«Московіада» Юрій Андрухович — сторінка 32

Читати онлайн роман Юрія Андруховича «Московіада»

A

    — Не сміти забувати про Аляску! — вереснув "Суворов".

    — Замальчі! Ду, шайсепер мудак! — гримнула на "генералісимуса" німецькомовна "Катерина Друга".

    При цьому "Ленін" досить зловтішне захихотів, у той час як "Анатолій Іванович" (Анатолій Іванович?) закликав президій І до послуху.

    — Аляска Аляскою, — втрутився всепроникливий "Дзержинський", — але щойно ви сказали прецікаву фразу:"… ми дещо зберігаємо за собою". Що мається на увазі?

    — Майбутнє, — відповів Чорна Панчоха. — Зберігаємо м собою не так розшматоване тіло, як окремі життєздатні орган 11. Зберігаємо певні кабінети, комітети, утворення. Зберігаємо певну вертикальність у їхніх стосунках. І великий природний потяг до зростання, розмноження, відтворення. Найсмішніше, що ці органи (голови, руки, ноги, яйця) зненацька почнуть діяти в інтересах незалежних республік.

    — Спгавді? — зацікавився "Ленін".

    — У тому й сіль, що ні, — підтвердив його сумніви рот доповідача. — Насправді вони готуватимуть наше майбутнє. На чолі новоспечених, пардон, незалежних урядів виникнуть апробовані нами і нами ж призначені виконавці Хаос породжуватиме хаос. Там, де це неможливо, до влади прийдуть просто виб(…)ки. Або політичні проститутки, Володимире Іллічу. Або, зрештою, просто нікчеми. Усе потоне в сірятині. В нудоті. В підлості. Велика ентропійна хвиля, що розірвала Велику Імперію, рознесе вщент і незалежні, перепрошую, державки. Усе це виглядатиме надто карикатурно, ці призначені нами президенти ці закуплені нами парламенти. Ці прикордонні конфлікти шиїтів із сунітами, католиків з кришнаїтами, а православних із дзен-буддистами. Ці героїчні спроби західних банкірів навчити божевільних свободі. Ці голодні міжусобиці, бунти і страйки. Ця індустрія церков і борделів. Великий непотріб указів, конституцій та декларацій. І тотальний смітник, ні, багато незалежних смітників на чолі з недолугими маріонетками. Ось — наша програма дій. Дедалі частіше й частіше озиратимуться народи назад. І бачитимуть у своїх обманутих візіях Велику Державу — космічну, вогнисту, широку, тисячолітню. Дедалі гірше й гірше виглядатиме у порівнянні з нею ота, дозвольте, незалежність. Сама Ідея чогось подібного виявиться навіки…

    — Обісраною, — підказав "Іван Грозний".

    — Дякую, щось подібне і я хотів сказати, — чемно погодився доповідач. — І тоді всі вони — я маю на увазі народи — знову захочуть її, Держави. Адже все втікатиме, як морський пісок. Адже все валитиметься. Великий звіринець запанує навколо! І жодного іншого вибору! При цьому я маю па увазі вже не так політичний, економічний, як моральний вибір.

    Злива оплесків затопила зал.

    — А як буде з Польщею та Фінляндією? — вискочив "Суворов" після того, як оплески вщухли.

    — Замальчі, старий дурной копф! — розлютилася "Катерина Друга".

    "Суворов" поцілував їй руку, оскільки сидів поруч. Спітнілу, вкриту ластовинням і пудрою, руку ясної імператриці.

    — Усе буде гаразд, — запевняв доповідач. — Польщу ми зробимо полігоном від моря до моря, а Фінляндію заллємо горілкою. Ми скасуємо їхній сухий закон як такий, що суперечить правам людини!

    Усі знову заплескали. "Ленін", дрібно хихочучи, витяг з кишені камізельки механічну мишку і пустив її бігти по столу президії. Гучно ляпаючи долонею, сам же її і впіймав і тут-таки скрутив іграшкову голову. Зрештою, мишка могла бути й живою.

    — Це буде наше останнє й довічне воскресіння, — знову заговорив Чорна Панчоха, перекриваючи хвилю оплесків та ентузіазму — Відрубані руки і ноги знову зростуться в єдине ціле. Ідея, тьху, незалежності потерпить глобальний крах і прирівняється у людській свідомості до фашизму чи навіть до сексуальних збочень. Заборонений плід Імперії всім припаде до смаку. Мільйони людей тільки й чекають, щоб їх проголосили рабами. Щоб їх повели на будівництво пірамід, каналів, великих мурів і великих мостів. Тільки в Імперії людська одиниця знаходить сенс у своєму існуванні. Адже будь-яка Імперія — це велика мета. Тисячолітня Мета. Це підкорення світу, це комунізм, це безсмертя мумій у мавзолеях. Це сяйво сонць і правителів. Це вежа, яку будують десять тисяч років. Це сила армій, це спалення відьом, це рух народів, постійний та об’єднавчий. Це велике злягання народів, це поглинання менших більшими, слабших сильнішими. Це пам’ятники і міфи, це ріки, повернуті всмак це торжество психіатрів, патологоанатомів, птахоловів…

    — А як буде з Францією? — в черговий раз вискочив "Суворов"

    — Казьоль! — заскрипіла "Катерина Друга".

