— Постарайся… скоріше, Урчик, — майже нечутно озвалася жінка. — Там біля них… в пляшках… УП.
— Я знаю, — заспокоїв УР. — Я бачив. Так робив капітан.
— Вірно, Урчик… Дякую тобі… Все інше… прочитай… Поспішай, друже…
Марія звелася на ноги, намацала керівний пульт, ввімкнула зв’язок. Тихо скомандувала:
— Ізолятор. Палату дев’ять…
У каюту ввірвався пронизливий крик дітей. На екрані з’явилося зображення широкого ліжка. На ньому звивалися два маленькі тільця новонароджених, сповитих у білі пелюшки. Вони галасували, вимагаючи їжі, жалібно кривилися, не відчуваючи біля себе теплого тіла матері. Марія судорожно піднялася, впираючись ру-ками в пульт, сльози відчаю зросили її обличчя.
— Зараз… я зараз, маленькі мої… я прийду… Вона ступила до дверей, забувши про все на світі. Крик ді-тей, їхній жалібний поклик владно ввірвався в материнське серце, потягнув її до синів.
— Маріє! Не можна, — попередив УР.
Вона не чула слів автомата. Добралася до дверей, простягла руки і впала ниць на порозі. На неї покотилася звідусіль зоряна безодня, заколисала і поглинула у своє безмежне лоно…
II
УР кілька хвилин дивився червоними очима на тіло жінки. Потім пролунав його дзвінкий голос:
— Маріє! Чому ви не рухаєтесь?
Жінка не відповідала. Вогники автомата тривожно замиготіли. Він сказав сам собі:
— Марія перестала існувати.
Подумавши, додав:
— Треба поспішати.
Він притягнув до себе руками-маніпуляторами прибиральну машину і уважно оглянув її, аналізуючи конструкцію. Потім впевнено розібрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши під-ставку з ногами-коліщатами. УР довго розглядав рухову частину механізму, вивчав систему моторчиків, реле і живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввімкнути підставку до своєї системи, щоб перетворювати імпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.
УР згадав про маленьких людей. Він підняв руку-маніпулятор, ввімкнув систему зв’язку і попросив ке-руючого робота дати ізолятор, палату номер дев’ять.
Діти знемагали від крику. УР швидко виключив зв’язок, промовив:
— Їхня система потребує енергії. Маленькі люди вимагають живлення. УР зробить все, що необхідно, і прийде до них.
Він підсунувся до інструментальної шафи, відчинив її, знайшов там витки проводів, інструменти, якими користувався капітан. УР подумав, розшукав у своїй пам’яті інформацію про прийом роботи, яку треба викона-ти. Згадавши все, він хутко почав перебудову підставки. Коли проводи з’єднали руховий вузол "кінцівок" з енергетичним центром автомата, він, піднявшись на руках-маніпуляторах, "сів" на підставку. Наклавши з боків кілька пластинок, УР з’єднав себе з ногами-коліщатами.
— Здається, все, — сказав він, посилаючи в систему руху імпульс-бажання.
Коліщата закрутились. УР швидко помчав до дверей, вдарився об поріг. Сказав:
— Не треба поспішати. УР ще не звик. Необхідне тренування, накопичення досвіду.
Подумавши, УР промовив:
— А тепер — в ізолятор.
Він підкотився до дверей, де лежала Марія. Спрямувавши на неї приймачі радіації, УР відзначив високу активність випромінювання тіла. Він обережно охопив Марію руками, відтягнув її вбік. Подивився на неї, по-думав про те, що треба дослідити її тіло, а також тіла інших космонавтів. Але це потім, після відвідин ізолятора.
УР минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе невидимими променями локації. Нарешті він підкотився до круглого люка ізолятора і підняв руку, щоб натиснути кнопку. Потім згадав, що заражений радіа-цією. Він вернувся назад, зайшов у лабораторний відсік і ввімкнув аналізаторну установку. Його поверхня справді була радіоактивною. УР увімкнув дезинфенційний пристрій, прийняв потужний газовий душ. Після цього він, вже не вагаючись, увійшов до ізолятора.
Ось і палата № 9. УР відчинив двері. Пронизливі крики маленьких космонавтів оглушили його. УР мит-тю зменшив потужність сприймання звуку, сказав:
— Маленькі люди ще не вміють контролювати витрату своєї енергії. Я згодом навчу їх.
Він підкотився до широкого ліжка, заглянув у нього. Обличчя дітей — маленькі, зморщені — були багровими від натуги. УР поглянув навколо. Рядом із ліжком стояв стілець, а на ньому — два флакони з червоними м’якими наконечниками. УР взяв один флакон, прочитав: УП.
— Марія сказала, що їм треба давати УП, — згадав автомат.
Він сунув м’який наконечник у рот одній дитині, потім другій. Немовлята миттю замовкли, смокчучи приємний напій. Тільки інколи, в паузах між смоктанням, вони ще жалібно схлипували, ніби жаліючись на те, що їх так довго змусили кричати.
