— Друзі, не треба! Це не зовсім точно. Не лише я творив установку часу, а все людство. Ми ж стільки говорили, що все в світі взаємозв’язане. В машині часу з’єдналися мрії всіх людей. І не тільки людей Землі, а може, й далеких братів з інших планет, які дивляться на нас, співчувають нам, бажають нам щастя…
— Трохиме Дадовичу! — вибачливо озвався Заграва. — Ви нам сказали про минуле… Але майбутнє…
— Це правильно. Я не розповів, як же людина може мандрувати в майбутнє. В основному теж так. Суб’єктивно.
— Але ж запису майбутнього нема? — заперечив Шум.
— Нема! — підтвердив Гримайло. — Або майже нема.
— Що значить "майже"?
— Нема запису такого, як минулого. Дайте мені відповідь: в жолуді є запис майбутнього дуба, в зерні — запис колоса пшениці і всіх майбутніх колосів?
Шум промовчав.
— Мовчите? От бачите? Майбутній розвиток будь-якої рослини, тварини, явища, речі, події закладено в минулому, в сучасному стані попередніх явищ. Саме буття, розвиток — є не що інше, як розгортання програми, закладеної в світі, вияв потенційного в реальному. Отже, і наше майбутнє, майбутнє людини, країни, Землі, Всесвіту, — це все те, що має розвинутися з нас, що вже таїться, зріє в нас, у наших думах, помислах, у наших звичках, характері, в соціальних передумовах, коротше, в Космосі, який є нашою домівкою, нами самими. Всесвіт — це зерно. Майбутнє його — це ріст того зерна. Людина — це Всесвіт у мініатюрі, ми вже говорили. Отже, потенція її майбутнього, його зерно — це вона сама, її свідомість, її мозок, її глибинна суть, її свобода волі. Наша установка часу знову ж таки лише збуджує потенційну програму, записану в підсвідомості людини, посилює її, приводить у дію, змушує суб’єкта пережити те, що з ним буде в майбутньому або з його далекими нащадками…
— Ви ж говорили, що людина не зможе побувати там, де вона не житиме у майбутньому фізично! — озвався Шум.
— Вона побуває там суб’єктивно. Перед нею розгорнеться запис можливих майбутніх подій, запис, як я вже сказав, її власної свідомості, її мозку, її організму. Людина не буде пасивним спостерігачем грядущого, а відчує себе одним з тих далеких нащадків. Вона навіть забуде про себе, а відчує себе суб’єктивно одним з них. Глибина часу, в який проникне індивід, залежить від його свідомості, від прагнення в майбутнє, від імпульсу психічної енергії. Чим сильніший імпульс, тим ширше розів’ється програма, тим яснішим, грандіознішим здасться майбутнє.
Завтра надвечір мої асистенти привезуть установку. Ночі дискусій минули. Тепер почнуться ночі таємниць і небачених чудес…
Вже давно розійшлися слухачі. Відпочиваючі заснули. А Іван ішов попід шатами дрімучого лісу, знову й знову згадуючи грандіозні ідеї Гримайла, ідею про суть Майбутнього. Батько Майбутнього — закон Причинності, закон причин і наслідків.
Як це здорово! Людина, нація, людство само творить свою долю. Що посієш — те й пожнеш! Той, хто йде дорогою світла, вдосконалення, героїзму, дає чудові плоди для майбутнього.
Нероб, гультяй, розпусник, брехун, деспот не можуть посіяти добрих зерен, а лише насіння чортополоху.
Так, тільки так. Можна деякий час приховувати від ока людей свої виразки, негативні сторони життя, але від еволюції, від майбутнього не приховаєш.
Накопичення негативного не переросте в позитивне. І навпаки. Конденсація позитивного ніколи не залишиться в невідомості, де б вона не відбувалася: в душі людини, в гущі народу, в цілому світі, — вона не зникне, а дасть у сучасному чи майбутньому чудові плоди.
Іван зупинився на високому березі, відчув подих Дніпра, замріявся. Радісна думка буяла в душі, розпирала груди.
Треба брати долю в свої руки, творити її творчим трудом, чесністю, любов’ю, дружбою, незламним прагненням до великого братерства між людьми, між розумними істотами Всесвіту…
З ГЛИБИНИ ЧАСУ
Надвечір до будинку відпочинку під’їхала машина з Києва. З неї обережно вивантажили дивний пристрій — напівпрозору сферу, кілька параболічних антен і багато всяких ящиків. Все це під наглядом Гримайла обережно перенесли на відкритий майданчик.
Заграва познайомився з асистентами Гримайла — Стьопою і Надею. Вони були мовчазними і якимись розгубленими. Може, давалися взнаки, як сказав про це Гримайло, довгі безсонні ночі останніх місяців. А може, вони хвилювалися перед випробуванням установки. Але, дізнавшись, що Іван космонавт, Стьопа трохи розтанув, дещо пояснив, розповів.
