Звідкіля ці вічні "утопії", де їхнє джерело?
Звідки польоти в снах, зустрічі з немислимими істотами, видіння інших планет, де люди ще не були, контакти з новими сферами буття, знання мови, якою особа не розмовляє, і безліч, безліч дивовижних реліктових здатностей, можливостей?
Гіпотеза: ми — нащадки гармонійного життя, яке потерпіло катастрофу. Ця біосфера — вироджена, хвора. Практично це — агонія титанічного життя. Будь-які спроби самозберегтися — марні. Екологічна "рівновага", що її ми намагаємося утримати вже півтора століття, то "рівновага" смертельної недуги. То — балансування над могилою.
Вихід — рішуче опертя на здорове зерно в Людині. Місія Квітки, дружба з Флорою, повернення до Едему.
Ціолковський був сто разів правий: мудра космічна людина повинна безжально оздоровити Біосферу. Що робити в прийдешньому з паразитами, невиправними хижаками, потворними формами? Їх краще усунути — безболісно, тихо.
А втім… може, навіть у паразитів є в глибинах геномів цікаві програми — пристосування, витривалості тощо. А рантом все це для чогось потрібне грядущій сфері Життя? "Всякої тварі по парі" у Ноєвому Ковчезі хіба дарма збирали? Нам у своєму "ковчезі" теж потрібні всі необхідні компоненти. Хто підкаже — які?.."
Головний Детектив насторожився. Ось воно! Перший знак. Вони вже давно замислили формувати нову біосферу. Для того й захопили з банків Інформаторію геноми рослин і тварин. Треба уважно дослідити — які саме?
***
(Із записів БудякаВіктора)
"…Блискавка зачала Життя.
Це — безсумнівно.
Саме тому ми радіємо грозі. Перун — старший кумир у праслов’ян — пророчий дух народу, який відчував, де істина.
Ми народилися від Блискавиці, ми повернемося до Неї, станемо Нею. Проте що означає — вернутися до Блискавиці? Стати Тишею. Бо Тиша — Мати Блискавиці.
Прадавній еллін Геракліт теж твердить: "Керує всім Блискавиця". І ще: "Грядущий вогонь все обніме, всіх розсудить". А далі — найпрекрасніше: "Все обмінюється на вогонь, а вогонь — на все, як золото — на товари, а товари — на золото".
Чудово! Найвищий еквівалент сущого — вогняна субстанція Буття, а в динаміці, у вияві — Блискавиця розуму, життя, духу, пошуку, любові, повстання, прагнення, руйнації, творення…
Світовий вакуум — втаємничена сфера за "шкаралупою" нашого "яйця" життя. Ми виходимо (висовуємося) в ту сферу, в те жахаюче середовище в штучних шкаралупах (моделях біосфери). Але це марні спроби! Недарма наші зоряні кораблі повертаються назад! Яйце ветхого життя прагне самозберегтися, не "випускає" нас. Нас — не готових! Бо нам суджена трансформація повна, вихід — безпосередній, але вже в Новому Тілі!"
…Холодок прокотився за спиною Речислава. Як вони сформують Нове Тіло? Де? Чи відбувалися експерименти? Якщо так — то коли, де, на якій основі? Чому про це не знали наставники Дитячої Республіки? Далі, далі…
"…Вакуум стане життєвим середовищем. Всеосяжний Лан Життя. Тоді нам не страшна Чорна Діра, падіння в інферно, перенаселеність Планети, проблеми економіки й безліч інших архаїчних дилем. Те, що здавалося пустелею, зацвіте небаченими квітами. О благословенна мить Розлому Земної Шкаралупи!"
"Розлом Шкаралупи" — це ж той самий термін, що його вжив Крон — Голова Координаційної Ради. Світові вчені підійшли до цієї проблеми, а діти перегнали нас. Не приведи, доле, щоб ці перегони стали катастрофічними, — подумав Речислав. — Ага, ось записки Мальви. Пам’ятаю її. Роботяща, тиха, спокійна дівчинка, любила поратися в саду, на грядках. Прагнула стати космоботаніком. Кому вона писала записку? Обмінювалася думками на уроках? їх буквально заполонювала ідея трансформації — вдень і вночі…"
***
(Із записок Мальви)
"…Ми сперечалися про те, чи брати з собою злаки?
