"Беріть приклад з Панаса Чоломбитька", — прочитав він, не вірячи своїм очам. В замітці говорилося про те, що Панько приходить на роботу раніше всіх, що він зразково працює, не відмовляється ні від якої роботи, що він склав список свого загону, не зробивши жодної помилки… А внизу стояв підпис автора замітки — А. Гунь.
В перші секунди Панько взагалі нічого не розумів, потім він болісно почервонів, згадавши все, що думав про Аргунь, а потім відчув радість, що все неприємне минуло.
— Ура! — вигукнув він і вистрибом побіг до комсомольців, які грали в футбола.
"ПАНАС ЧОЛОМБИТЬКО СЛУХАЄ!"
Минуло два дні.
Звільнившись від роботи Панько не схотів грати ні в футбола, ні в скраклі, а пішов до хлопців, що майстрували млина. Справа, тут, виявляється, була не така проста, як думав Панько. Адже вітер не завжди дме в один бік, і треба було зробити так, щоб вал з крилами повертався навколо сохи відповідно до зміни вітру. Треба було і точило пристосувати так, щоб воно теж поверталося разом з валом і крилами. А для цього вітрячок доводилось робити на зразок справжнього великого вітряка.
— А подай мені шершебеля, — звернувся до Панька Петро, відклавши в бік сокиру.
Панько не знав, що таке шершебель, і розгублено оглянувся навкруги.
— Та-он же він лежить! — показав Петро очима на рубанки, фуганки і шершебелі, що лежали рядком на дошці.
Для Панька всі ці інструменти були рубанками, і він подав перше, що трапилося під руку.
— Та хіба ж це шершебель? Це ж рубанок! — промовив Петро радий, що показав свою обізнаність з інструментом.
— Він ще фуганок подасть! — зневажливо кинув другий дванадцятилітній майстер.
— Ех, ти, — з докором сказав Петро і, підійшовши до інструменту, взяв потрібний. — У рубанка лезо пряме, а в шершебеля — вигнуте.
— Зрозумів?
— Та він, мабуть, і долота від стамески не відрізнить, — усміхнувся третій, що довбав дірку в перекладині і взнав різницю між долотом і стамескою годину тому.
Панько дійсно не знав, у чому різниця, але признатися в цьому йому не хотілося.
— А може, й відрізню, — сказав він, щоб приховати ніяковість.
— Немудра штука, — втрутився тесляр, і глузування припинилось.
Панька трохи турбувало, що хлопці працюють уже не перший день, а нічого готового, крім крил, ще не було. Коли ж вони закінчать вітряк?
— Дядьку, — не витримав він і звернувся до тесляра. — Коли ж ви зробите млин?
— Завтра, мабуть, скінчимо, — відповів той.
"Ну, завтра піду І до Кваші", — вирішив Панько і пішов подивитися на свою відзначну на лекалі. О! Гребля піднялася майже до того сучка, що його примітив Панько. Труба була вже засипана. Коли б зараз напустити води в ставок, то Панькові було б у ньому з головою.
* * *
Ввечері повернувся з міста Аркадій Іванович і привіз чотири ящички з телефонними апаратами, й другого дня, коли Панько накидав у вагонетки глину, на греблі вкопали стовпчик і до нього прибили чорний блискучий апарат.
Панькові дуже кортіло зараз же побігти туди, подивитися на телефон і спробувати, чи добре чутно, але він не хотів подати поганого прикладу для інших хлопців, що теж копали землю, і тільки час від часу оглядався на телефон і на маленьку піонерку з п’ятого загону, яка, очевидно, чергувала біля апарату, бо не відходила від нього і на хвилину.
"Ну, в обідню перерву і я поговорю з ким-небудь по телефону", — подумав Панько, коли несподівано піонерка загукала тоненьким голоском:
— Па-а-анько-о-о! Кли-и-чу-у-уть!
Хлопчик озирнувся навкруги, але всі були зайняті своєю роботою, і не чути було, щоб хтось шукав його.
— Хто кличе? — крикнув Панько.
— Сте-е-пан Ю-ю-рійо-вич!
Панько поклав лопату і кинувся до палатки.
— До телефону! — гукнула йому навздогін піонерка.
Ось, нарешті, і він поговорить по телефону.
— Бери трубку, — сказала піонерка.
Панько взяв трубку і приклав до вуха. Чутно було якісь шерехи, приглушену розмову.
— Та чого ж ти мовчиш? Кажи: "Слухаю", — пошепки промовила дівчинка.
— Слухаю, — і собі прошепотів Панько.
— Голосніше, — сказала піонерка.
— Голосніше! — повторив Панько.
— Та ні! — засміялася дівчинка. — Кажи голосніше: "Слухаю!".
Піонери, що зібралися навколо Панька послухати про що він говоритиме І які дивилися на Панька так, наче вперше його бачили, теж зареготали.
