Із циклу «Вірші для Доні»
Метелик! Летиш ти куди?
Не знаю я слова такого,
Я вдома усюди, завжди,
Для мене всі миті — обнова!
То вічність і мить — то одне,
Бо є, і було, і грядуще
В обіймах тримає мене,
У пестощах промінносущих…
Метелику! Віснику миті!
Чи можна до тебе в політ?
Як станеш із радістю злитий,
Тоді мій відкриється світ…
Бо Радість — то любощі гри,
Без простору, часу і цілі,
Дарунки Святої Гори,
Що світові незрозумілі…
5 травня 1981 р.