Я довго думала про це. Перечитувала все, що можна дістати. Слухала цілі апології хлібу з вуст минулих діячів, мислителів, трударів. Хліб — слово священне. Перед ним ставали на коліна, обожнювали, цілували, коли його шматочок падав на землю. Проте нас не повинні засліплювати такі фетишні забобони. Адже й услід Перунові бігли берегами Дніпра, вигукуючи: "Видибай, Боже!" І на похоронах Сталіна чи інших диктаторів плакали. І злобно захищали стіни віджилих тираній, що залили Планету кров’ю…
Згадаємо історію злака. Замислимося навіть над його етимологією.
Злак — око зла. Зело — зло, сила. Предки знали, відчували могутність зела. Недарма ототожнили його з Кощієм Безсмертним. Одну голову йому зрубаєш — виростає десять. Казкова ідея вегетативного розмноження флори. Смерть Кощія в яйці, яйце в птахові, птах у надрах звіра, звір в ящику (сундуку), сундук під дубом і так далі. Тобто в глибинах біосфери — зерно зела.
Але особливо небезпечний злак. Його таємниця — глибока. Тут десь вузол (Гордіїв вузол?), що ним зав’язано долю світу людей.
Історія переходу від Саду до Поля.
Перше. Людина зупинилася на певному місці. Почала палити ліси під поле. Рити землю. Природні поєднання (біоценози) були розірвані монокультурним вторгненням пашниці.
Друге. Гумус почав виснажуватися. Середовище засмічувалося — ця експонента йде аж до нас. Все інше — навіть урбанізація — дитина злака. Парадоксально, але факт. Навіть поява багатства — а відтак експлуатації — результат нагромадження зерна як запасу контрольованої життєенергії.
Третє. Хліб витіснив широкий спектр вживання плодів, а це збіднило геном поколінь. Жителі Саду були титанами. Жителі Поля зубожіли фізично й психічно.
Четверте. Пашниця змусила створити спеціальне господарство (теж експонента), обрядність, культ хліба (як ідола буття). Практично, Людина стала рабою Хліба, огрубіла, перетворилася в хлопа. (Хлііб — хлооп). Вічне згинання над ріллею сформувало психологію "гречкосія". Тепер ми замінили людей роботами, але психологія "ратая" незмінна!
Можливо, в давнину відбулася диверсія супроти еволюції Людини. Монокультурне господарство зруйнувало Землю як Єдиний Організм, спотворило психотип мислячої істоти, змусило її тисячоліттями знемагати у марній круговерті "самопрокорму".
Давні легенди — прекрасний взірець для нас: Едем — чудовий Сад, де Людина жила серед краси й гармонії Природи, як правдивий друг Зоряного Урана. Знехтували Едем — змушені були поневірятися й страждати "в ноті лиця".
Тому я категорично за те, щоб на Новій Землі уникнути монокультури. Хочу жити, діяти, творити у буйному Правічному Саду, де кожна билинка, кожне деревце буде повноправне, суверенне, повноцвітне…"
— Де ж були ми, дорослі, — гірко прошепотів Речислав. — Які чудові мислі, задуми! Ми прагнули нагромадження "харчу", ми підганяли самі себе: більше, глибше, смачніше, забезпечешше! А діти сказали просто й вирішально: вернути Едем! Для них це не легенда, не казка, а — проект для реконструкції того, що втрачено пращурами…
"…Злак зробив те у флорі, що людина серед фауни. Узурпація права всіх інших чинників свого роду. Це мутаційне переродження тканини живого — і в тваринному світі, і в рослинному.
Ліси, луки, степи — все відступає перед походом злака. Гумус умирає. Розмаїття трав, рослин Природи вважалося "шкідливим". Ігнорувалося те, що всі ці "сміттєві бур’яни" грають вкрай необхідну роль в Містерії Життя. Замість живих бур’янів ЗемліМатері "подарували" хмари гербіцидів, пестицидів та інших отрутохімікатів…
Та що про це говорити! Всі ми впродовж віків були полоненими страшних стереотипів. Навіть такі гіганти, як Гете. Сліпий Фауст стоїть поруч з Мефістофелем, лемури копають для нього могилу, а йому здається, що це проводять канал для води, що він керує творчою працею для блага людей!
Яка насмішка — Фауста девіз:
"Лиш той достойний волі, хто щодня
Іде за неї в бій!"
