— Я був на днях на Бісковому, — сказав він. — Там працюють вельми статечні і чемні люди. Переважно скалічені волонтери галицьких і гуцульських батальйонів. — "Не постоїш за волос, то й голову знімуть". — Єй кілька леґенів у ватазі. Тим, мабуть, і документів ще не виписано. Робота каторжна, але найбільше мене непокоїть фаховий бік: дерево спускають просто куди злетить, руйнуються ґрунт і підлісок, геїь виголені до скель галявини і царини пониж ялинового пояса.
— Напишіть, яка ваша позиція з цього приводу, — сказав Губріх.
— Вона в мене така, що мене ніколи не послухають, не дадуть чиновного ходу, і я не знаю справедливої оцінки своїх виступів.
Губріх кинув швидкий погляд на Августака.
— А чи не вибрати нам Федьковича двірником, пане Августак?
Той поважно погладив лисину, посміхнувся:
— А тоді втрьох полічимо гріхи генія?
— Поки що ми Федьковичеві гріхи в стані відібрати від нього, а треба буде — повернути, як молоду пустунку до причумленого парубка.
— Тоді згода, — меланхолійно промимрив Августак, який з півслова звик коритися начальникові повіту. — У Сторонці?
— Звичайно, тут, але докинемо йому кілька найближчих посілків та околичні хутори. Хоча б від Усть-Путили до Плоскої, не минаючи й Довгопільської округи на Черемоші. Оце буде в мене рука між Максимцем і Розсічною. Ну що ж, почекаємо до виборів. Виявляється, ми часу ніде не марнуємо. Домовилися, пане Федькович?
— Дозвольте я подумаю.
— Будь ласка, заходьте завтра до моїх діток і скажете заодно своє "так". Я в цьому не сумніваюся. Ми вам даємо можливість бувати з людьми і щось для них робити...
Губріх хитрувато підморгнув Федьковичеві. Пост подумав: а ти хитрюга, німчику! Отак і приборкаєш посадою, становищем, багатством, донькою. Мимохідь заглянув — і купив козу зі стійлом. Та й слід я вам на Бісків показав, бо галичани не могли тут купити, сторгувати золоту зибку. Учись, як німці? Ой фальшивий їх насущний, і фальшива кров та мета, і запопадлива молодість на схилах віку, і вигнана з одвірків старість. Але, будучи війтом, я буду з людьми без риску, не лишатиму на Бісків підозрілих слідів.
— Я ще сьогодні кажу "так", шановні панове. В мене перед сторончанами багато офір: церква, школа, громадська читальня, свій, сільський, учитель, свій лікар, церковний хор на всю округу, високоосвічений парох і таке інше.
— Тут потрібно будувати цивілізацію, пане Федькович. Я приймаю вашу згоду і думаю, що вона буде підтримана в крайових урядових колах і серед місцевого населення.
— Скомандую слузі, щоб дав перекусити?
— Не завадить, — Губріх промовисто зирнув на барилку в кінці ослона. Очевидно, і про це йому донесли. Федькович подумав, що віднині там стоятиме дві, а на столі завжди буде круг мамалиґи й квашені огірки для закуски. Нехай думають, що він спивається, якщо вже не споює гуцулів. — Підкріпитись і нам не завадить,— прогугнявив, як першу фразу якоїсь невідомої пісні, начальник повіту. І доспівав: — Ось і владнали кілька справ. — Коли вернувся Федькович, потер руки і показав на барилку: — На травах?
— Так.
"Знає і про те, що збираю лікувальні трави".
— Уцідіть нам поки що по келишку.
— З радою душею, пане Губріх.
— Дорога мене завжди стомлює до повної знемоги.
— Міняється погода, — співчутливо додав Августак. — На погоду всі болячки як стій озиваються.
Підкріпившись, гості з повіту від'їхали, не дочекавшись вістового з Біскового скиту.
— Ці голозаді жандарми, — сказав Губріх, — годяться лиш на те, щоб посилати за чортом, їх би на фронт, а не чухати нагноїни у пахвах.
Коли вернувся до свого "трибуналу", Федькович зітхнув. Він давно вжився в свою втишену самоту. Може, це щось холостяцько-хворобливе, та він знав, що не раз пошкодує за супокоєм глухих стін в добре захищеному високим парканом осідку. Двірняцькі обов'язки для округи на півпові-ту в гірській місцевості, без помічників, де, окрім всього, треба бути і поліцаєм, і суддею, і податковим агентом, — клопіт чималий. Прийдеться забувати тебе, "трибунале". Правду кажучи, не дуже це мене тішить, хоч варто себе спробувати й на цій ниві. А вести людей у бій легше? Чи відступати? Чи вночі очищати поле від убитих і поранених? Тут дійства конфліктні, але не криваві.
Він рушив на мамину половину. Дашкевичка сиділа в подушках, перебираючи намистини корунки. Юрій привітався й поцілував їй обі руки.
— Мене сватають на війта, мамо.
— Був Губріх?
— Накидають мені Довгопільську округу.
