Проте я — лише тінь!
Я — відлуння горінь!
Мене не вб’єш, мечем не розрубаєш,
Вогнем не спалиш, клином не діймеш…
Я — дух Тієї,
Котра скликала сюди
Русі Тисячолітньої Роди…
А де ж вона?
Узри — вона в багатті!
І тут пригасла полум’я стіна,
І всіх — від воєводи до дитяти —
Вразила Діва-Дивина.
Завмерло все мільйоннооке поле,
І голос тихий, та гучний, мов дзвін,
Котився в моторошнім видноколі
У душу всіх воскреслих поколінь…
ДІВА
Діти мої, квіти мої!
Думи мої і жалі!
Я плекала вас у кривавий час
На згорьованій цій Землі.
Кожен з вас зазнав катувань, неслав,
Та для всіх минала ця мить…
А мені в огні, у тяжкій борні
Все залишене вами болить!
І росте, росте той кривавий плід,
І мій біль переріс цей світ!
Я ввійшла в огонь, спопелила свій слід…
Сотні літ! Сотні літ…
Розбудіть свій сон, розірвіть полон,
Поможіть народити Дитя!
Хто посміє оцей перейти Вогонь —
Той здобуде Нове Життя!..
І не вагаючись ні трохи,
Ввійшли в багаття козаки,
Бійці прадавньої епохи,
Дівчата, діти, юнаки,
Усі невольники убогі,
Усі співці та кобзарі,
Всі, хто жадав Правди й Бога,
Усі Кохані й Матері.
Ішли в безодню, в небувале!
Ішли у Лоно Дивини!
Сини марноти умирали,
Вставали Сонячні Сини.
На поклик Віщого Веління
Ставали Духом Вогняним…
…І лиш останні покоління
Заколихались перед ним…
І ніби втіливши вагання,
Яке відчули всі раби,
Озвався хтось, немов шептання
Тисячоликої юрби:
Якась ти дивна і химерна,
Якась потворна і страшна…
Ми маєм книги і модерни,
І їсти й випити сповна.
Все те, чого колись жадали,
Про то й не снилося колись,
Прийшло в підвали і у зали,
Бери, радій — хоч подавись!
Куди нас кличеш, Божевільна?
З’явилась ти з якого сну?
Ми ситі, чуєш ти? Ми — вільні!
Ти — це мана. Іди в ману!
І в Дикім Полі залунало:
Ти — це мана. Ти — це мана?
І лише Мавка прошептала:
— Ні, це Вона… Либонь, Вона…
Я біла Віла… Я біла Віла…
Стою одна у заметілі…Я скам’яніла,
Гранітом вкрилось біле тіло…
Мов скіфська баба, заціпеніла,
Стою самотньо у степу,
Гострю чарівную сапу,
І вийду, вийду в Дике Поле,
Бо хто ж ту блекоту прополе?..
ДІВА
Пізно полоти, кохана Доню!
Все це було колись…
Вийди із вікового полону.
Пробудись! Загорись!
(до юрби)
Всі ви — спотворені душі,
Слуги чужого вітця!
Вам я сказати мушу
Йдіть до страшного кінця!
Киньте теорії
В тяжкому горі я!
Всі хитромудрі історії
Зрадник сотворює!
Я — ваша Вічная Неня,
Я і тепер, і колись
Лише причинна, лиш навіжена,
Котра рветься увись!
Хочете бути зі Мною,
Діти прості і святі,
І серед грізного бою
І на хресті?!
То подолайте ж у Духу повстанні
Стежку оцю Вогняну,
Разом сотворимо Раду Останню
Раду Страшну!
І Мавка зважилась, ступила у Вогнище!
А вслід за нею кинулась юрма.
Розпалось історичне гробовище,
Пропала ніч — порожня і німа.
Було їм тяжко — тим духовно-голим
Весь маскарад одвічний побороть,
Здирати з себе з муками і болем
Ворожий дух, ворожу дику плоть.
Проте від жару множилось завзяття,
І духом Діви сповнювались всі…
Мізерія згоряла у багатті,
Усе живе сіяло у красі…
Настала мить, коли у Полі Дикім
Сухий бур’ян лишився та зола,
І Діва стала духом Вогнеликим,
І Річ величну, владну повела.