Химерний біс
Тебе морочить. І твоя бридня —
Лише данина вічній сліпоті…
Покинь чортів, покинь своїх богів,
Бо волю осягають лише ті,
Хто в цій тюрмі нічого не хотів!
Ось так! Покиньмо все, що заплутувало нас в павутину! А ти як гадаєш?.."
Мальва когось запитує. Певно, це був обмін думками просто на бігу — під час уроків, при експериментах, в саду, на прогулянці. Діти не втрачали жодної миті, думка про Нову Еволюцію не покидала їх ні вдень, ані вночі. А ми — дорослі — продовжували нагромаджувати Вавілонську Вежу ветхої цивілізації. Найбільше, на що спромоглися, — ліквідувати армії, мілітарних монстрів, проте загнали хворобу всередину. Косметика, косметика — ось що таке паша "космічна" цивілізація! "Поваплені труни", як влучно зауважувала древня мудрість. "Зони Альтернативи" створили в багатьох країнах, проте експерименти по формуванню гармонійної природи зайшли в глухий кут: прагматичний соціум розмиває всі зусилля ентузіастів, рептилії минулого протистояння в ноосфері гарчать. Ясна річ, діти чутливо реагують на інерцію батьків, вони жадають нового народження. Але де, як, на якому ґрунті втікачі планують побудувати основу іншого буття? Адже вони зрілі душі, не могли ж вони стрибнути просто так, в ніщо!
Зажди, зажди. Ось щоденник Ломикаменя. Цей хлопчина один з лідерів дитячої групи. Записи сновидінь. Хм, цікаво. Можливо, він у снах шукав небувалих формул. Такий напрямок розвивають навіть дорослі дослідники — психодеміурги. Гм… У сні — розмова з Ціолковським…
"…Ідеї Ціолковського про "вогняне людство" дуже схвилювали мене, я вже кілька років мрію торкнутися до механізму трансформації, що дозволив би людині "вискочити" з тілесного скафандра і полетіти. Правда, мрійник з Калуги вважає, що це — справа мільярдів літ еволюції. Я не згоден з ним! Метелик уже тріпоче крильцями в нашому єстві, якщо ми жадаємо польоту!..
І ось… нині приснилося мені, що я приїхав до Калуги, знайшов дім Ціолковського. Старий учений такий, як ми його звикли бачити на портретах, може, трішечки молодший. Правда, розмовляє без слухової труби, чує прекрасно. Спочатку ми захопилися розмовою про польоти, але він рішуче зауважив, що польоти — не головне, що це лише вихід у нове середовище, де здійснюватиметься найважливіше завдання — трансформація психіки. Записую весь діалог, як він мені запам’ятався.
Ціолковський:
— Потрібна нова площина дії й розуміння. Грандіозний обрій мислення й бачення. Наші ноги в болоті ветхих уявлень, псевдонаукових штампів. Звільніть людину від грубої їжі, буржуазного мислення, дайте їй можливість жити лише радістю пізнання, і негайно ж почнеться метаморфоз. З’являться небувалі можливості. Відкриється стежка для переходу в нові енергостани. Правда, для цього треба підґрунтя — психологічне й технічне. Ви маєте його? Я ось б’юся, б’юся роками, а довкола — нерозуміння, байдужість…
— Ми мріємо про альтернативні пошуки, — сказав я. — Як капітан Немо з роману Жуля Верна. У нас є лабораторії, є необхідні знання.
Ціолковський (усміхаючись):
— Тоді спробуйте! Я теж інколи божевільно мрію. Але що під силу одинаку? У вас є товариші, котрі здатні божевільно мислити?
— Є! Нас багато.
— Чудово. Відкиньте всі штампи думки, уявлень минулих віків, подивіться на природу вільним оком. Речовина, матерія — пластична. Вона відповідає на запит: які зерна в неї сієш — такі вона вирощує. Проте чи вміємо ми як слід її запитувати? Полон "очевидності" страшний, юначе. Згадайте ідею Птолемея про кружляння Сонця і зірок довкола Землі. Тисячоліттями ця "очевидність" задовольняла сплячі уми. Окремі мислителі догадувалися про істину, але потреби в їхній прозорливості не було. Навіть коли Копернік обґрунтував геліоцентризм — люди не поспішали прийняти його. Смерть Джордано, ганьба Галілея… А що вже казати про глибші ідеї? Наприклад, взяти ідею кореляції мікросвіту й макросвіту, тотожність найменшого і найбільшого…
— Як? — підхопився я. — Як ви сказали?
