А потяг хоче скинуть, як тварь, труситься шатається і кричить.
Руками закрила голову; безумно озирається. Сковзається, перескакуючи, падає, зривається й біжить од машини.
А за нею щось по п'ятах, дихає у спину і вже лоскоче горло. О! О! — Останній вагон... Тіпається він як язик у дзвоні.
Дикий зойк! Впала і билась в лапах чорного Молоху.
А впереді тунель прижмурив ліве і вирячив праве червоно-зелене, зловісне око.
День озирнувся на обрію.
Ялта, 1925 р.