Проте авторитет його між п'ятьма блатними, що були в камері, не зменшився, він і далі верховодив ними, й йому належала лев'яча частка з того їстівного, котре всяким способом добували інші блатні. От тільки нема курива, а так же хочеться затягнутися хоч раз міцним махряком! Але де ти його візьмеш, коли навіть у вольняшек стало туго тепер з тютюном. Відколи почалась війна, не стало тютюну не тільки в таборовій зоні, а й у висілковій крамниці, де можна було перше купити через вільні руки. Навіть слідчим 3-ї частини — Різаний сам бачив на власні очі — начальник одсипав кожному по третині пачки.
І все ж хоч би там що, а курити треба дістати.
Вольняшка (таборовий жаргон) — вільнонайманий службовець або робітник у таборі.
Довго думав над цим Різаний, поки не спинився поглядом на Чмирі. Чмир, на прозвисько Шакал, чи, як він називає себе, Шикал, нервово метляється по камері з кутка в куток. Йому чи найбільше від усіх хочеться курити, і він аж стогне:
— Хоч би одну цигарку на всіх! Хоч маленького чинарика потягти!
Різаний моргнув Чмиреві, й той заліз до нього на нари.
— Ти справді хочеш курити? — спитав Різаний без найменшої інтонації, іронії чи жарту.
— Питаєш! Аж вуха опухли — так хочеться!
— Ну, коли так, то слухай... — Різаний ближче підсунувся до рудоволосого Чмиря й довго шепотів йому щось на вухо. Чмир кілька разів нишком глянув на бухгалтера таборової лікарні Герасимова, котрого тільки вчора привели в сізо й минулої ночі вперше викликали на допит. Чмир ледве помітно кивнув Різаному й поволі зліз із нар. Кілька хвилин він потинявся по камері, а потім, спинившись проти Герасимова, присів біля нього навпочіпки.
— Ну й нудота! — удавано позіхнув він. — Хоч би хтось лекцію прочитав яку!
— Ну, яка ж тут може бути лекція! — промовив Герасимов, аби щось відповісти.
— Та ось, приміром, чи Сонце крутиться навколо Землі, чи Земля навколо Сонця?
— Земля навколо Сонця, — відповів Герасимов, думаючи про щось своє.
Він і досі ще не оббувся в несподіваних умовах нового ув'язнення, і думка його весь час спинялась перед одним і тим же питанням: що могло спричинитись до нової репресії? Йому хотілось пригадати всі розмови останніх днів і тижнів, але Чмир, намагаючись показати на своєму густо всипаному ластовинням обличчі співчуття, спитав:
— А що ж вам шиють?
— Поки що важко щось певне сказати, — ворухнув плечима Герасимов, бажаючи швидше одкараскатись од несимпатичного, а до того ж ще й набридливого блатаря.
*Чинарик (таборовий жаргон) — недокурок.
— А хто у вас слідчий? — не вгамовувався Чмир.
— Вихров, — коротко відповів Герасимов і, відхилившись до стінки, заплющив очі, даючи цим Чмиреві на розум, що він хоче спати.
— То гад повзучий, я його знаю, — сказав на догоду Герасимову Чмир і підвівся.
Не довго зволікаючи, він знову поліз на нари, дістав із заначки недогризок олівця й клаптик паперу і, лежачи, написав: "Слідчому Вихрову. Прошу викликати мене в справі Герасимова. Пилип Чмир, він же й Шикал". Незабаром Чмир, коли почув у коридорі кроки наглядача Пальчикова, непомітно просунув через вічко в дверях охайно скручений у дудочку папірець і, як ніде нічого, знову став тинятись по камері.
Довго тягнувся Чмиреві цей день. Та ось нарешті привезли й стали роздавати вечірню баланду, в камері всі заворушились, а Чмир схопив ложку й став радісно пританцьовувати, по-дитячому вигукуючи: "їстоньки! їстоньки!"
Після недовгої вечері, коли зголоднілі в'язні швидко впорали ріденьке пійло, зайшла черга романіста. Це був штатний оповідач з блатних, що розважав камеру, переказуючи прочитані колись "романи"; за це він одержував другу миску баланди з додачі, а часом і якийсь шматок із випадкової здобичі блатних. Він умостився посередині нар по-турецькому й, для поваги відкашлявшись, почав:
— В один із років, а саме в той, коли це діялось, у невеликому американському місті Лондоні жив небагатий мільйонер на прізвище Джек...
Заначка (таборовий жаргон) — потайне місце для переховування заборонених речей.
Чмир, котрий завжди захоплено слухав пригоди графа Монте-Крісто або таємниці печери Лейхтвеса, цього разу пропускав повз вуха незвичайні бувальці "небагатого мільйонера", бо вся його увага зосереджувалась на дверях до коридора — чи не чути кроків наглядача, що має покликати Чмиря на допит.
Уже давно закінчив оповідати романіст, уже всі в камері обляглись і стали засинати бентежним тюремним сном, не спав лиш Чмир, котрого мучили всілякі здогадки. Невже Пальчиков не помітив у коридорі на підлозі Чмиревої записки й не передав її Коржеві? Невже Корж не відніс записки до 3-ї частини, як то робив завжди? Чому ж Чмиря не викликають? Адже від цього залежить можливість покурити! Уже й наглядача Пальчикова змінив гуран Сєнотрусов, а Чмиря все не кличуть...
