— А коли ж ти… повернешся?
— До Любимова? Ніколи!
І в голосі, і в погляді її було стільки рішучості, що Кузьма отерп, відчув, що це не "сцена", не скороминуще шаленство примхливої жінки. Розкинув руки, став на коліна, бурмочучи якісь благання-виправдання.
Тамара вийшла, хряснувши дверима.