Із циклу «Пісня Небесних Лебедів»
Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,
(В цілім світі широкім відомо його ремесло).
Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги
І урочий Світанок призначили — вельми таємне число.
Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!
Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі.
Тим царям захотілось для тюремної брами обнову.
Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.
І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,
Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.
І згасає талант. І лягають на плечі століття.
Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.
Небо все ще чекає і надіється знову і знову,
Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —
Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова
І урочий Світанок уже осідлав чарівного коня.