— Ого! — засміявся Ціолковський — Яка це муха вас вкусила? Зацікавила ідея?
— Наша група давно вже міркує над цією проблемою. Весь час нуртує, нуртує думка про те, що десь мале й велике змикаються…
— Скрізь! — твердо мовив Ціолковський. — В кожній цяточці… Пам’ятаєте прадавній символ герметизму — змій кусає себе за хвоста?
— Я розумію це так: у кожній цяточці матерії, у ядрі кожного атома — зосереджена сила всього Космосу…
— Глибоко дивитеся, — схвально кивнув Ціолковський. — Мої висновки теж такі. Тому кожен атом і вічний, безсмертний, що він — весь Космос. Вся штука в тім, як знайти перехід, точку інверсії. Це ніби шлюз — уявляєте? Над нами нависає грандіозне енергосховище — Всесвіт з його міріадами ярих, вируючих світів. Кожна елементарна частка — двері, отвір, канал до цього сховища. Зумійте відкрити двері, шлюз — і потече Енергія Всесвіту!
Якесь осяяння потрясло мене, і я захоплено загаласував, танцюючи довкола ученого:
— Чудово! Чудово, Костянтине Едуардовичу! Ви — геній!
— Киньте, — спохмурнів Ціолковський. — Вже тисячі літ тому мудреці знали це. Може, колись навіть користувалися. Та чи готове людство тепер користуватися такою силою? Навіть ви — чи готові? Чи дозріли? Сумніваюся!
— Правда ваша, — знітився я. — Навіть двадцять перший вік ще не вижив звірячості. Але духовна революція змете павутину минулого, нове покоління готується до таких змін. І тоді ми з вами…
— Ну я, молодий чоловіче, не доживу, — усміхнувся Ціолковський, і ласкаві зморшки запромінилися біля його очей. — Хіба що в іншому тілі? А вам… вам бажаю успіху! І вашим товаришам! Дерзайте, крилаті душі! Чим чорт не жартує… Хехе!.."
Прочитавши запис сновидіння, Речислав аж засміявся від задоволення. Ну й молодці! Яка пластичність думки! Як вільно вони мандрують над віками! І стан бадьорості, і стан сну — для них праця, поле діяльності. Це справді нові люди! Мій синочку, треба було тобі потужніше стукати в мою консервативну душу, може, я б своєчасно збагнув ваші прагнення? А тепер хто скаже — чи є можливість зупинити катастрофу?
Далі… Пам’ятний комп’ютер. Нотатки роздумів. Інтимні міркування. Очевидно, тези для колективних дискусій. Послухаємо…
***
(З роздумів Терена)
"…Всесвітня симфонія — така місія Людини. Стати композитором, художником, поетом Космічного Буття. Людині Природа передала в руки всі конструктивні, всі Логоси і матеріали буттєвості, отже, все залежить від того, чи мисляча істота збагне це своє призначення. Адже творимо шедеври з каменю, глини, шкла, черепків, звуків, буденних слів мови? Чому ж не користатися огненними матеріалами творення — живими істотами, планетами, хмарами, сонцями, духовними сутностями, історичними реаліями, краєвидами, мріями? Це ж така основа, що соромно зволікати з творенням радісної Світової Симфонії, про яку мріяв Тичина в "Сонячних кларнетах", про яку говорили ще Піфагор і Учитель Нового Завіту: "Іду, щоб приготувати місце для вас…"
Радість, радість у серці! Мати Природа чекає нас у безмірі світів. Де ми зупинимося? Де закладемо підвалину нової Хати? Птах в польоті побачить, де суджена місцина! Основне — зміцнити крила! Тому — експеримент, тренування. Раведа, прадавня формула волі, виведи нас з полону буденності, дай свято вічного екстазу!.."
Раведа? Знання Сонця. Речислав прикрив долонею втомлені очі. Цілий світ унікальних, альтернативних термінів. Крон має слушність, треба збирати Світовий Форум, бо Планетарне Яйце
тріщить від удару духовних молотів. Раведа! Щось він чув про цей метод безпосереднього контакту з субстанційною основою буття. Та ось воно…
***
(Із щоденника БудякаВіктора)
"…Прагнучий до пробудження — радість Тобі!