Нарешті, десь по першій годині ночі, коли в камері хропли або вигукували уві сні беззмістовні слова, Сєнотрусов одчинив двері й тихо промовив:
— Чмир, облакайсь в лопать!
Гуран — прозвисько забайкальських козаків.
"Облакайсь в лопать (забайкальська говірка) — одягай одежу.
Дехто прокинувся й схопився з місця, але, почувши, що викликають не його, лягав далі спати; Чмир, що й не роздягався, одразу зник у коридорі.
Надія не обманула його. У 3-й частині Чмиря приведено до молодого слідчого Вихрова, який, кліпаючи сонними очима, спитав:
— Ви просили викликати у справі Герасимова? У чому там річ?
Чмир крутнувся на стільці й сказав скоромовко наперед приготовану фразу:
— Та він в камері агітує проти Радянської влади: каже, що в Гітлера кращі танки й більше, як у наших, літаків.
Слідчому Вихрову сонливість як водою зняло. Ще б пак! Такий чудовий матеріал для обвинувачення Герасимова, проти якого, власне, нема поки що ніякого матеріалу, —ц тут враз випливає обличчя запеклого ворога, котрий навіть у камері сізо не кається. Щоправда, сам слідчий Вихров мало вірить, що скромний, неговіркий бухгалтер Герасимов, якого він допитував минулої ночі, зважився б на таку зухвалість, і без того ж над ним нависла небезпека бути засудженим до розстрілу, та й навряд чи міг би інтелігент Герасимов зблизитися з антипатичним блатарем Чмирем, котрий і в самого Вихрова викликав огиду йолопською усмішкою на вкритому ластовинням обличчі. Однак нема; значення, з чого складено обвинувальний матеріал! Важливо — скласти, а там хай суд морочить собі голову — що робити з неприкаяним Герасимовим...
І Вихров з легкою душею взяв чистий аркуш писату протокол свідчення.
Кострубаті Чмиреві слова треба було ще опрацювати, надати їм виразної юридичної форми, тому Чмиря дивувало, чому слідчий пише так багато, коли сам Чмир сказав зовсім мало.
Аж ось слідчий передихнув і спитав:
— Що ви можете додати до сказаного?
Чмир засмикався на стільці, не уявляючи, що ж можна додати ще, коли й так досить, щоб підвести Герасимова під вишку. Знизав плечима й, аби щось відповісти, нетерпляче промовив:
— Ну, взагалі каже, що Гітлер все одно переможе... Слідчий записав і це. Перечитав написане, зітхнув і став голосно читати Чмиреві:
— "Як тільки з/к Герасимов Сергій Петрович опинився в нашій камері, він одразу ж заходився провадити серед нас контрреволюційну агітацію, намагаючись викликати в нас недовір'я до повідомлень Радінформбюро й посіяти паніку. Він усіляко вихваляв озброєння фашистської Німеччини, запевняючи, що ворог переважає Червону Армію міцністю танків і кількістю літаків, чим, мовляв, пояснюється його переможний наступ і відступ Червоної Армії. Взагалі, як висловлювався Герасимов, переможе гітлерівська Німеччина, що призведе до падіння Радянської влади й реставрації в СРСР капіталізму. З моїх слів усе записано правильно"
г — Підпишіть.
Слідчий простягнув Чмиреві папір і показав, де треба ставити підпис.
— Усе? — спитав слідчий, коли Чмир повернув йому підписаний протокол, і хотів уже натиснути кнопку електричного дзвінка, щоб викликати конвоїра, але Чмир ошкірився, показуючи ряд коротких зубів.
— А закурити треба ж дати, громадянине слідчий! Я ж чоловіка вам продав...
— Що значить "продав"? — спохмурнів слідчий.
— Ну, матеріал, виходить, дав, — вибачливо посміхнувся Чмир, розводячи руками.
— Полегше з такими висловами! — сердито буркнув слідчий, але все ж дістав із шухляди пачку махорки, одірвав од газети чималий клаптик і відсипав на нього на добру цигарку махорки.
Але сталось незвичайне. Чмир її не закурив, бережно, як коштовну річ, він затиснув у кулаці цигарку й приніс цілою до камери. Він не збудив Різаного та іншої блатної братії, як того слід було сподіватись, а підійшов до Герасимова. У камері всі міцно спали, лиш Герасимов, чекаючи, що його й цієї ночі викличуть на допит, одразу підхопився, та Чмир заспокійливо махнув рукою й простягнув ще не закурену цигарку.
— Кури, пахан! — лагідно промовив Чмир, підносячи запаленого сірника.
Якби хтось поклав перед Герасимовим тисячу карбованців, він був би менше вражений, ніж цим безпричинним проявом блатної ласки. Закурити в сізо цигарку, коли ні в кого немає тютюну, а всім так хочеться курити — це просто щось фантастичне! Хіба що уві сні таке могло б приверзтися.
(Продовження на наступній сторінці)