— Мої молитви немарне, — зітхнула Дашкевичка. — Я певна, що ти доможешся для людей багатьох поліпшень. Тут усі ще кріпаки, синку. Я навіть з хати не виходжу, а бачу, що вони кріпаки. Людей треба звільняти від самих себе, від їхньої рабської природи. Так само як у тобі ще сидить жовнір, так у них живе невільник. Це турбота на роки, вона тобі і до шани, і до гонору. Гординський похвалив би. Може, й комісаром призначать замість дихавишного Губріха. Це краще, ніж ті корчми та співанки.
— А де почуєш пісню, як не в корчмі, — кволо заперечив Федькович.
— В душі її треба слухати, — спохмурнівши, мовила Дашкевичка. Потім додала: — Можна домогтися, щоб панські посілості перейшли до громад, як було написано в законі. Гуцули, Юрче, лишилися кріпаками. Ти маєш про що помислити. Це тобі моя настанова, я буду молити Господа, щоб не відмовив тобі в сприяннях.
— Ви велика жінка, мамо! — раптом розчулився Федькович. Це трапилося з ним вперше після повернення додому. — Велика, мамусечко. Простіть мені, коли я вас чим-небудь образив чи прогнівив.
Шишнівці, 1984-1986
---
Примітки
До роману "Сторонець"
1 Так в історії названо буржуазно-демократичні та буржуазні революції 1848-1849 рр. в Австрії, Німеччині, Італії, Франції, Угорщині.
2 Я належу до тих,
Які вмирають у дорозі (цім.).
3 Одиночне ув'язнення (лат.).
4 Тавро на тілі раба, злочинця (гр.).
5 Доброму котові — добрий пацюк (фр.).
6 Підлеглий офіцер (лат.).
7 Вершки суспільства (фр.).
8 Літописна назва Буковини.
9 3 дозволу сказати, де є право, там є і захист (лат.).
10 Подібне лікується подібним (лат.).
11 Викликаючи у присутніх сльози на очах (нім.).
12 Промине, напевно, багато часу, поки зустрінемося знову (польськ.).
13 А як в Польщі адресуються конверти? (Польськ.).
14 Ходяча газета (нім.).
15 Вона страшна, як смертний гріх... Якою мірою міряєш, такою і тобі відміряється... Вітаю тебе, мій любий... Дивіться, прошу, як засяяла його матінка (нім.).
16 Я добряче хильнув? (Нім.).
17 Ні. Така ж правда, як те, що я живу (нім.).
18 Краще близький сусід, ніж далекий брат (нім.).
19 Стефане, серце мліє: Варшавські два музики — Вечірні чародії
Шопснек і Маврикій (польськ.).
20 Так і кажу: у небі мого краю,
Де снігу і сердець крижинна гать,
Прекраснішої жінки я не знаю,
Там я пізнав усю глибінь — кохать (нш.).
21 "Що тут робити?" — запитує Зевс (нш.).
22 Можете чекати до другого пришестя (нш.).
23 Я хочу проголосити тост (нш.).
24 Я визнаю себе переможеним (нш.).
25 Релігійна секта, що проповідувала боротьбу з плоттю.
26 Сім'я флорентійських архітекторів та інженерів доби Відродження. Уславилися спорудженням численних укріплень в Італії.
27 Візантійські автори, які присвятили свої твори висвітленню ранньої історії слов'ян.
28 Летять, як метелики на вогонь (нш.).
29 Жорна не обростають мохом (нш.).
30 Без гніву й упередження, об'єктивно (лат.).
31 Закрию том старий,
Що завше духові моєму був чужий, А присуди юрби я зневажаю сміло:
Куди струмок біжить — яке джерельцю діло? (Фр., В. Гюго).
32 Ми створені для того, щоб мислити (фр.).
33 На тиранів! (Лат.).
34 Німецький пост і філософ, представник раннього романтизму. Справжнє прізвище — Фрідріх фон Гандерберг. За філософськими поглядами — об'єктивний ідеаліст. Звеличував поезію як найглибшу, первісну силу життя.
35 Німецький письменник, твори якого позначені трагічним світосприйманням.
36 Переклад Леоніда Первомайського.
37 Зоряний провулок.
38 "Літературний щоденник" (польськ.).
39 Красно дякую! Іржа їсть залізо, а сум — серце (нш.).
40 Прошу, не розводь тяганими (нш.).
41 Хто стане вівцею, того вовк з'їсть (нш.).
42 Мерці з'їдять швидко (нш.). Слова з балади Бюргера "Леонора", взяті Фсдьконичем до поеми.
43 Винести остаточний нирок (нш.).
44 Направити на дорогу істини (нім.).
45 Підшити до справи ("ш.).
46 Сізіфова праця (нш.).
47 Останній з могікан (нім.).
48 Де співають, там лишайся жити:
Злі люди не мають пісень (нім., Ф. Шіллер).
49 Ти знаєш дім? Колони держать дах... (Нім.).
50 Дитинко, що пороблено тобі? (За Гeme).
51 Ой батьку, дівчина стоїть, Невинна, як лілеї цвіт, Багатства Бог її не дав, Та серце добре дарував. Моя любов не знає меж, Вона мене кохає теж.
Без неї я мов без очей.
Схвали, мій батьку, вибір цей. (Переклад В. Гавришкова).
52 Я зневажаю людський рід,
Німий до нашої скорботи! (Переклад В. Гавришкова).