ДІВА
Радіє Плід. Я жду пологів.
Вкраїнська Нива дозріва,
І на забуті перелоги
Грядуть Божественні Жнива.
Осяє пломінь Поле Дике,
Той день ви, Діти, утвердіть!
І возвеличте все Велике,
І все мізерне — прокляніть!
Всенародне закляття
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюли.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
ДІВА
Всім віковим базарам,
Всім духовним примарам,
Всім потойбічним карам,
Всім братовбивчим чварам,
Всім словоблудним чарам —
Ім’я їм — легіон! —
Всенародний прокльон!
ВСІ
Всенародний прокльон!
ДІВА
Поза очеретами, поза болотами,
Навіть не в баговинні,
Хай розвіється все прокляте
В мертвім чортовинні!
Щоб не вийшло воно з небуття,
Не отримало іскри життя,
Щоб не ввійшло ні в скелю,
Ні в людську оселю,
Ні в криницю прозору,
Ні в звірину нору,
Щоб не впало на битий шлях,
Не лягло зерном на полях…
Все, що не може Радість прийняти, —
Хай буде вічно прокляте!
ВСІ
Хай буде вічно прокляте!
ДІВА
Заклинаємо всі темниці,
Заклинаємо душі ниці,
Заклинаємо всіх катів,
ІЦо мордують Вкраїни Синів,
Заклинаємо всіх поетів,
ІЦо сплітають катам сонети,
Заклинаємо всіх рабів,
Що кладуть дітей до гробів,
Заклинаємо всіх царів,
Заклинаємо всіх псарів —
Їм не узріти Грядущого Сина,
Їм не ввійти у Вільну Родину!
Древні породження дикого ката, —
Будьте прокляті!
ВСІ
Будьте прокляті!
ДІВА
Всі, хто купається в златі,
Всі, хто жадає кувати
Ніж чи кайдани на брата,
Всі, хто у Батьківській Хаті
Сміє Синів розпинати,
Всі, хто не вміє літати,
Хто у Прасонячне Свято
Хоче вужем пролізати —
Будьте прокляті!
ВСІ
Будьте прокляті!
ДІВА
І жандармам всім, і суддям,
І ученим словоблудам,
І запроданим писакам,
І жорстоким посіпакам,
І убивцям всіх країв,
Боягузам всіх віків —
Шлях у Праведний Вогонь!
Наш прокльон!
ВСІ
Наш прокльон!
ДІВА
Все спадкоємство деспота Петра,
Кривавої цариці Катерини
Хай щезне геть із берегів Дніпра,
З полів і духу України!
Усяку думку, що лягла в основу
Зрадливих клятв, і підступу й хули,
Волію я, щоб ви ввели у Слово
Й навіки всенародно прокляли!
За всі сплюндровані джерела
Натхнення, творчості й пісень,
Хай проклянуть міста і села
Кріпацького падіння день!
Віднині серце Матері-Вкраїни
Відкрите рідним друзям і братам,
А не дворушним ворогам!
І у святий Грядущий Храм
Не приведе їх підлості стежина!
Останнє слово нашої Родини:
— Ідіть в пітьму!
Прокляття вам!
ВСІ
Прокляття вам! Прокляття вам!
ДІВА (урочисто)
Будую Нову Хату для Дитяти,
Кладу основу у Прийдешній Храм —
Для радощів, для любощів, для свята,
Для мудрості всім Людям і Вікам!
Увійде в нього лише вічно-суще,
Увійде в нього щирості душа,
Яка прозріє в історичній гущі
І марність там навіки залиша.
Щезають тюрми, духу сніговії,
Усі обмани у оцій золі…
Я — Матір-Україна, Я — Софія,
Живого Бога мудрість на Землі!
Погляньте — зріє небувала сила
Понад проклятим мотлохом століть!
Всі, хто здолав закляття вогнекриле,
Ввійдіть до мене в Лоно, увійдіть.
Двигтить раменами у Лоні Син Великий,
Останні муки… і остання мить!
Чи чуєте ви, Діти Вогнеликі?!
Ще тільки мить…Болить мені! Болить!!!
5 березня — 25 грудня 1978 року.