«Тов. Андрій» Дмитро Борзяк — сторінка 3

Читати онлайн оповідання Дмитра Борзяка «Тов. Андрій»

A

    – Що-о? – засміявсь "кепі". – Я? Винуватьте своє нещастя, щодо мене, то будьте певні, що тоді я й кульку визначив, яка мала погратися з вашим життям. Ідея й спорт сходились у мене в одно.

    – Та-ак! Pardon, пригадуєте? Тієї ночі, коли соловейко мав рішуче перестати співати для мене, у нас з вами точилась інтересна розмова.

    – Ну, як же? Розуміється! Здається, тема була: різні форми coitus’a. Ви переконували мене в привабливості природніх положень… обстоюючи style naturel; я визнавав культурну вишуканість. Тоді ж я почув од вас розкішний анекдот. Пам’ятаєте?

    "Кепі" задумавсь, і мрійно, скільки це було в його змозі, додав:

    – Quel diable! Проминули блискучі часи. Минулість – ретроспективно видається багатою й кольоровою. Чарує ота мішанина стилів…

    – Ну, а тепер? – придушив слова тов. Андрій.

    – Е-е, тепер… – зморщивсь "кепі" і потер руки. – Нуднувато, тов. Андрію… Життя модулює на середніх нотах. Монотонність… Vinum et feminas є, але третього інгредієнту – найважливішого в кодексі дійсного caballero – бракує.

    – Власне, чого? – з цікавістю запитав тов. Андрій…

    – Бракує азарту. За вісім років війни змисловий центр життя пересунувсь, принаймні в мене, в цей бік… Кіно, література, фізкультура й виставки мене не задовольняють.

    – Ну, ми ще з вами поговоримо, – раптом устав тов. Андрій. – Тема цікава. Ви хоч і тривіальний, вибачте, але інтересний тип. Ви до Харкова?

    – Jawohl! – кинув "кепі".

    – Значить, там стрінемось. Я запишу свою адресу. Так?

    – Звичайно, звичайно, – підвівсь і "кепі". Він хотів був подати руку, але, спам’ятавшись, замаскував свій рух.

    Тов. Андрій іронічно глянув. На прощання вдарив "кепі" по плечі.

    – А все-таки треба визнати, що чемний офіцер перелякався. Тоді, як припалював цигарку. Зле, коли грошей так багато, що немає копійки на сірники. Да, перелякався азартний офіцер. Наука, щоб справно стріляти, а не затягати боргу… Своєчасно ви не закінчили рахунків зі мною. Правда ж? Усього!

    І тов. Андрій вийшов з купе. На площадці спинився й закурив. Поїзд розганявся сильніше, й гнав різкий вітер.

    Між буферами ненастанно точилась бійка: звідти доходили й скарги, і довгі зойки.

    В купе не варт було лишатись довше – міг затертись офіційний відтінок розмови. Та й інтерес до дальшого обміну компліментами з колишнім агентом контррозвідки спав у тов. Андрія: думка знову зсукувалась у важкий, сірий канат, і знайома апатія спорожнила очі й груди.

    Тов. Андрій курив і дивився у темінь. Прийшла суха реакція втоми, відома й традиційна, після бурхливих, теж для тов. Андрія звичайних, навалів рефлексії.

    "Тип у купе здрейфив, – байдуже подумав тов. Андрій, – але до Харкова він, безумовно, доїде. Кокетування бахвальством – у натурі блискучих дегенератів".

    Тов. Андрій стояв і похитувався в такт коливанням вагона. Навколо свистів різкий шум, що поспішав кудись під вистукування гомінких коліс.

    "Дивний занепад енергії й волі до фактів життя!" І гостріше, ніж звичайно, тов. Андрій почув тягар порожнечі – свою непотрібність, зайвість.

    "Туркестан – востаннє. Досить".

    Враз здалося, що двері вагона відчинились, і свідомість небезпечного, страшного, вдарила його в плечі. Тов. Андрій швидко обернувся. Ситуація не давалася враз розглядіти її, але момент підказав податись уперед. Тов. Андрій підняв руку, ніби обороняючись, і крикнув:

    – Чекайте… Це дурниці!

    Але скочити вперед йому не пощастило. Черкнув огник, і разом з сухим тріском револьверного пострілу тов. Андрій хитнувсь на ногах і важко впав додолу.

    Одна думка, швидко і з незвичайною ясністю майнула в голові: "До смерті лишилось менш ніж хвилина".

    І слідом за цим, лежачи вже долі горілиць, тов. Андрій глянув під новим, безмежно-широким, простягненим у нерухомі й холодні простори кутом на своє життя. Образ Бели майнув розпачливою, заплаканою постаттю.

    Раптом свідомість смерті, безповоротного – ні завтра, ні колись у віках – кінця здвигнула жахливий страх та божевільне бажання перебороти факт. Вирватись, щоб розплутати плутанину; дійти вершин, куди йшов!

    А насподі чітко сформувалась фраза: про строгу додержаність і послідовність розв’язки: глупа смерть від руки поганця.

    "Все".

    Напруженим зусиллям, зціпивши зуби, тов. Андрій ще розплющив очі, задививсь на чорний дах вагона.

    "Кепі" чомусь не квапився.

    Потім мовчки підійшов, приставив револьвера до грудей і вистрілив просто в серце.

    Потім одчинив дверці й скинув тов. Андрія з площадки.

    Поїзд ішов твердо й рішуче.

    "Кепі" повернувсь у вагон.