Пограбувавши себе, відкинувши дозвіл: через мистецтво вертатися до високої почуттєвої просвітлености, передбаченої Творцем, — для чого ж мистецтво і даровано!
— жодне суспільство не може сподіватися життя в доброму моральному здоров'ї.
Без "очищення": силою духовного огню — з пережиттями справжнього мистецтва; без оздоровлення глибоких тайників своєї моральної природи, сучасні люди приходять до масового психотизму, підбурюваного псевдомистецькими духовними наркотиками.
Перемагаючи одіозні гріхи древніх цивілізацій, християнство створило, разом із численними святими чудесами Европи, також одухотворену найвищою мірою і чарівливу поезію негрішного кохання: її, з відходу середніх віків, від Данте і всієї тогочасної доби починаючи, привело до прекрасного розквіту. Барви його повторювалися також пізнішими часами.
Християнство принесло цю поезію, як просвітлений дар, маючи в складі Біблії незрівняний вінець лірики: Пісню
Пісень, богоданну — для освячення чистої любови між чоловіком і жінкою, визначеної на подружжя (ми тут не згадуєм про пляни вищих символічних значень святої пісні).
В модерні часи, з їх спотвореннями, призведено занепад лірики кохання: бальзаму проти пошести.
Настав час — відновити цілющі вжитки від цього джерела.
Багато молоді воно своєю силою спроможеться врятувати від збочення, — тому було б гіркою необачністю зневажити її вершинний виквіт. До нього, досягнутого в минулому, тепер далека дорога.
Можливо сам психологічний клімат сучасного побуту несприятливий.
Минув старовічний дух життя, в завершеннях якого розгорнулась весна західної поезії: коли йшли безперервно гігантними постатями її звитяжці.
Сьогодні глухо в світі.
Не чути голосів з натхненним від неба глаголом; але будем ждати і підготовляти шлях, — вони прийдуть.
1958