Сергієві Пантюку
ти повільно шукав їх лялькових осель
поза межами лоскоту (ніч захмеліла),
і до ґречного тіла тулилось усе,
що хотіло тулитись до ґречного тіла.
лиш місцями, де шкалок до кістки приріс,
ворохобило тричі (заблизько до раю),
що немає нікого, хто б висадив ліс
там, де іншого лісу сьогодні немає,
там, де легко шукати старі кістяки,
в обладунки зашиті (стріла обручальна),
де повільно стискається горло руки
на тоненькому горлі хрусткого мовчання.
ще забиті не всі і притомні не всі,
ще, стискаючи зброю (а є коло кого),
ти розгледиш на дальнім кордоні лісів
перевтомлену тінь Християнського Бога:
Він збирає росисте намисто суниць,
на травинку вдягає і світлом укриє;
і ти знаєш, кому Він (утриматись ниць!)
це намисто за хвилю одягне на шию