Ось Тобі моя рука й серце. Ходімо разом по стежині Преображення. Веда знову повернулася на Землю. Радіймо!
З цієї миті спільно творимо Раведу — веду саморозкриття й любові.
Ра — правічний символ Променя. Ра — корінь вічної радості. Ра — джерело буття. Ра — сутність кожного "Я" — від метелика до богоподібних істот Космосу й Теосу. Ра — незрима благодать далеких світів. Ра — вічне Єсьм. Ра — Велика Мати світу, котра народжує все існуюче і приймає в Лоно все, що повертається з мандрів додому.
Тому, коли промовлено заповітне слово РА, — сміливо ступайте, бо настав день вашого народження.
Стань стрілою непереможного Ра!
Хто зупинить Тебе, коли все видиме й невидиме — лише тіні Твоєї невмирущої сутності?
Стань подихом Ра, думкою Ра, рухом Ра, чуттям Ра, любов’ю Ра, повстанням Ра, мовчанням Ра!
Ось передумова Раведи.
Деградація, розпад, ненависть, антагонізм, протистояння, ворожнеча, дискретність, обман, містифікація — всі ці якості породжені в світі відносності та ілюзії, тому одвернися від них, намічаючи для себе путь пошуку.
Корінь Світу — радісний і оптимістичний.
Радість — вічний ентузіазм — є сутністю творящого Духа. Це і є критерій Раведи.
Безліч концепцій має Людина. Безліч цілей та програм. Всі вони обіцяли смисл і свободу, проте смисл обертався в безглуздя, а свобода — в рабство.
Слухай, Прагнучий до звільнення, голос Раведи!
Свободу і сенс буття принесе Тобі лише Радість — Мати Світу, котра вічно дарує й вічно закликає. Та, яка запалює зірки й очі новонароджених, творить квіти та веселки в небі. Вона заперечує сумніви, злобу, згасання, руїну, жадність, страх, рабство, заздрість, насилля. Бо що вони можуть — ці діти Мороку?
Ти шукаєш за морями, за горами, в печерах, за далекими зірками, в надприродних сферах радість свою. А вона — в серці Твоїм! Це — чарівна Радісна Істота, вічна й прекрасна, існуюча ще до народження цього світу. Тільки Ти полонив її тінями облудного видіння, убив тілесністю, захопив потворною рікою псевдопотреб. Віднині — руйнуй темницю, де знемагає Дух! Час Каїна — убивці світлого Брата — минув!
Глянь довкола: все створено Тобою — хмари, ідоли, боги, учення, науки, кораблі, прилади, картини, пісні, казки і пророцтва! Навіщо ж Ти віддаєш на протязі віків власну потугу тіням ілюзорного світу, що зіткали для Тебе зловісну постать Узурпатора — космічне Опудало, котре засіло біля Джерела Життя і отруїло Радість?!
І зорі, й дерева, і птахи та метелики — це теж Ти, це — неусвідомлена многоликість Твоєї власної душі та серця. Ти оглядаєш власне багатство Зоряного Світу зі страхом і трепетом, поміщаючи там, серед далеких світил, — самоцвітів Духу — богів або химерних пришельців.
Настала пора відкинути відчужені концепції буття і обняти зоряний простір власної душі.
Ось головна суть Раведи, що лягає в основу звільнення.
Самоусвідомлення "Я" — в Центрі Космосу і Теосу, які творять вічно. "Я" — Зерно Вічності, що розкривається, здійснюється, стає світами та еволюціями, відповідно до власних творящих зусиль. Всесвіт є наше творення, сукупне творення Світової Вітальності. Тому всі зовнішні моделі Всесвіту, в яких Людина загублена в океані галактик та богів, — брехливі. Вони знесилюють дух Людини, віддаючи її потугу вигаданим духовним упирам псевдорелігії чи псевдонауки.
Це — духовне самогубство.
Що ж належить здійснити?
Розірвати щупальці ілюзії, прокинутися! Вирвати отруйне жало Змія, що причаївся у Лотосі Буття.
Ми — принци Небесного Царства, а користуємося крихтами зовнішнього світу, нав’язаного нам. Ми — діти Всемогутнього Духа! Навіщо ж нам речі та явища примарного буття, зітканого з нашої ж могутності? Навіщо тяжка праця заради нікчемних іграшок комфорту або насичення?
Ми згодилися прийняти образ істоти, віддзеркаленої у водах Мороку, ми добровільно стали рабами володаря цього магічного дзеркала.
