Із циклу «Зоряний ключ»
Із полонин земної матері
Ідемо в зоряні ліси,
Вже в галактичному фарватері
Лунають наші голоси.
Але дороги поміж зорями
Замків не знімуть — не проси!
Зростають між земними горами
Сади любові і краси…
Встає за обрієм примарами
Ілюзій віковічна мла,
Та правда дивними стожарами
У власнім серці розцвіла…
І прагнучи у хащу зоряну,
Не щезне дума хай свята
Про ниву батьківську незорану,
Де треба сіяти жита.
Так просто все — і сили множаться,
І крила в просторі несуть,
Та серце все-таки тривожиться —
Чи в істину проляже путь?
Не забувай колиски давньої.
Не забувай старих могил,
Де таїна дороги славної.
Де джерело одвічних сил!..