"Збудували вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?" – читаємо в газеті, й щоразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу "а спрашивается – для кого".
Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: "Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: – Що будем діяти?" (народна пісня). У тих випадках, де мовиться. що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: "Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей…" (О. Довженко), спитати б: "Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?" (із живих уст).
Отож, у газетній фразі треба було написати: "…а спитати б – для кого…"
На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.
Підозрівати, запідозрювати, гадки не мати, на думку не спадати
Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою "припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії": "Підозріваю, що він – підкуплений" (І. Франко); "Пам'ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли" (Марко Вовчок).
У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: "Він не запідозрював того, що його "Світлана"(моточовен) вже розвила найвищу швидкість". Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати ("Не журиться Катерина і гадки не має". – Т. Шевченко), на думку не спадати ("Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає". – З живих уст).
Повезти, пощастити, поталанити
Дієслово повезти має свої синоніми пощастити ("Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу…" – М. Коцюбинський; "Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!" – А. Головко), поталанити ("Еге–ге! поталанило мені, – радіє старий", – М. Коцюбинський). Останнім часом воно витискує ці синоніми: "Дивись, як йому повезло: купив один квиток і виграв "Ниву".
Основне значення дієслова повезти – "почати переміщати що–небудь транспортним засобом" ("Порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю". – М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках послугуватись дієсловами пощастити, поталанити: "Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток і виграв "Ниву"?
Повстати (повставати) й постати (поставати)
Дехто не розрізняє схожих слів повстати й постати, через те каже: "Отоді передо мною повстала проблема – як мені жити в такому становищі далі?"
Слова повставати, повстати означають "підніматися (піднятися), вставати (встати) відразу кільком людям": "Повставали з‑за столу, подякували хазяїнові" (Панас Мирний), "пробуджуватися (пробудитися) до активних дій", "учиняти (учинити) заколот, повстання", "діяти (подіяти) вороже до когось": "І соромно мені вам зізнаватися, що повстав я проти шлюбу" (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають "виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)": "Силами ентузіастів–запоріжбудівців постала з руїн "Теплоелектроцентраль" (Остап Вишня); "Ні, я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала" (Леся Українка).
З цього видно, що в першій помилковій фразі треба було сказати: "Отоді передо мною постала проблема…"
Показувати (подавати) вигляд – давати взнаки, навзнаки не давати
Через незнання української фразеології дехто механічно переносить в українську мову російські вислови, надаючи їм нібито української зовнішності. Отак російські вислови показывать вид, не показывать вида перекладають: "Він показував вигляд, наче все розуміє"; "Вона й вигляду не подала, що образилася". Проте є давні українські вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грінченка); навзнаки не давати (Словник за редакцією А. Кримського). Отже, треба казати: "Він дає взнаки, наче все розуміє"; "Вона й навзнаки не дала, що образилась".
Поширювати й розповсюджувати
Дієслова поширювати й розповсюджувати часто плутають і ставлять їх не там, де слід: "Із нового року в нас на тридцять примірників більше поширили журнал "Жовтень"; "Досвід передовиків став швидко розповсюджуватися по всій області" .
Дієслово поширювати означає "збільшувати в обсязі, в масі чи просторі": "Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашій душі" (Леся Українка); аналогічне значення має й зворотна форма цього дієслова – поширюватися: "Мабуть, ніде доцільна думка, свіжа ініціатива не поширюється з такою блискавичною швидкістю, як на фронті" (О. Гончар).
Дієслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає "розподіляти (розподілятися) по багатьох місцях чи скрізь, але не суцільною масою, а окремими предметами з маси": "Зараз будемо вивчати, як бур'яни розповсюджують своє насіння" (О. Донченко); "Ми розповсюдили в нашому селі багато примірників Шевченкового "Кобзаря" (з живих уст).
Отже, в перших двох фразах треба було написати: "на тридцять примірників більше розповсюдили журнал", "Досвід передовиків став швидко поширюватись".
Почати (починати) й стати (ставати)
Часто на письмі й в усному мовленні надуживають дієсловом почати (починати): "Одержавши цю звістку, Галя почала плакати"; "Почувши це, він почав сміятися", – хоч це дієслово має далеко вужчу сферу вживання, ніж відповідні слова в російській мові начать (начинать), де цілком природно звучать фрази: "Получив это известие, Галя начала плакать"; "Услышав это, он начал смеяться". В українській класичній літературі й фольклорі дієслово почати виступає тоді коли мовиться про початок якоїсь дії: "Коли почав орать, так у сопілку не грать" (М. Номис); "А Настя вже шістнадцятий рочок починає" (Марко Вовчок). Коли в фразі нема наголошення про початок дії, а мовиться про якусь дію взагалі чи про перехід від одної дії до другої, тоді наша класика й фольклор уживали дієслова стати: "Стала вона до діброви учащати" (Марко Вовчок); "Ждала, ждала козаченька та й плакати стала" (народна пісня); "Ой став козак цар–зілля копати стала над ним зозуля кувати" (народна пісня).
Привести й призвести
Дієслова привести й призвести – дуже подібні одне до одного, й, мабуть, тому трапляються помилки, коли дієслово привести виступає замість призвести: "Ця задавнена хвороба привела до ускладнень і трагічного кінця".
Дієслово привести ставимо в його безпосередньому значенні: "І справді: чому вона не йде? Ходімо силою її приведемо" (Панас Мирний), – або в переносному значенні – "породити": "Один у другого питаєм, нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?" (Т. Шевченко), – чи в таких висловах, як привести до пам'яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо. А коли мовиться про щось таке, що спричинилось до певних неґативних наслідків, тоді послугуються дієсловом призвести: "Рана загоювалась, але виснаження і застуда призвели до захворювання на туберкульоз" (С. Скляренко). Отож, у наведеній вище фразі треба було поставити дієслово призвести: "задавнена хвороба призвела до ускладнень…".
Приймати участь – брати участь, приймати пропозицію – ухвалювати пропозицію
Недобре надруковано в одній районній газеті: "У збиральній кампанії прийняли участь не тільки школярі, а й старі люди села". Тут треба було написати взяли участь, як і в інших аналогічних випадках: "Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі" (А. Шиян).
Дієслово приймати буде слушне там, де воно має значення "одержувати, перебирати" ("Месники дужі приймуть мою зброю". – Леся Українка), "брати" ("Ну, нема часу балакати, – приймай гроші". – Словник Б. Грінченка), "зачислювати до установи, закладу, організації" ("Приймали там мене в селі до комсомольських лав". – М. Нагнибіда), "давати комусь притулок, пригощати" ("Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу". – Панас Мирний), "уважати за когось" ("То ви мене приймаєте за вітрогонку?" – І. Нечуй–Левицький), "забирати" ("Лаврін прийняв драбину". – І. Нечуй–Левицький).
Негаразд буде по–українському сказати прийняти пропозицію; треба – схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставились до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, якщо пропозиція стала резолюцією зборів. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще користуватись тільки дієсловом ухвалити або постановити: "Учора на зборах ухвалили колгоспники відправити в Ленінград вагон кавунів та динь" (О. Донченко).
Присвоїти й надати
У друкованих виданнях, а звідси й у живому мовленні трапляється дієслово присвоїти в невластивому йому значенні: "Артистові присвоїли звання заслуженого артиста республіки".
(Продовження на наступній сторінці)