— Та чого ти мене вчиш! — розсердився Панько. — Я сам знаю, — і голосно сказав у трубку: — Слухаю!
З трубки почувся голос Аргуні:
— Говорить диспетчер будівництва Гунь. Хто коло телефона?
— Я, — відповів Панько.
— Хто я? — пролунало запитання.
Аргунь засміялась, а Панько почервонів і занепокоєно озирнувся на піонерів. Та вони не зрозуміли, в яке смішне становище потрапив хлопець, і напружено вслухалися в розмову. Панько сказав якомога спокійніше:
— Чоломбитько слухає!
— Зараз з вами говоритиме старший піонервожатий, — і в трубці замовкло.
Панькові дуже сподобалося, що Аргунь назвала його на "ви".
— Чоломбитько? — почувся голос Степана Юрійовича.
— Я!
— Говорить старший піонервожатий. Ви ходили вчора до Кваші?
— Я сьогодні піду.
— Добре. А як Іде робота на греблі?
— Нічого.
— Нічого чи добре?
— Добре, — усміхнувся Панько.
— Як чути мене?
— Добре.
— Ну, як добре, то й добре, — промовив Степан Юрійович, — Поки що все. Іди на своє місце.
Панько поклав трубку, і піонери враз насунулися на нього і закидали запитаннями:
— З ким ти говорив?
— З Степаном Юрійовичем?
— Що добре?
— Про що він тебе питав?
— Про всякі діла, — з робленою байдужістю кинув Панько і повагом пішов до вагонеток.
Майже до самого кінця зміни, копаючи землю, Панько поглядав на телефон, до якого підходив то хтось з ради загону або дружини, то черговий по греблі. Тепер, коли б знову викликали Панька, він би вже не соромився і не тільки відповідав на запитання, а й сам щось спитав би. Та його ніхто не викликав…
"Ввечері піду до Миколи. От він заздритиме, що я говорив по телефону…"
Раптом у загальному шумі будівництва він почув новий звук. Панько озирнувся і не повірив своїм очам. На пагорку, там, де була закопана соха для вітряка, стояв готовий млин. Порипуючи, крутилися крила. Тесля сидів на рамі, на якій був укріплений вал, і мастилом мазав маточину.
— Млин! — гукнув Панько. — Млин крутиться!
Там зібрався вже натовп. Піонери і комсомольці, що грали в футбола, кинули гру і бігли до вітряка. Дехто з тих, що працювали на греблі, теж кинулися туди. Панько звернувся до копачів:
— Побіжимо?
— Побіжимо! — дружно підтримали його піонери.
— А вагонетки стоятимуть? — посміхнувся комсомолець, старший у зміні.
— Не побіжимо? — перепитав Панько своїх товаришів.
— Не побіжимо! — так само дружно відповіли піонери і з таким завзяттям взялися до роботи, наче зміна не кінчалася, а лише починалася.
Хлопці незчулися, як пролунав горн, сповіщаючи про кінець зміни. Вони швидко докидали у вагонетку землі, щоб вона була повна, і поскладали лопати. З вигуком "До млина!" хлопці вистрибом побігли до вітряка.
Там уже зібралися всі для випробування новозбудованого вітродвигуна. Точило шалено крутилося, і, коли приставляли до нього сталь, спалахував цілий сніп іскр. Піонери, як заворожені, дивилися на іскри і все вимагали, щоб тесляр продовжував випробування.
Але він налив у корито під точилом води, іскри зникли.
— Давайте лопати! — сказав тесляр.
Він нагострив одну лопату і окинув оком піонерів:
— Хто хоче поточити?
— Я! — вибухнуло так стоголосо, що тесляр закрив вуха руками.
ПАНЬКО "АГІТУЄ"…
В дворі у Кваші Панько не помітив ніяких ознак млинка і аж зітхнув від полегшення. Та інакше і не могло бути. Микола ніколи не доводить справи до кінця.
На подвір’ї нікого не було, і Панько намірився вже йти до хати, коли з-під повітки почувся оклик:
— О! Панько! Добре, що ти прийшов.
З повітки вибіг Микола і, як завжди захлинаючись, заторохтів:
— Ти знаєш, я роблю телефон. З ниток. Я вичитав у книжці, що можна зробити телефон з ниток і сірникових коробочок. Я вже провів з хати до повітки. Та от ні з ким поговорити. Біжи до повітки, а я в хату! Поговоримо! — І, не чекаючи згоди, Микола побіг у хату.
Тепер Панько помітив нитку, що тяглася з хатнього вікна до повітки.
— Там побачиш коробочку з сірників. Приклади до вуха і слухай, — уже з хати крикнув Микола.
Панько пішов у повітку, знайшов коробочку і з почуттям власної переваги згадав телефон на будівництві ставка. Ото телефон! А це? Та він все ж приклав коробочку до вуха.
(Продовження на наступній сторінці)