УР дивився на них, спокійно мигаючи червоними очима. Він чекав, поки маленькі люди вип’ють усю поживну рідину. Незабаром флакони спорожніли. Але немовлята продовжували смоктати м’які наконечники.
— Рухи по інерції, — вирішив автомат. — Але Марія сказала, що робота буде подвійна. Забезпечувати їх енергією і прибирати.
УР оглянув постіль. Вона була чиста. Але ж Марія даремно б не говорила, подумав УР. Він швиденько розв’язав пелюшку і відзначив, що маленька людина справді не зовсім чиста. Немовля закричало, відчувши дотик металевих рук. УР знайшов поряд із ліжком чисті пелюшки, закрутив у них дитину. Те ж саме він зробив і з другим маленьким космонавтом.
Після цього діти швидко заснули. УР поглянув на них, сказав:
— Їхня система забезпечена енергією. Тепер настав час засвоєння. УР повинен оглянути капітана і кос-монавтів.
Прямуючи до керівної каюти, він зупинився над тілом Марії, згадав, що знав, про людину і її будову. Він знав дуже мало — тільки те, що стосувалося його взаємин із космонавтами. Тоді УР ввімкнувся в систему біб-ліотеки зорельота, знайшов розділ: "ЛЮДИНА". За кілька хвилин він оббіг електронним променем колосальну інформацію. УР звернув увагу на серію повідомлень про відновлення функцій життя в тілах людей, вражених радіацією. Для цього треба помістити їх, обеззаразивши перед тим, у оточені магнітним полем камери з низь-кою температурою. УР згадав, що такі камери на кораблі є. Він вирішив повторити досвід тих людей, що вже робили так.
Автомат попрямував до кают-компанії, оглянув кожного космонавта. Довго стояв над тілом капітана. Йому здавалося дивним, що капітан мовчить і не рухається. Він був завжди таким рухливим. Він багато гово-рив з УРом. УР з готовністю допомагав капітанові в його розрахунках, миттю знаходячи у своїх електронних надрах все, що було необхідно. А тепер — капітан непорушний. Його система зіпсована. Отже, до роботи.
Робот із допомогою прибиральних машин нейтралізував залишки радіації на предметах і стінах корабля, а потім підняв тіло капітана і покотився до ізоляційних камер…
III
Тіла всіх космонавтів були обеззаражені і розміщені в камери з низькою температурою. Після цього УР знову відвідав немовлят. Він знайшов праворуч від ліжка великий балон із рідиною УП. УР націдив їжі у фла-кони, знову натягнув на них м’які наконечники і дав дітям. Наситившись, немовлята заснули.
УР повернувся до керівної каюти, довго стояв біля пульта управління і згадував усе, що стосувалося зо-рельота "Серце" і його завдання.
— Марія казала, що треба повернутися на Землю, — промовив УР. — А. моя інформація говорить про те, що зореліт повернеться до Землі тільки тоді, коли виконає завдання: дослідження планетної системи зірки Еп-сілон Ерідана. Це завдання Космічної Ради Землі. Його треба виконати. А потім я поверну корабель назад. От-же, буде виконано два завдання — Космічної Ради і Марії.
Розв’язавши, таким чином, складне завдання, УР перевірив усі контрольні автомати керування, їхні дані. Корабель летів правильним курсом.
УР знову задумався про мету експедиції. Він перебрав інформацію свого мозку, але в ній не виявилося завдання досліджувати планету. Очевидно, цим повинні були займатися самі космонавти. Але вони не діють, вони непорушні. Тоді хто ж виконає завдання?
УР довго не міг вирішити проблеми. Нарешті, ланцюжок співставлень привів його до думки, що немовлята, яких він годує, в майбутньому стануть дорослими космонавтами.
— Маленькі люди наберуться досвіду, — сказав УР. — Вони познайомляться з інформацією і виконають завдання.
Після цього УР заспокоївся. Він знав, що зробив усе, що міг.
IV
Минали дні. Місяці. Роки.
УР повністю оволодів обов’язками няньки. Він годував дітей, купав їх і навіть прав пелюшки. Всю цю премудрість він вичитав у бібліотеці. Діти росли. Скоро вони вже виросли з пелюшок і почали бігати по палаті. Вони звикли до УРа і навіть гралися з ним. Але автомат не брав участі у їхніх іграх, він лише з подивом відзна-чав, як багато енергії витрачається маленькими людьми для неосмислених рухів.
УР помітив, що вони різні, хоч і дуже схожі. Він відрізняв їх по запаху, по незначній відмінності у зафа-рбленні шкіри, очей, волосся. Того, що був трохи темніший, УР назвав Ікс. Того, що світліший, — Ігрек. Вони запам’ятали свої імена і радісно відгукувалися на них.
На другому році польоту УР збагнув, що маленьких людей треба вчити, що треба вкласти в їхні системи інформацію. Але як? Адже в них інша будова, ніж в УРа, і їм потрібна своя, людська, інформація.
(Продовження на наступній сторінці)