ще води солоні змели черепи росомах,
і глина червона просилася в труби і карцери.
ще змахом крила чи зусиллям розкритого панцира
вигойдував берег печеру, котра в головах.
ще невідь на кого блаженство і вигони літ.
причина зображення тихо змиває полотна.
обабіч безодні дорога знайтися не годна,
лиш богоугодна зоря ніби куля в софіт.
останками крику відкладені білі пласти.
пливуть росомахи – на світло ці неводи білі.
відригує пам'ять з породи серця задубілі,
і з неба готова чергова рослина зійти