володимира в наступі на матір, і коли мати пускала в діло подушки, Таля ставала наперед Володимира, щоб захищати його своєю постаттю.
За кілька таких концертових виступів Володимир із Талею стали друзями. Вдома Таля вже не дичилася, її рухи пожвавішали, вона могла вже сама собі наспівувати чи грати бравурних мелодій. У ній заговорили її літа. Коли Володимир довго не приходив додому, вона починала розпитувати, що його могло б затримати. А лише показувався Володимир у дверях, як обидві жінки кидалися йому назустріч, вигадуючи одна на одну яку-небудь плітку. Володимир так само реагував на їхні вигадки жвавими жартами й здебільшого ставав на Талин бік.
У домі розвіявся сум, зникла недомовність. Здавалося, можна було задовольнитися таким станом речей і не замислюватись над майбутнім. Одначе Ганна вперто шукала собі посади друкарки. Вона хвилювалася, злостилася, коли в якійсь установі вже певна посада раптом зривалася. У такі хвилини Володимир починав умисне дратувати Ганну.
— Якби добра друкарка — вже давно мала б посаду. Краще облиш свої вигадки.
Ганна змовчувала Володимирові й другого дня знову йшла на розшуки.
Бачачи таку впертість, Володимир промовив до Ганни:
— Коли ти вже так хочеш, я маю для тебе посаду. Ти не погодилася б співати в оперовому хорі?
Чого кращого могла сподіватись Ганна?
Вона нетерпляче чекала години, коли Володимир представить її директорові. Власне, з цього моменту мусить початись її відродження. Вона тепер розуміла, чому їй не пощастило потрапити на посаду друкарки. Її кар'єра — на сцені. Почуття ніколи не зраджувало її. Вона вірила, що народилася під щасливою зіркою. Всі негоди, яких досі зазнавала, були застереженням ласкавої до неї долі. Її любов до Ніка була несправжня, так само як несправжній був її фах хатньої господині. Її доля об'єднала з Володимиром для спільної праці на музичному полі. Сьогодні вона співачка, завтра — виконує епізодичні ролі, а там — примадонна.
II
Ганна ретельно оглянула свій туалет, як це робила за дівування перед яким балом.
Витираючи перед люстром обличчя одеколоном, вона подумала, що їй слід зробити масаж. Але сьогодні цю думку відкинула. Вона зробить це тоді, коли матиме в опері достатній стаж, щоб фарбувати губи.
Причепурена Ганна вийшла під руку з Володимиром на вулицю. Морозний ранок пересипався на снігу барвистими порошинками, розливаючись у повітрі сонцем, скрипом і дзвінками. Було молодо, ясно, весело. Ганні здавалося, що всі перехожі знають, куди вона йде зі своїм чоловіком, і з повагою проводять їх очима.
Ось молоді студентки з теками нот поспішають до музичного технікуму. Вони всі добре знають Володимира, з деякими він вітається. Вони, напевно, ззаду озираються на Ганну з заздрістю в очах. Любі дівчатка! Як мріють вони про оперу! Скільки мине літ, поки деякі з них побожно стануть за її лаштунки, а Ганна вже йде на репетицію. У неї було таке почуття, ніби це був її бенефіс.
Коли Ганна вийшла з Володимиром на сцену, з нею чемно привітався хормейстер на очах у інших співачок, потім із-за рампи швиденько підвівся пристаркуватий Гдаль і приділив Ганні кілька хвилин улесливої розмови. Ганна була привітна з кожним з цих відповідальних діячів сцени, демонструючи свою близькість із ними перед хором.
Володимир привітався з артистами і врешті зупинився перед Баталовою. Ганна глянула в його бік. У цей момент її погляд зустрівся з поглядом Баталової. Зніяковівши трохи, Ганна вклонилася. Баталова з байдужим виразом на лиці ледве кивнула їй головою й продовжувала розмовляти з Володимиром. Ганну вколола образа. Вона вже вважала за неприпустиме те, що після цього Володимир розмовляє з Баталовою.
Вона підійшла до нього.
— Володимире, ти спізнишся на лекції.
— У цю ж хвилину біжу. До побачення. — Він чемно вклонився, а Баталова велично піднесла йому свою руку для поцілунку.
— Прошу звільнити сцену. Всі на місця. Хор праворуч, балет ліворуч, — розлігся гучний голос режисера.
Уся маса людей заметушилась. Ганна слухняно пішла в свій бік, розуміючи, що на сцені вона займає дуже мізерне місце. Баталова ж продовжувала серед сцени розмову з артистом Джіонеллі, її зарозумілий вираз промовляв, що розпоряджень для неї не існує — вона сама тут владарка.