Повністю прокинувшись, повністю збагнувши свою невичерпність, ми відмовимося від світу зовнішнього, відчуженого, а точніше — обнімемо його своєю любов’ю й радістю, бо будемо мати життя самодостатнє, Життя в Собі.
Нам належить розвіяти безліч фікцій та брехливих ідей, що зіткали нашу тілесність і дух функціонального життя.
Пам’ятай, Прагнучий до пробудження: Істина — це Радість! Ані містика, ні тисячолітні молитви, ні соціологічні кровопускання та фікції, ні агресивні протистояння, ні прагнення до далеких планет або потойбічних світів, ні йогічне стояння на голові, ні комфортабельні машини чи будівлі, ні вишукана їжа, ні влада й слава, ні суперечки про права або пріоритети — все це і безліч інших словесних цяцьок не дадуть Тобі радості, бо Радість — це Ти сам!
Настає наш Світанок. Приступимо до творення Веди Радості.
Передбачається потужний прорив у власну сутність, зняття образних, чуттєвих, мисленних, фізичних, семантичних (словесних, смислових) та інших ланцюгів.
Раведа має багато віток, що складають вінок природних йог, близьких і приємних кожній живій душі.
Проводячи експерименти для трансмутації тілесності, користуйтеся комплексно дарунками всіх вед — Веди Сонця, Зоряної Веди, Водної Веди, Грозової Веди, Повітряної Веди, Вогняної Веди, Квіткової Веди, Веди Любові, Веди Краси, Веди Мовчання. Всі вони разом складають Веду Радості — Раведу.
Зберіться в дорогу. З Тобою, Друже, рушають вірні товариші, які вирішили об’єднаними зусиллями розірвати ланцюги ілюзії. Почніть експеримент біля витоку ріки, прямуючи за потоком води, що дала вам в цьому житті основу для прояву Життя.
Оголіться. Будьте відкриті для Сонця, Зірок, Вітрів, Гроз, для Дощу, Ріки, для шепоту листя, краси квіток і співу пташок.
Пам’ятайте — ви звільняєте Радісну Істоту, свою істинну сутність.
Весь експеримент — без їжі. Вам не потрібна плоть інших істот, бо ви маєте Життя в Собі. Окрім того, ви починаєте харчуватися радістю спілкування з Душею Світу а це і є ваша Душа.
Ви забуваєте імена, звичаї, традиції, функції, програми. Птахи, Дерева, хмари, квіти, зірки, звірі та ріка — уже не щось відчужене, а Ти Сам, продовження Твого власного єства.
Відкрийте душу для єдності, для дива, для радості, для таємниці. Ви пробиваєте стіну Лабіринту, що оточив світ. Прийміть на себе вселенську відповідальність — лише такою потугою пройдете!
Відкиньте традиційні пози непорушності. Ви — рух і тріпотіння Вогню! Зовні — невпинний політ, всередині — всеобіймаюча мисль. Від радісного танцю на березі ріки — до польоту духу понад часом і простором. Вам не потрібно відкривати якісь містичні "центри": ви — Єдине Око Безміру, язик Радісного Полум’я, всеохоплююча думка, всепроникаючий екстаз!
Вночі — не спати! Над вами — міріади світил Всесвіту. Біжіть під зорями, замріть під зорями, приймайте найтонший астрохімізм Космосу, вплітаючи себе у золоті промені світоносного океану.
На світанку — зустрічайте Сонце, як Серце Світу, котре б’ється у ваших грудях. Єдність і Цілість! Разом з соняшниками поверніть пелюстки душі до Небесної Зіниці. Водна Веда близька кожній істоті. Вода — це Вогонь, що прийняв жертву обмеженого буття і зіткав нашу плоть. Любіте воду, пливіть у ній, пийте її, обмивайтеся нею. Не ховайтеся від дощів та злив, з’єднайте себе з потоками небесної ріки.
Цілюща і звільняюча Грозова Веда.
Не жахайтеся громових стріл — блискавиць. Зупиніться під гнівним і натхненним куполом громохкого неба — це гуркоче простір вашої душі. Радуйтесь і прийміть ті вогні в серце! Вони прискорять пробудження Радісної Істоти!
Веда Повітря кличе до Вселенського Дихання і польоту Дихайте не лише легенями, вдихайте і видихайте весь світ, всю Безмежність.
