Та прилетіла спритна Повітруля
Й газету в мене – смик із-під руки
– Невже ще літер ти не знаєш досі?
Беруся до читання вголос я.
Ці двоє зручно сіли на порозі,
До казки прислухаючись здаля.
З НОВИМ РОКОМ!
Чудовий вечір! Вата, мов сніжинки,
Біліє поміж зелені гілок.
Зійшлися колом ми біля ялинки
Й, радіючи, пішли в танок.
Замерз сріблинками святковий "дощик" –
Мов інеєм хвоїночки взялись.
– Зваримо тобі смачненький борщик! –
Жартуємо, як навесні колись.
А Дід Мороз розправив довгі вуса
Та білозубо усміхнувся нам
Мішечок із цукерками – спокуса!
І кожного вже пригощає сам
А де ж Снігуронька? Така щаслива
Кружляє вона в колі малюків.
І оплесків – не дощ, а злива!
І знову танці, радощі та спів!
КАЗКОВА УКРАЇНА
Є в нашій любій Україні
Ліси, і ріки, і моря.
Небеса над нею лебедині.
Все це – Батьківщинонька моя!
Влітку квітне, наче диво-ружа,
Восени, як яблуня, ряхтить.
Подарує взимку тобі, друже,
І Святки, і снігову блакить.
А навесні барвіночком зеленим
Знов зігріє серденько мені.
Стільки радості та щастя – леле!
– На цій рідній, батьківській землі.
Ранок заглядає у віконце
І дзвенить пташиним голоском.
День нас веселить ласкавим сонцем,
Добрих вчинків диво-колоском.
ПРИВIТАННЯ ЗI СВЯТОМ!
Було чи ні? В цей літній вечір
Прибігла лісова малеча –
І мишенята, й ведмежата,
І білченята, і зайчата –
"Казковий вечір" привітати,
Про себе казку розказати.
Співочі птахи прилетіли,
На вікна всілися несміло.
І кожен – його добра ласка –
Приніс про себе диво-казку.
Прибігло мишеня-норушка,
І жабенятко-скрекотушка,
І невеличке вепренятко,
Маленьке сіре вовченятко
Розповісти про давню звичку
З собою брати рукавичку.
– То наша затишна хатинка, –
Прохрюкала малеча-свинка.
А ще в дарунок для газети
Лишили їй свої портрети,
Щоб знали діти-читачата,
Які в них друзі є – звірята.
Усі герої казочок
Для розумненьких діточок.
ЗЕМЛЯ ПРЕКРАСНА
Земля прекрасна, Боже ж мій!
Які величні її гори...
А як чарує сніговій!
А небо, небо неозоре!
Земля прекрасна, Боже ж мій!
Все різне, і усе злилось
В єдину радісну кантату
І цвіт полів, і шум колось,
І гори Криму, і Карпати,
Південний Буг і ніжна Рось.
Жар літа і мороз зими,
Листків осінніх каруселі.
Мабуть, тому й щасливі ми,
Що ці краї нам за оселю
І тут нам жити між людьми!
Стежки всі обійти зумій,
Дива усі пізнай стозоро,
І цілий світ добром зігрій,
Як у нас кажуть, в добру пору.
Земля прекрасна, Боже ж мій!
СНIГОПАД
Цей сніг прийшов тихесенько вночі
Порозстилав м’які, пухкі доріжки.
А потім хрумав білі калачі
І ліг на пуховик спочити трішки.
Уранці вибивав пуховика,
І розлітались весело пушинки.
А ми ліпили з них сніговика
І звали їх по-своєму – сніжинки!
Стрiчаймо весну
У вінку з рожевого інею,
Наче з пір’ячка снігурів,
Зустрічає весну із вирію
Україночка-вишня з гаїв
Зупинилась обабіч поля,
Задивилася в далину.
Підійшла ще й гінка тополя,
Теж очікує на весну.
А схід сонця – стигла калина
Над морозивом сніговим.
Скоро, скоро весна прилине
Весна-веснонька – диво з див!
ОСIННЄ ЩАСТЯ
– Нарешті, осінь, – золотіла слива
Крізь роси у барвистому саду. –
Було, усе до неї йду та йду …
Тепер же сяю радістю, щаслива!
А поряд вишня у рожевім листі,
Калина – у кораловім намисті
Та рясні верби ген, понад рікою,
Що нині розлучилися з журбою.
Всім осінь дала часточку краси.
І ти у неї щастя попроси!
Прославилася щедрістю чаклунка –
Нікого не лишить без подарунка!
НЕВIСТОЧКА
Золоті монетки листопаду
Сиплються з берізоньки дощем.
До багачки осінь на пораду
Йде, закутана туманом, як плащем.
Підійшла, вклонилася низенько:
– Дозволь слово мовити тобі.
Бачиш, я стою – нещасна ненька
У туманах, горі та журбі.
Розумієш, три синочки маю.
Меншенький лишився при мені,
Жовтень з Вереснем – уже й не знаю …
Десь далеко … ген, на чужині.
Бо не маю я грошей для діток.
Чим я можу їм допомогти?
Вересень забрав останні квіти,
Жовтень тільки й вимовив: "Прости".