Репетиція почалася в хаотичній грі оркестру, хору та солістів. До цього приєднувались іще викрики диригента, хормейстера, режисера та інших технічних розпорядників сцени. Це нагадувало Ганні ті "котячі концерти", які влаштовував Володимир із Талею, тільки в далеко менших розмірах. Одначе вона була свідома того, що, як із шумовиння морського народився чарівний образ Венери, так із цього хаосу звуків мусить викристалізуватись чіткий і барвистий музичний твір.
Свідома своєї відповідальності, Ганна пильно стежила за паличкою маестро й одночасно прислухалася до розпоряджень режисера, щоб супроводити спів відповідними рухами. Вона до того захопилася своєю грою, що їй уже здавалося, ніби вона стала центром загальної уваги.
Коли це, як на глум:
— Хор, зі сцени!
На кону співала арію Баталова. Всі розпорядження припинено. Маестро звертає безпосередньо на неї увагу. Здавалось, цілий оркестр існував тепер тільки для того, щоб на тлі музики піднести горду постать Баталової, оздобити нюансами флейт і арфи її голос.
Ганна дивилася з-за лаштунків на Баталову з виразом зневаги в очах. Коли сусідка вловила її погляд, Ганна шепнула:
— Вона надто пихато грає…
І раптом злякано стрепенулась. Її слова, здавалося, всім стали відомі. Оркестр захвилювався. Громовим протестом загуркотів барабан. Металево різнули труби й литаври. Баталова металася по сцені з надсадним криком. Їй на допомогу збігались співаки. Крики протесту лунали в повітрі разом із піднесеними руками.
Ці крики затуркували Ганну. Вона мусила бути слухняним знаряддям, губила свою індивідуальність.
Тільки на вулиці Ганна опритомніла. Власне, що вона може мати проти Баталової як артистки, але Баталова як людина — це неможлива істота. Її зарозумілість переходить найелементарнішу чемність. Із хористами вона не вітається, з артистами її увага й чемність пропорційна до імені кожного з них. Правда, до деяких імен, як Джіонеллі й Ремез, вона надто уважна. І чому Володимир іще такий запобігливий з нею? Невже він не бачить, що вся її приязнь скерована на те, щоб залучити його до гурту своїх прихильників? Вона хворобливо честолюбна.
За обідом Ганна свідомо завела розмову про Баталову.
— На мою думку, слава її перебільшена. Вона ім'я собі створила не стільки талантом, скільки жіночою дипломатією.
— Нехай у тебе не буде голосу, то розводь свою дипломатію з рання й до вечора — нічого тобі не допоможе, — промовив, сміючись, Володимир.
Ганна чомусь образилась.
— Та ти ж сам закоханий у неї, як марцевий[25] кіт.
Володимир іще дужче зареготав.
— Коли б моє кохання та прибавляло таланту, то ти б уже була світовою зорею.
— Ти говориш дурниці, — вкінець розгнівалася Ганна.
Під Володимиром аж стілець заходив від реготу.
— Ану, Володимире Андрійовичу, я почну з вами фліртувати. Нехай я буду талановита, — промовила Таля, і за цими словами так повела очима, ніби вона була вже досвідчена кокетка.
Ганна зніяковіла перед Талею.
— От же дурне дівча. Звичайно від диригента багато залежить, ну й фліртує, — вже лагідно додала Ганна.
З того, як поставився Володимир до її підозри, Ганна сама собі стала смішна. Власне, яке її діло до Баталової? Кожна з них має свій шлях, а те, що Баталова згорда з нею поводиться, — пусте.
У Ганни самої стане гонору, щоб відповісти цим Баталовій.
Свій намір Ганна скоро почала здійснювати. Під час спектаклю вона зустрілася з Баталовою біля її вбиральні. Помітивши солістку, що дивилась на неї, Ганна гордо пройшла в своєму бутафорському одязі, не вклонившись.
Цей вчинок та ще середньовічний південний одяг під'юджували Ганну, наллявши їй у жили південної романтичної крові. На сцені вона почувала природний потяг фліртувати з парубками, грати роль козир-дівки. Коли б тут була Баталова, Ганна прилюдно розреготалася б із її зарозумілості.
Баталова ж вийшла на сцену лише в другому акті. Її шовкове убрання, оздоблене сухозліткою, затьмило убрання всіх дівчат. Ганна відчула, як при Баталовій у неї зникає запал. Проте намагалася згорда дивитись на Баталову, штучно підсилюючи свою неприязнь. Навколо ж очі дівчат дивилися на героїню з зачарованою побожністю. Баталова входила в роль. Голова їй щораз погордливіше підносилась, голос щораз певніше звучав. Її зір був десь понад сутінками партеру, де сиділа зачарована маса слухачів. Диригент розпинався перед нею, оркестр і хор співали їй хвалу. Її голос спинається понад усіма й раптом обривається переможним фортісімо.
Зала шумить бурею оплесків.
(Продовження на наступній сторінці)