Веда Квітки. Рослини відкривають нам таємницю Світла, що зіткало чарівний Плащ Матері Світу — Плащ Життя Відкрийте душу назустріч душам зеленого царства, станьте Однією Душею.
А коли дуже втомитеся від прагнення й бігу, відпочиньте серед квітів і трав, під вітами дерев; ви станете візерунком у зеленій тканині Сонця.
Спочивайте лише вдень. Розірвіть ритм приреченості, що заглиблює в гіпнотичний сон цілу півкулю Землі. Вночі заміщайте Сонце для дрімаючої Планети, генеруйте радість сплячим серцям.
Не соромтеся повернутися до дитинства, бо Дитя — прообраз Радісної Істоти. Щоденно лазьте по деревах, дайте побавитися вашій фізичній тварині.
Ембріон вашої душі несе міріади сутностей, котрим ви давали буття: риб, земноводних, рептилій, птахів, ссавців, — дайте ж радість і свободу тим, хто створив для нас піраміду Життя, хто згодився бути страждаючою твариною, щоб у мороці тілесного лабіринту спалахнула творяща самосвідомість Людини.
Наша плоть — не посудина гріха, як твердили древні аскети, а Ноїв Ковчег, що пливе по водах хаосу до Нового Світу, несучи зерна Вселенського Життя. Бережіть ті зерна для Альтернативної Еволюції, для грядущих чаклунських урожаїв.
Полюбіте Веду Вогню. Дивовижна мільйоннолітня Веда. Вона заворожує дітей і тварин, дорослих і юних, дарує радість і кличе до Таємниці, руйнує і сотворює.
Щоденно, проводячи експеримент, запалюйте кільцевий вогонь, приймайте всередині полум’яного кола вогняне купання, беззастережно віддаючись стихії вічного руху. Вогонь потужно відкриває лабіринти тіньових структур єства і звільняє джерела внутрішньої енергії.
Веда Любові й Веда Краси — ваші нерозлучні супутники кожної миті. Даруйте любов всьому сущому — грозам, небу, квітам, звукам, мовчанню. Ні від чого не ховатися, не захищатися. Відсутність будь-яких плівок між вами і Всесвітом.
Веда Мовчання дасть завершення всім починанням. Від любові окремої до всеохоплюючої, від руху зовнішнього, функціонального — до динаміки Духу, від слова, мислі, образу, явища — до таємничої Тиші, до несказанної Суті. Все це прийде до вас — неодмінно!
Пливучи у воді — будьте рибою. Стрибаючи з дерева — станьте птахом. Левітуйте, відчувайте себе невагомими, всюдиіснуючими, будьте присутні в будь-якій ділянці світу, де ви повинні діяти, зливайтеся з сутностями повітря, простору, часу, речовини, енергії.
Милуючись хмарами, станьте як вони — міняйтесь легко й пластично, звільняйтесь у свідомості від ланцюгів форми.
Під грозою станьте блискавицею. Під Сонцем генеруйте світло, станьте його хвилями. Серед вогню — станьте вогнем. Летіте на його крилах, в потоці золотих іскор у небо. Під зорями — розчиніться у вічності, обніміть Всесвіт, як Світозарне Древо Життя
Проведіть експеримент вибухоподібно, ніби ви пробиваєте шкаралупу Космічного Яйця, яке закриває від нас суджений простір нового народження. Не слухайте голосу втоми чи сумніву. Гарчання нижчого єства лякатиме вас, але не бійтеся!
Що відбудеться?
Ви самі це побачите. Ми прорвемося в Країну Свободи, в Материнський Простір власної душі, в Світонію, ми допоможемо всій сфері Життя ввійти туди…
Радуйтесь, радуйтесь, радуйтесь! Світлоликий Ра повертається!.."
Ух ти! Ураган божевілля! Якби ще кілька днів тому, я б не міг дочитати такого опусу до кінця. А тепер — ясно, що у кожної вікової групи людей… ба навіть у кожної істоти — своя логіка, свій вектор поступу… і навіть сенсу буття. Чи можемо ми нав’язувати свої передумови принципово іншій свідомості?
