Із циклу «Вірші для Доні»
Небо, як нива,
Зорі, мов зерна,
Радує дивом
Простір химерний…
Що там, в безодні,
Всіяній чудом?
Все, що завгодно,
Стукає в грудях.
Стукає серце
В ребра темниці,
Ніби відерце
В диво-криниці.
Вирватись хоче
В ирій далекий,
В буряні ночі,
В зоряний клекіт.
Так воно й буде.
Так воно й сниться!
Землю розбудить
Казка-зірниця…
1 березня 1984 р.