    "Суворов" інтимно обійняв її за талію, що було добре видно навіть з останнього ряду.

    — У Францію ми переїдемо жити, — запевнив доповідач, — П’яти— і шестикімнатні помешкання з лоджіями в Парижі, Марселі й Ніцці отримають представники найвищого ґатунку, зокрема учасники сьогоднішнього симпозіуму.

    — Куди подіти французів? — крізь оплески долетіло з амфітеатру.

    — Депортуємо в пустелю Гобі, — не поліз за словом у кишеню Чорна Панчоха. — Можу принагідне зупинитися на проблемі депортацій, оскільки це буде чи не найважливішим чинником нашої внутрішньої, е-е, зовнішньої політики.

    — Здогова думка! — потер руки "Ленін" і, витягнувши з кишені її камізельки білясту цупку редьку, почав її голосно хрумкати,

    — Отже, депортація, як відомо вам уже з нашої великої, та. На жаль, запльованої…

    — Засраної, — виправив "Іван Грозний".

    — Дякую, але це не так, — вклонився доповідач, — нашої героїчної історії, депортація є пречудовим засобом на будь-які національні проблеми. Головне переселити чукчів в Араратгьку долину, а молдаван на Землю Франца-Йосифа, хоч природніше на ній почувалися б австрійці. Крім того, пропонується здійснити кілька безпосередніх обмінів місцями компактного проживання: литовців із в’єтнамцями, швейцарців із китайцями, а угорців з уйгурами. Всіляко підтримуючи ідеї великого переселення, ми досягнемо виведення цілком нових і химерних націй та народностей з настільки покрученими назвами, що вони самі будуть їх соромитися: росіяків, укралійців, карело-мінгрелів, чербословатів, румунголів, нідербайджанців, швеків, гредів, французбеків, білошвабів, курдифранків, жиздоболів та карпатських русинів.

    — А як буде з Ізраїлем? — підскочив по-кавалерійськи "Суворов", передбачливо вхопивши "Катерину Другу" за цицьку.

    Матінка— імператриця на цей раз не сказала нічого, здивована такою несамовитою жвавістю перестарілого воєначальника, а Чорна Панчоха знову не розгубився:

    — З Ізраїлем? Ми засадимо всю його територію кавунами!

    — І гедькою. гедькою, обов’язково гедькою, — наполягав "Ленін".

    "Анатолій" же "Іванович" так вдоволено закліпав своїм штучним оком, що здалося, ніби воно в нього справжнє. Бо він тішився, що недаремно зібрав цих славних людей докупи.

    V ложах і балконах ширився ентузіазм. Амфітеатр захопила хвиля піднесення. Доповідач виходив на завершальний ураганний акорд:

    — Великий Розпад буде зупинено! Великий Хаос буде переможено! Велика Симфонія поведе людство в тисячолітній похід. Ми захистимо наші святині непролазними хащами повзучих рослин і бойової техніки. Це буде єдиний оркестр тотального послуху й… — доповідач на хвильку затнувся.

    І цього вистачило, щоб "Мінін-і-Пожарський", котрий досі виглядав майже неживим, дуетом поставив питання:

    — А хто, а хто буде найголовнішим?

    — Народ! — упевнено відрубав Чорна Панчоха, і всі зареготали. Тобі знову робилося гірше й гірше, фон Ф. Це невпинне кружляння залу разом із ложами й балконами, разом зі стінами, ці процесії мамонтів, хвости комет і відчикрижені гігантські геніталії, тінями спроектовані у простір над тобою, цей галас звіроподібних масок — усе вдавлювало тебе в поверхню стільця, позбавляло волі й розуміння. Здавалося, що голова, насилу пригвинчена до плечей, от-от зірветься з них і покотиться під ноги президії, востаннє вкриваючи все на світі чорною піною безсилих прокльонів. І коли хтось, підсівши до тебе, запанібрата ляснув тебе долонею по коліну, ти вирішив, що це, як і все інше, — тільки галюцинація. Однак у твоє вухо поліз досить уже знайомий безбарвний голос:

    — Ну, як враження, Вільгельмовичу? Як, курна мама, усе це вам подобається?

    То був "Сашко". На відміну від тутешньої публіки, був без маски. Вочевидь, не мав потреби конспіруватися. Єдине, що змінив, — це наклеїв тонкі аргентинські вусики, але вони щоразу відклеювалися і висли донизу, як макаронні вироби, "Сашко" ледь похитувався і взагалі мав якесь нестатутне блищання в очах

    — А мені твій жарт із телефоном страх як сподобався. — мовив "Сашко", показуючи великого пальця. — Сильно втяв! Мене після нього розжалували. Ти так на мене не зиркай, я, курна мама, теж українець! І трохи випив собі. Може, з горя, а може, з радості — кому яке діло? Та ти не відвертайся, не грай вар’ята, ніби ти — не ти. Я тебе відразу впізнав, Вільгельмовичу. Бо тільки ти міг одягнутися блазнем! Що, гадаєш, мало я твою стилістику вивчав? Та я всі рецензії на тебе знаю напам’ять! Обіжаєш, курва мама!

    (Продовження на наступній сторінці)

    Інші твори автора