Антени призначалися для прийому і трансформування просторової енергії, вірніше, енергії вакууму. Внутрішня енергія піддослідної людини в машині часу вводилася в єдиний потік енергії світу, простору, Космосу. Все інше залежало від мозку, від свідомості, від якості і чистоти записів, які зберігалися в таємничих глибинах організму. Напрям часу — минуле чи майбутнє — теж залежав від індивіда, від його творчого імпульсу.
Багато що Іванові було незрозумілим. А Шум Ананій — той взагалі посміювався, скептично кривив губи, кидав іронічні репліки:
— Чарівний ліхтар для дітей… Фантасмагорія… Побачимо, побачимо… А всетаки, чи є у вас магнітофон? Чи ви покладаєтесь лише на суб’єктивний переказ піддослідного?
— Згодом будемо записувати видіння піддослідних на спеціальні плівки і кристали. Можна буде навіть створювати фільми. Як? Розшифровувати біоелектричні сигнали мозку, радіацію думки, переводити їх у світлові, акустичні сигнали. Це довга і складна справа, потім поговоримо…
— Виходить, поки що будемо тільки слухати те, що розповідатимуть піддослідні?
— Тільки.
— А якщо вони обманюватимуть? Або додадуть своє, суб’єктивне, те, чого насправді не відбулося?
Обличчя Гримайла потемніло. Але він стримався і сухо, коротко відповів:
— Я вірю людям. Брехуни є, але їх небагато. Сподіваюся, серед нас їх нема.
Ананій прикусив язика і більше не обзивався. Тільки американець все ходив з дружиною навколо установки, жартував:
— А що, коли в майбутньому побачимо не те, що вам подобається? Га? Як тоді подивитесь на проблеми подорожі в часі?
— Про що ви? — дивувався Гримайло, монтуючи сфери.
— Побачимо, — загадково казав Нойс. — Я сам спробую поглянути вперед. Якщо дозволите. Ви мені довіряєте?
— А чого ж, — охоче відповів Гримайло. — Залюбки. І дружину вашу можете захопити. Для точності. А то ви, кореспонденти, звикли до вільного трактування.
Американці сміялися. Нойс, понизивши голос, тихенько додав:
— А взагалі — небезпечна ця штука.
— Чому? — не розумів академік.
— Заглянути в майбутнє і побачити не те, на що сподіваєшся, — це болісно. І це дратує. Людина любить мріяти. А бачити крах своїх мрій — це страшно…
— Є мрії і мрії, — знизав плечима Гримайло. — Хто мріє посправжньому, не злякається нічого. Навіть невдача для справжнього творця — палиця, на яку він може спертися, щоб піти далі… Побачимо. Потерпіть, вже недовго.
Після вечері весь майданчик знову був забитий слухачами. Біля стіни мерехтіли в сутінках дивні прилади, блищала велика сфера установки часу, а химерні антени націлювалися через веранду прямо в зоряну далечінь.
Стьопа і Надя метушилися біля установки часу, щось регулювали. І коли па маленьких зеленкуватих екранах затанцювали сліпучі голки електронних стрілокпроменів, Стьопа сказав схвильовано:
— Трохиме Дадовичу! Енергія приймається, установка готова. Можна починати…
Над присутніми ніби пройшов грозовий розряд. Гримайло встав, оглянув присутніх, глухо сказав:
— Друзі. Це дуже незвичайно — експеримент серед народу. А може, так і краще. Майбутнє зростає не тільки в лабораторіях, а в гущі людей, серед вас. І минуле теж таїться у вас, бо воно формувало вас, ваші думи, діла і надії. Ми недавно сперечалися. Ми обговорювали безліч проблем. Ми намагалися розплутати окремі кінчики ниток, які ведуть у минуле, і відгадати майбутні зрушення, заглянути за таємничий покрив так званої долі. Давайте ж спробуємо поглянути в глибини часу…
Академік якусь хвилю помовчав, підбираючи слова. Потім, глибоко зітхнувши, підступив до машини часу і, ніби обрубуючи якісь думки, додав:
— Почнемо. Без довгих розмов. Хай говорить експеримент. Поясню ще раз. Установка часу працює в кількох режимах: погляд в записане природою, читання пам’яті природи і розгортання майбутнього з потенції, що прихована в нас. Ми спочатку випробуємо перший метод. Отже, в минуле…
Іван Заграва рвучко встав, схвильовано промовив:
— Ми сперечалися про прибульців. Я відстоював цю гіпотезу. Я відчуваю якийсь зв’язок з тими подіями. Може, мені пощастить щось побачити. Дозвольте мені першому.
— Не лише дозволяю, — радо відповів Гримайло, — а вимагаю цього. Звичайно, жартома. Але всетаки, щоб бути послідовним, — ідіть перший. Спробуйте довести свою правоту.
Сфера машини часу повільно розсунулася. Заграва зайшов Досередини, напівліг у глибоке крісло. Академік надів на його чоло темний шолом. Застрекотіло щось — і крісло опустилося вниз. Гримайло дав команду Стьопі. Сфера знову стала суцільною. Академік взяв до рук малесенький мікрофон, тихо сказав, звертаючись до Заграви:
(Продовження на наступній сторінці)