По світах шукають собі долі.
А тепер, боюся, й Листопад …
Десь подався парубок у поле,
А чи він повернеться назад?
Мовила берізка співчутливо:
– Заберіть багатство все моє.
Знайте, і без нього я щаслива,
Коли син ваш біля мене є.
МАШЕНЬКА
Брату Роме
Машенька – имя чудесное,
Имя из сказки, из песни.
Машенька – милое личико.
Машенька – как земляничка.
– Сколько же лет тебе, пташенька?
– Пять! – улыбается Машенька.
– Пять? Ещё столько пятёрочек,
Сколько на небе-то звёздочек!
Ещё расти тебе, милая,
Умной, веселой, счастливою.
Папиных глаз синевою
Всех ты ласкаешь любовью.
Маминой милою ласкою
Очаровала всех сказкою
Сбудутся пусть же мечты –
Станешь красавицей ты.
Лучше, чем лебедь-царевна,
Лучше, чем все королевны.
РОМАН
Роман – как это романтично,
И я тебе признаюсь лично:
Ты как любимый мой герой
Из фэнтези, но только свой.
Ведь ты мой брат, а я – сестра,
И тайну мне открыть пора:
Компьютерный могучий бог –
Артемис Фаул быть им мог –
Вот книги Колфера о нём,
Нам кажутся чудесным сном.
Всё о тебе, Роман мой милый,
Живи же радостно, счастливо!
ГНОМ
Жил в домике лесном
Весёлый гном.
Он песни пел по вечерам,
Что было слышно даже нам.
Он зверям сказки сказывал,
Истории расказывал.
Но жил он в доме не один,
Имел он в доме девять льдин.
И очень-очень удивлялся,
Когда он в льдине отражался!
Так жил он в доме, не тужил,
И сам свой домик сторожил.
ОСЕЛЯ ОСЕНI
Плаче осінь-сиротинка
В старій груші у дуплі;
– Тісно тут! Затерпла спинка,
Терпнуть рученьки малі.
Зашуміла садом злива:
– Я палац тобі зведу!
– Будеш жити в нім щаслива
Та й забудеш про біду.
І постала враз оселя:
Килимами в ній поля,
Хмари – то висока стеля,
А підлога – вся земля.
Осінь випросталась враз:
– Цей палац мені якраз!
ОСIННI РАДОЩI
У вишиванки прибралися черешні –
Усміхнувся, звеселився гай:
– Ще б музик! Ой, ви мої сердешні,
Ану, вітре, на сопілці грай!
З листя виплели собі віночки,
Що палають ясно, як зоря:
Отакі-то в гаю любі дочки –
В женихи б їм принца, короля!
Щедро цих красунь обдарувала
Українська матінка-земля.
Золоте гаптують покривало
Для матусеньки ліси й поля.
Світ безмежний сяє, як на свято,
Грає жаром радості й добра.
Де іще краси такої взяти?
Це ж для неї – осені пора!
Все мов одмінилося навколо.
Сонце задивилося згори –
Спочиває працьовите поле,
Золотіють листом явори.
Барви української природи
Ваблять і чарують повсякчас
Все в гармонії, нема незгоди.
Осінь учить мудрості всіх нас.
Щоб любили землю, як святиню,
У нерукотворному цвіту –
І небес високих стрічку синю,
І осінню радість золоту.
СВIТАНОК
Світанок. Гілка золота
Ледь-ледь погойдує синицю.
Снігів срібляста чистота
Білявих хмар рум’яні лиця.
Мій слід блакитний на снігу.
Земля – немов нова планета,
Перед якою всі в боргу –
І математики, й поети.
ЛЕЛЕКА
У червоних чобітках,
Білій кожушинці
Походжає диво-птах
Лугом по стежинці
– Прилетів? Козаче мій!
Антосю-лелеко!
Стільки білих світлих мрій
Ти приніс здалека!
Екваторіальний жар
Струмує в крилятах:
– Прилетів! Для тебе в дар
Ось весна — як свято.
– В чорній Африці бував,
А білим зостався …
– Я ж там тільки гостював, –
Лелека озвався –
На підсніжник схожий я
Віддавна й донині
Розцвіта душа моя
Лише в Україні!
ПОДВИГ БОГУНА
То достеменно, що козацького я роду,
Із тих країв, де Буг між берегів
Несе свою м’яку зелену воду
У тінях скель і зелені гаїв.
Над Бугом Вінниця, де жителі, нівроку,
З пра-, пра-, пра-, прадіда ведуть козацький рід,
А української історії уроки
Навік лишили незгладимий слід.
Пам’ятний знак на скелі, на Кумбарах.
Іван Богун тут славно воював.
Він спуску не давав ні туркам, ні татарам,
І військо польське силою жахав.
Був відчайдушним цей герой кмітливий.
Отож тому в славетному бою
Не тільки богатирську диво-силу,
А ще й вигадливість він виявив свою.
У тисяча шістсот п’ятдесят першім
Далекім році – а була зима –
На Бугові, до глибини промерзлім
(Ту кригу, звісно, кінь не пролама),
(Продовження на наступній сторінці)