що можуть зіпсувать шляхи.
Які це займенники?
(Я — ми)
РИБАЛЬСЬКА СІТКА
Шарада
Із двох складів я даю іменник
(в твоїй правиці розгадки нитка):
склад перший — частка, другий —
прийменник,
а разом буде рибальська сітка.
Який це іменник?
(Не — від)
НІ ПУХУ НІ ПЕРА
Коли ви на екзамен
виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
"Ні пуху ні пера!"
І все оте — і усміх,
і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.
Та зичення все ж дивне:
хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?
Ловець колись на звіра
а чи на птаха йшов,
близькі ж боялись щиро
зурочити улов.
Тож зичучи ловцеві
удачі і добра,
казали молодцеві:
"Ні пуху ні пера!"
Та цей дотепний вислів
ще й досі не відмер
і не лише мисливців
стосується тепер.
Отож у цьому сенсі,
бажаючи добра,
я всім кажу від серця:
ні пуху ні пера!
ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?
Загадка
З землі й дитя мене підніме,
хоч я не палиця й не м'яч,
але — о диво — через хату
не перекине і силач.
Вгадай: легке я чи важке?
І взагалі — що я таке?
(Пташине перо)
ПРО ДЯДЬКА І БУЗИНУ
Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі "чому"
нам відповідати.
А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?
Як не міг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.
Раз питає менший брат:
— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!
Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.
Хлопець був такий, Лаврін,
з'їздить в город мріяв.
З'їздив раз до дядька він
з матір'ю у Київ.
Як жили в селі вони,
то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.
Цього ж разу, як на гріх,
рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.
А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.
Мати каже: — То не зле,
й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!
І від цього Лавруся
і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —
як від чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,
кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!
ЩО ЗА ДІД У БАБИНІЙ СПІДНИЦІ
Загадка
Хоч росте вона і на городі,
є про неї загадка в народі:
"Стоїть дід над водою
із чорною бородою".
Хоч не він це, а вона
і зоветься
(Бузина)
ЛІТАЄ ПОПІД НЕБЕСАМИ
Загадка
Хто літає попід небесами,
що відомий він людині кожній?
Названий точнісінько так само,
як і ваш звичайний подорожній.
Хто він?
(Супутник)
СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА
Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!
Питаємо: — А звідки:
"Се лев, а не собака?"
— Це, — каже, — з оповідки
про 'дного неборака.
Художнику Мартину
(був гордість він місцева)
замовили картину —
намалювати лева.
Намалював нівроку.
О, звірина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
"Та в нього ж кінська грива!"
Переробив — та наче
потрібна знову правка:
у морді щось собаче —
ось візьме і загавка.
Пащеку він поправив,
так хвіст — немов ломака.
То підпис і поставив:
"Се лев, а не собака".
Й тепер як щось не схоже
хтось виставить публічно,
всі бачать, що негоже, —
сприймають іронічно.
Мовляв, щоб розпізнати,
що втнув якийсь чудака,
слід, кажуть, підписати:
"Се лев, а не собака"!
КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ
Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?
Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
— Придивись, подумай, — різні це слова:
мовиться про заходи чи воєнні дії —
пишеться кампанія — з літерою а.
А коли це група, де зібрались люди
на пікнік, на гулі чи на торжество —
написання слова зовсім інше буде —
пишеться компанія — з літерою о.
Аж Данило раптом піднімає руку,
мав завжди за муку цю складну науку:
— А якби полегшить, — пропонує Даня, —
та ввести єдине слів цих написання?
— Ні, це неможливо, — вчитель відповів. —
Ці слова від різних, від латинських слів.
Перше з них кампанія — не збагнеш ніколи -
йде від слова campus, по-латині поле,
тобто битва в полі, де ведуть вогонь, —
це й було первісне значення його.
Друге з них — компанія — теж цікаве слово.
І його стлумачимо не бездоказово.
І воно з латині, зазирнімо вглиб:
corn — прийменник разом, ну, a panis — хліб.
Звичні словотвори, все у тому ж дусі,
бо в розмовній мові виникли з потреби.
Первісне компанія означало: друзі,
що хліб-сіль звичайно ділять поміж себе.
Всім це зрозуміло? — Всім, — гукають діти.
— Що ж, — радіє вчитель, — це великий плюс.
І Надія каже: — Як не зрозуміти?
Ну, принаймні, — каже, — більш не помилюсь.
БЕЗ'ЯЗИКИЙ БУХКАЛО
Загадка
Що воно — хто запита:
всередині — пустота.
Без'язикий і без вух,
тільки й чути бух та бух!
Що це таке?
(Бубон)
І ЗНАЙДЕТЕ ОБОВ'ЯЗКОВО
Коли спонукає нас мовник
досліджувать слово живе,
то ніби розвідницький човник
по мовному морю пливе.
— Ось, — каже, — новеньке вам слово,
шукайте коріння, зерно —
і знайдете обов'язково,
від чого походить воно.
Словечко це — панірувати:
семантику [1] має яку?
А Людочка: — Це коли мати
обвалює рибу в муку.
— І рибу, й битки, — каже Даня.
А вчитель: — Близькі до мети.
Але тут конкретне завдання —
походження слова знайти.
— Я думаю, — каже Надія, —
що панірували пани.
А що була панська це дія,
то й слово лишили вони.
— Шукайте подібних утворень, —
учитель втручається знов. —
Згадайте, де ще такий корінь,
знайомі перегуки мов.
А Надя: — Та як не згадати?
Ми знаєм подібні склади:
ком-пані-я, пані-рувати, —
так ось веде нитка куди!
— Та це ж від латинського panis!
аж скрикнув Вакуленко Гліб. —
Це справді знайома нам даність,
бо panis — ми знаєм — це хліб!
В ЗЕМЛЮ ЗАКИДАЛОСЯ,
ПІД СОНЦЕМ ГОЙДАЛОСЯ,
Загадка
В землю закидалося,
під сонцем гойдалося,
в печі гартувалося,
запашним виймалося,
нам з вами дісталося.
Що це таке?
(Хліб)
БРАТИ НОГИ НА ПЛЕЧІ
В літню пору медову
у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.
"От, — кажу я малеча —
мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його розуміть?"
Стихли всі з настороги,
і хитринки в очах:
"Як це можна, щоб ноги
та були на плечах?"
Оля згадує вечір:
"В нас гімнастка одна
брала ноги на плечі —
майстер спорту вона!"
"Добре, приклад чудовий, —
я втручаюсь на мить, —
вислів нашої мови
тут буквально звучить.
А стосовно до втечі?
Всі ж ви чули, мабуть:
кажуть — ноги на плечі —
споминай, як зовуть!"
Гриць задумався трохи:
"Е-е, немає дурних:
то на плечі не ноги,
а взуття, що на них!"
Бачив діда він змалку:
у путі припече —
черевики на палку —
і завдасть на плече.
Коментуємо жваво
цей дотепний зворот.
Прислухайтесь: цікаво,
як говорить народ!
ПІДКЛАСТИ СВИНЮ
Я вашу увагу на хвильку спиню:
хто знає, озвіться, будь ласка,
де вислів узявся підкласти свиню?
— Скажу, — лине голос Тараска. —
Я чув, що немовби за давніх часів
справляли якісь іменини
й такому, що тільки телятину їв,
підклали в тарілку свинини...
(Продовження на наступній сторінці)