Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,
їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато.
СПРАВЖНЯ СВИНЯ
Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…
Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.
ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ
В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.
Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити…
ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА
А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
НА ЗУБ
Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.
ХВОСТИКИ
Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,
а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе!
ПЕРШІ КРОКИ
Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!
Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.
ОТ!
Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко – тільки в рот.
От!
ПРИГОДА
Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
…От марми-и-иза!
АЛІСА І КОМАР
Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!
Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь!
Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь!
Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть.
СКОРОМОВКА
Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона![1]
ОСЛИК І ОСЛІНЧИК
Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?
УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ
Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.
– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять.
ЗНАННЯ
Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,
а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…
…Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша.
НАКРИВСЯ
За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився.
ДОДОМУ
Качка качуру:
– Не розкачуйся!
Від річки доріжки –
півсвіту пішки.
Вернем затемна –
ото й знатимеш!
ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ
На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.
І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.
…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!
ЗОРІ Й МІСЯЦЬ
Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.
КОЛИСКОВА
Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. А в народі це свято називають іще Паликопи, – адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано.
***
СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ
Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.
А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.
Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук...
ПІВГОРОШИНИ
Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, –
на руку.
(Продовження на наступній сторінці)