Ця Раведа — квінтесенція ідеї, що повела дітей у безодню невідомості. Повне заперечення відчуженого, формного світу. Ствердження того, що в Людині зосереджена творяща динаміка самого Космосу. Власне, це те, про що весь час говорив мій Будяк. Формувати новий гнозис, нове пізнання на підвалині внутрішнього. Але чи експериментували вони, наші діти? Якщо так, то чому ніхто з наставників не знав, не контролював? Ось ще записки Будяка… Тактак… Саме про це…
"Вагалися, чи повідомити Координаційну Раду педагогів. Вирішили — не слід. Дадуть спостерігача, контролера. Це одразу зіпсує чистоту експерименту. Потрібна повна відвертість, повне довір’я, узгодженість, щирість. Чуже око збоку — прощай, результат!
…Почали від Білухи, де від крижаного громаддя зачинається потік Катуні. Гора ніби космічний дзвін. Ми довго милувалися її спокоєм, величністю. Ніби прохали у неї благословення.
Роздяглися. Вбрання передали другові, котрий вертається магнетоном до Дитячої Республіки. Попрощалися. За кілька хвилин починаємо свій біг, свій чаклунський експеримент. Хвилюємося, але віримо. Останній запис. Ці аркушики теж залишаю в кишені куртки…"
"…А де ж результати? — здивувався Речислав. — Чому Будяк не залишив спогади про хід експерименту? Чи вони добули бодай щось певне?.. Ага… ось натяки…"
"…Що ж ми маємо? Негусто…
Беладона і Кульбаба досягли перших ступенів левітації, піднімалися над вогняним кільцем до десяти метрів. Інколи не втримувалися, падали. Чому?
Дуб і Ломикамінь продемонстрували достатню потужність телекінезу.
Секвойя почула голоси трав, квітів, дерев. Я розмовляв з полум’ям. А якщо це — самогіпноз? Якщо просто контакт з резервними силами єства?
Терен оволодів часовими флуктуаціями: па кілька секунд зникав з поля зору, знову виникав.
Лілея ходила по воді. Мальва танцювала на розпеченому камінні. Температура біля шестисот…
Проте все це — мізерія. Відомо, що групи йогічних ентузіастів давно вже досягають незмірно більшого…
Що добре? Всі витримали п’ятдесятиденний піст. Сили не втратили. Відчулося, що тіло засвоює енергію Всесвіту. Разом з тим в с і відчули, що Планетарна Ноосфера гальмує експеримент. Таке враження, що ми борсаємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує ентузіаста, котрий починає чистити свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є спільне. Тоді що ж? На часі — наш давній план. Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.
Треба шукати. Думати.
Ех, якби дорослі… Дарма, дарма!.."
Головний Детектив відсунув записи, кристалофони, мінікомп’ютери. Спочити, бодай годинку. Голова розколюється від думок. Треба зосередитися, зібрати докупи все, що пощастило вивудити. Ясно лише одне — тут, на Планеті, вони відчули опір не лише людської ноосфери, а й структури самої природи. Отже, втеча — продовження експерименту Раведи в космічному масштабі. Справді, проблемою має зайнятися вся наукова думка Землі.
Спочити. Кілька хвилин спочити. Може, в сні щось путнє проклюнеться.
ГЕРОЇ ЧИ ЗЛОЧИНЦІ?
Спортивний амфітеатр у долині Аккему заповнювався експансивними підлітками — дівчатками й хлопцями. Речислав просив, щоб до нього прийшли лідери груп, але зустрічі зажадали всі жителі Дитячої Республіки — від найменших до найстарших. "Що ж, тим краще, — додумалося Головному Детективу, — поміж кількома тисячами юних душ знайдуться такі, котрі щось відають про конкретну локалізацію задуму втікачів: де, що і як".
Він зворушено дивився на живі потоки, що розтікалися довкола арени, а в свідомості все ще карбувалися болісні рядки з останніх нотаток ВіктораБудяка, прочитаних Речиславом вночі:
"Мою мисль, моє земне "Я" ткало життя. В кожне слово ввійшов струмінь дії, почуття й розуму. Кожен звук, слово викликає нескінченні асоціації, формує східці.
Східці? До чого? Куди?
О, якби то були Дедалові крила, що виводять з лабіринту страшного Мінотавра!
О, якби то було прагнення Ікара, щоб ринутися до Сонця!
І якби то була безстрашність Геракла, щоб спуститися в пекло Аїда і загнуздати страшного Цербера, а потім вийти під сяйво вічнопломенистого Геліоса!.."
Кінець першої книги
1979–1993 рр.